Південне травневе сонце припікало вже майже по-літньому, а тому ми із моїм співрозмовником для продовження бесіди зупинилися у затінку. Звідси відкривалася мальовнича панорама довколишнього приазовського степу зі свіжою рясною зеленню лісосмуг, балок і вигонів. А ще неподалік вабили зір поля яскраво-жовтого ріпаку, над якими висить синє-синє вмите вчорашнім дощем небо. Ідилія та й годі! Та вже за якусь мить цей ліричний настрій порушило різке шипіння портативної рації на грудях офіцера-прикордонника, звідки почувся категоричний наказ: «Усім одягти бронежилети!» Хочеш не хочеш, а довелося зиркати у бік одного з найближчих бліндажів, які тут облаштовано для захисту особового складу та пасажирів у разі ймовірних обстрілів. Такі перестороги нітрохи не зайві, оскільки контрольний пункт в’їзду та виїзду «Гнутове», де ми перебуваємо, розташований на лінії розмежування всього за кілька кілометрів від позицій проросійських незаконних збройних формувань.

«Пенсійні» й інші дні контрольно-пропускного пункту

Порівняно з непростою ситуацією на донбаських контрольних пунктах в’їзду та виїзду, «Гнутове» має позитивну репутацію серед подорожніх, яким періодично доводиться рухатися в напрямку Маріуполь — Новоазовськ. Причому певний час на цій ділянці відповідальності Донецького прикордонного загону співробітникам органів контролю довелося нести службу не тільки за себе, а й, як то кажуть, за того хлопця — за КПВВ «Новотроїцьке», який тимчасово припинив роботу наприкінці квітня. «Цей пункт довелося закрити через те, що на цьому напрямку бойовики не впускали на свою територію і не випускали з неї транспортні засоби та людей, — розповідає прес-секретар Донецького прикордонного загону Світлана Савчук. — Ми готові були будь-якої миті відновити там пропуск через лінію розмежування (тепер він знову діє. — Авт.), а доти забезпечували злагоджену роботу тільки одного пункту «Гнутове», який у середньому за добу перетинають 4—4,5 тисячі людей та 1—2 тисячі транспортних засобів».

Періодично з боку Маріуполя, до якого звідси 30 кілометрів, і, звісно, у його напрямку шикуються в чергу автомобілі та пішоходи, що прибули сюди автобусами. Завдяки розміреній роботі прикордонників і представників інших служб контролю тут здебільшого вдається уникнути заторів — накопичень величезної кількості подорожніх. «Я заздалегідь харчами запаслася, та, бачу, обідатимемо вже вдома», — позираючи на годинник, упівголоса каже сусідці одна із пасажирок, що відкривають для перевірки свої дорожні сумки різних розмірів. Огляд речей і автомобілів — аж ніяк не формальність, і, як свідчить досвід, професійна пильність дає свої результати. «Недавно спільними зусиллями правоохоронці виявили у громадянки України, яка їхала на територію самопроголошеної «ДНР», півкілограма марихуани, — зауважує Світлана Савчук. — Таке, на жаль, періодично трапляється, адже серед тих, хто перетинає лінію розмежування, не бракує охочих перевезти заборонені речі, наркотичні речовини, зброю чи боєприпаси».

Тим часом чимало людей пройшли відповідні перевірку та оформлення і залишили КПВВ, прибули наступні подорожні. «День на день не випадає, — каже один із прикордонників. — Позавчора у нас майже нікого не було, а сьогодні значно більше людей. Утім, ми готові їх приймати, бо вже вивчили графік пересування і завчасно готові до частих сплесків активності пасажирів. Насамперед це вихідні й свята, а коли настають дні виплат пенсій — узагалі аншлаг! До Маріуполя по гроші їдуть навіть ті, хто проживає в Луганській області, а ще із Сніжного, Тореза. Приїжджають, отримують кошти, закупляють повні сумки різноманітних товарів, які тут дешевші, і везуть «туди». І, за моїми особистими спостереженнями, найбільші баули з українськими товарами набивають якраз ті, що, м’яко кажучи, за лайкою на адресу України до кишені не лізуть».

Фото автора

«Тут — держава, а там…»

За зміну на КПВВ перед очима прикордонників і представників інших служб контролю проходять тисячі людей. Як розпізнати серед цього загалу саме тих, хто вирушає в дорогу, хоча й через необхідність, але й не без лихих намірів? Певна річ, хлопці у зелених беретах не поспішають розкривати своїх професійних секретів. Утім, запевняють: досвідчений прикордонник відразу і майже безпомилково помічає у натовпі чи салоні автомобіля осіб, які вперше перетинають пункт пропуску на лінії розмежування. Наважився й собі провести власне своєрідне розслідування і поспостерігати за подорожніми, щоб розпізнати з-поміж них отих «першоперехідців». Яким був результат цього експерименту? Вгадав одного пасажира із п’яти ймовірних. Щоправда, після того, як свідомо «замаскувався» під пересічного подорожнього, вдалося поспілкуватися з людьми просто і невимушено, а не «на диктофон», побачивши який, вони зазвичай кажуть тільки те, «що треба». Ось ці безпосередні враження від роботи КПВВ «Гнутове» та інших об’єктів на лінії розмежування.

