ТРАДИЦІЯ 

Родзинкою святкування 75-річчя Хмельниччини став 320-кілограмовий колосок
 

Поділля, передовсім центральна його частина, на якій нині адміністративно розташована Хмельниччина, завжди було і залишається житницею нашої Вітчизни. Недарма ще в сиві віки чимало різного штибу завойовників приходили сюди не за дорогоцінними металами, шовком чи заморськими пахощами. Справжнім багатством цих долин, названих золотими ще тисячу років тому, було збіжжя, хліб — першооснова життя, добробуту та розвитку. І сьогодні мої земляки не зраджують прадавній хліборобській традиції: третій рік поспіль Хмельниччину визнають найкращою в аграрному секторі країни.

Фортеці, держави, республіки…

Відомо, що адміністративно-територіальний устрій — це внутрішній поділ території країни на менші одиниці, завданням якого є раціональна організація державного та громадського управління територією, її господарським комплексом, політичним і культурним життям. Нинішня Хмельницька область складається з міст, районів, селищ і сіл, окреслена певними межами, які, з невеликими відмінностями, існують з 22 вересня 1937 року. Але такою вона була не завжди. 

У часи Київської Русі тут існували прадавні поселення, своєрідні тогочасні держави, як-от центр Пониззя Бакота. В середньовіччя були зведені могутні міста-фортеці Кам’янець та Меджибіж, започаткована Миньковецька держава, а чимало міських поселень отримали магдебурзьке право. На початку ХХ століття в Подільському краї з’явилися навіть самостійні республіки, як-от Летичівська, що проіснувала трохи більш як місяць у буремному 1918-му.

За російського царату на цих благодатних землях 1775 року було створено три губернії — Ізяславську, Брацлавську та Кам’янець-Подільську.

Цікаво, що в той період, починаючи з ХVІІІ ст., управління територіями здійснювало саме міністерство внутрішніх справ, як це й досі існує в багатьох європейських країнах. А, приміром, медициною в Подільській губернії опікувався комітет суспільного здоров’я: його фахівці підпорядковувалися медичному департаменту міністерства внутрішніх справ і перевіряли якість продуктів, ревізували аптеки, наглядали за медичними установами, займалися судово-медичною експертизою та проводили огляд претендентів на пенсію. Чим не підказка для наших реформаторів, сьогоднішні прожекти яких переважно зводяться до скорочення кадрів і закриття  сільських  медустанов?

Такий коровай спекли на виставку «Агро-Поділля 2012». Фото УНІАН

Розпочинали з ревізії

Недарма кажуть, що історія вчить тому, що вона… нічого не вчить. Якби ми були старанними учнями, то такі ювілейні дати, як згадане 75-річчя, спонукали б не лише до гучної музики на площах міст і сіл та тривіальних базарів, які задля красного слівця організатори називають ярмарками.

Так, із книжки «Адміністративно-територіальний устрій Поділля. Історія і сучасність», написаної на архівних документах, легко дізнатися про практику проведення на наших теренах якихось 130 років тому губернських зборів — щось на зразок нинішніх місцевих виборів, які відбувалися раз на три роки, хоча тодішній губернатор мав право трохи продовжити строк такого дійства. Розпочиналися вони з’їздом депутатів для ревізії звіту про дворянську казну, а закінчувалися виборами посадових осіб на три роки. Причім губернаторові заборонялося брати участь у зборах, навіть тоді, коли він був місцевим поміщиком. Ось така демократія.

Сьогоднішнім органам виконавчої влади теж є що запозичити у своїх далеких попередників. Подільські губернські збори (праобраз теперішньої облради) мали свій виконком — канцелярію. Вона поділялася на кілька підрозділів — столів, які мали чітко визначені функції. Так, перший складав фінансові звіти, записував усі грошові надходження та видатки до спеціальної книги. Другий накопичував відомості про державних службовців, забезпечував ведення журналів щодо кількості виборців (своєрідний реєстр) і населення загалом, зберігав всі папери виборчих кампаній. І горе було чиновнику, в якого б зник (як часто буває нині) бодай один документ чи раптом загубився лист громадянина…

Хто нас питав?

Михайло Грушевський за часів УНР власноруч розробив концепцію нового адміністративного устрою. Тоді навіть встигли ухвалити закон «Про поділ України на землі». Їх передбачалося 32 — Підляшшя і Волинь, Погорина і Придністров’я, Низ і Січ, Поросся, Посейм’я, Побужжя та Подолія, Болохівська, Половецька і Древлянська землі. Які красиві назви, яка глибока історія!  Кому, скажіть, вони заважали? Адже тисячоліттями існують на мапі Європи німецька земля Баварія чи французький Прованс.

На жаль, у нас в усі часи напрацювання власних вчених і державників їхні наступники зазвичай викидають на смітник. Тож коли після УНР влада перейшла до гетьмана П. Скоропадського, згаданий закон про землі відмінили і знову повернулися до губерній.

У велетенській країні «братерських республік» не переймалися такими дрібницями як історична пам’ять. Уніфікували й адміністративно-територіальний устрій, зокрема утворивши в 1937-му Кам’янець-Подільську область.

Перед Другою світовою обласний центр перенесли до Проскурова. У повоєння тодішні ідеологи стерли з карти нашого краю давні староукраїнські назви, спотворили культурно-історичний ландшафт, навіть не запитавши думку людей, громад. Тоді ж, у 1954-му, за тисячу кілометрів від українського Поділля, в якомусь московському кабінеті з’явилася далека від здорового глузду ідея перейменувати Кам’янець-Подільську область на Хмельницьку.

Відтоді візитівкою нашої області стали не тисячолітні мури одного з найкращих європейських міст на Смотричі, а споруджений лише в середині ХХ століття радянський пам’ятник одному з гетьманів України. Хоча кожному зрозуміло, що Богдан Хмельницький мав би природніший вигляд на своїй батьківщині в Придніпров’ї.

ДОВІДКА «УК»

Хмельницька область утворена 22 вересня 1937 року. Площа становить 20,6 тисячі км. Населення — 1 401,14 тисячі осіб.