Левова частка жителів західних областей, часто й інших регіонів України у буремні 1990-ті, коли зарплатню видавали спочатку купонами, а потім мільйонами квазі-карбованців, виживала завдяки переміщенню товарів через кордон. Відверто спекулятивну торгівлю за межами країни можна було зрозуміти і навіть виправдати через тотальне зубожіння сімей.

Згадаймо: тих самих мільйонних зарплат ледь вистачало на харчування, про дорогі речі й шикарні авто ніхто й не думав. За кордон їздили не відпочивати, а продавати на ринках. Ввезти на митну територію іншої держави цигарки чи алкоголь можна було майже безперешкодно, оскільки тамтешні митники дивилися на спекуляцію українців крізь пальці. Вони воліли не помічати порушень нами митних правил, ми ж (зокрема й автор цих рядків) не декларували «заробітчанських» товарів, а старанно приховували їх. Обидві сторони мали з того зиск: наші люди заробляли долари, яких раніше і в очі не бачили, їхня країна насичувала внутрішній ринок дефіцитними на той час промисловими товарами. До сусідів тоді возили не лише сигарети і спирт, а й кавоварки, електродвигуни, посуд, пральні порошки, дверні замки й завіси для вікон.

Із вступом Угорщини, Словаччини, Румунії й Польщі до Євросоюзу все змінилося. Євроспільнота захищає свої ринки від чужих товарів: власних там вистачає з надлишком. Сигарети ж і алкоголь, які «за парканом» удесятеро дорожчі, ніж у нас, — під найсуворішою забороною. Перевізники «дурманних» виробів отримали суворий присуд — контрабандисти. У простонародді — займаються контрабасом.

Багато простих смертних і тепер намагаються провезти десять-двадцять пачок сигарет, розсовуючи їх пасажирам автобуса, котрі їдуть «порожніми». Для них це нагода заробити на кусень хліба, якого з тих чи інших причин не можуть здобути якось по-іншому. Але — стоп! Ми зараз не про них. Про справжніх героїв контрабаса.

Вони перевозять заборонені товари тисячами, десятками тисяч пачок, зв’язками ящиків, фурами. Ховають їх не під пахву чи розподіляють супутникам, а купують для них «зелену вулицю». Перелітають із ними через міждержавну межу на парапланах, перетинають її водою у гідрокостюмах, проносять у рюкзаках через гірські перевали, нашпиговують шини й обшивки автомобілів, риють тунелі, після чого сплавляють вагонетками попід землею. Про все це ми чули багато разів і ще почуємо.

А ще через контрабас убивають людей. Досі триває судовий розгляд справи, пов’язаної зі стріляниною біля Мукачевого. За перерозподіл контрабандних потоків тоді загинули кілька людей, зокрема правоохоронці. Через півроку в цьому місті стріляли повторно: одного потерпілого з кульовим пораненням доправили у лікарню. Добре, що вибухівка в його руках не спрацювала.

Ось факт зовсім недавній: у селі Нижня Апша Тячівського району конфлікт між групою місцевих чоловіків і приїжджими завершився пострілами, внаслідок яких четверо з вогнепальними пораненнями опинилися в лікарнях, один у важкому стані. Конфліктували через борги за сигарети, призначені для контрабанди до Румунії.

...У контрабаса є помічники, і не де-небудь, а на кордоні. Хапуги-митники часто стають фігурантами кримінальних справ. Нескінченні зміни керівництва митниць і на найвищих щаблях (один час відомством керував навіть спец із-за кордону — невдало), і в регіонах не дають бажаних змін на українських митницях і прикордонних територіях, до їхнього непроникнення для контрабаса.

У сусідній Угорщині, виявивши корупцію, звільняють чи заарештовують митників не поодинці, а цілими змінами, по двадцять і більше осіб. Такі заходи не зайвими були б і в нас, адже багато наших — неполохані птахи. Лише зіткнувшись із позицією громадських активістів, згадують про закон і державні інтереси.

У цьому році деякі держлісгоспи з-поза меж Закарпаття, порушуючи закон про заборону експорту деревини в необробленому вигляді, знайшли лазівки для переправлення її за кордон. Спритники назвали її не діловою, а... короткоміром, дровами. На українсько-угорському кордоні в Чопі накопичилися десятки (донедавна було понад півтори сотні) вагонів із деревиною-кругляком. І, можливо, ця афера вдалася б, якби не громадські активісти. Здійнятий ними галас, перевірки привернули увагу правоохоронців до темної справи.

А ось ще одна новина. Наприкінці вересня очільник Закарпаття Геннадій Москаль доручив начальникові Закарпатської митниці відсторонити від посад і переформатувати керівний склад митного поста «Тиса», що в Чопі. Про це він написав на своєму сайті. «На митниці повинні працювати професіонали і патріоти, а не «заробітчани», — категорично заявляє Москаль. Щодо його права втручатися в роботу відомства, яке поза юрисдикцією обласної влади, можна посперечатися. Та сама нетерпимість до хабарництва на кордоні показова. Якщо контрабас правитиме бал і надалі — не бачити нам Європи.

Пригадується прямо пов’язаний із цим знаменитий Лесин вислів: «Contra spem spero!»