«Їжджу частенько, бо доводиться навідуватися з Маріуполя до родичів похилого віку, що проживають у Донецьку. Це абсолютно нормальний у всіх сенсах пункт пропуску: за пішоходів не скажу, але коли їду автомобілем, то затримуюся тут під час перевірки на 20—25 хвилин. Інколи буває 40, але це найбільше витраченого часу на цьому КПВВ».

«Що нас чекає сьогодні на такому пункті при в’їзді до «ДНР»? Навіть порівнювати не варто, та й ні з чим. Бо тут працює держава, а там… Ті особи, які стоять на їхніх блокпостах чи КПВВ, таки намагаються дотримуватися бодай елементарних умов і вимог, проте ці зусилля більше нагадують трагікомедію. Дуже помітно: молодиків аж розпирає від вседозволеності, яку їм гарантує зброя в руках, і вони навіть не приховують, що твоя доля напряму залежить виключно від їхнього настрою чи ще чогось».

«Погодьтеся, перетин КПВВ з усіма перевірками за формою — принизлива процедура для подорожніх. Добре, що це розуміють прикордонники, митники чи співробітники СБУ, які несуть тут службу. Звичайно, трапляється всяке, але переважно вони працюють за принципом «Не нашкодь!» Тобто правоохоронці намагаються не зіпсувати репутацію ні цього пункту пропуску, ні України».

«Звісно, всім хочеться якомога швидше перетнути лінію розмежування, тому не бракує нарікань: мовляв, навмисне затримують і так ретельно перевіряють! Найголосніше бурчать ті, які навідуються на територію України «звідти» і яким буквально все «не так». Якось не витримала і запитала одного з таких «критиків»: «А чого ж ти тоді сюди їдеш, якщо тут усе так погано? Сидів би вдома і процвітав мовчки…» Він аж підскочив: «Здрасьтє! А де я тоді буду гроші брати? Та й скуплятися у вас вигідніше».

«Наші», бо українські!

На КППВ «Гнутове» поблизу Маріуполя несуть службу прикордонники майже з усіх регіонів країни, та найбільше серед них представників Західної України. Натомість зелені берети за нинішніх умов вважають подібну практику цілком виправданою. «На мою думку, отой підхід, коли наші колеги несли службу за місцем проживання, виявився провальним, — переконаний один з офіцерів-прикордонників. — Це показала недавня та й нинішня ситуація на Донбасі. Чому чимало прикордонників і правоохоронців залишилися на «тому» боці? Вони зробили це не тому, що не любили Україну, а з іншої причини: поруч їхні родини, рідні, хати чи квартири, на користь яких вони й зробили свій непростий вибір. Я переконаний, якби на той момент тут несли службу більше представників інших областей, події розгорталися б інакше».

Однак не секрет, що наявність на території української Донеччини певної кількості «західняків» — це улюблена тема ворожої пропаганди, яка й досі лякає донеччан «бандерівцями» і «нацистами». А як жителі Приазов’я ставляться до сусідства із дислокованими тут прикордонниками? «Яких тільки дурниць не верзли ще недавно на побутовому рівні про вояків із Західної України! — згадує місцевий житель. — Казали, що тепер на всіх перехрестях встановлять пам’ятники Бандері, а нас — тих, хто не вигукуватиме «Слава Україні!», — кинуть «на підвал». Нам втовкмачували, що вони — загарбники, а ми — нещасні жертви окупації… Ніде правди діти, деякі люди стали жертвами тієї брехні, але більшість односельців уже зробили свій висновок про тутешніх прикордонників. Це абсолютно нормальні хлопці, з якими у нас складаються добрі стосунки. Принаймні жодних конфліктів із «нашими» не виникало. І я не випадково кажу «наші», бо так прикордонників віднедавна тут дедалі частіше називають. «Наші», бо стоять у нашому селі, і «наші», бо українські».

Приготуйте документи для перевірки! Фото автора

ПРЯМА МОВА

Володимир КОНЮШЕНКО,
офіцер відділення підготовки персоналу
Донецького прикордонного загону, капітан:

— Служба на лінії розмежування має свої особливості, тому по периметру КПВВ «Гнутове» у разі обстрілів облаштовано фортифікаційні споруди — бліндажі для особового складу пункту пропуску та подорожніх людей, які на цей момент тут перебувають. Кілька тижнів тому під обстріл, що вели «звідти», потрапила довколишня територія. Найчастіше незаконні збройні формування гатять уночі… Місцеві жителі, чесно кажучи, по-різному до нас ставляться. Оскільки тут живуть переважно люди похилого віку, то вони легко піддаються антиукраїнській пропаганді і дуже ретельно нею «оброблені». Нерідко побутує тут позиція «у кого зброя, той і правий». Як на мене, не скажу, що ми для них рідні, але й не чужі — це точно.