«Подумаєш! Ну, сказала дівка не «решта», а «здача». Ну, вилаялася спересердя. Але ж культурно: «Блін!» Що? «Вигук блін — слово-паразит?» А хіба такі є не тільки серед людей? То тепер слід казати млинець? А хіба людину за це треба ось так катувати? А вони відразу схопили під руки, відвезли кудись і влаштували розправу. Двоє лобурів тримали в руках напоготові стоси шкільних підручників, а третій почав голосно декламувати українські вірші. І навіть змусив вивчити напам’ять один із них. Зі словами «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Ага, станеш тут цуратися. Тому нещасна схопила подарований їй підручник «Українська мова» для учнів 5 класу, пообіцяла вивчити і дременула. І що? Відтепер, бідолаха, навіть отой паразитичний «Блін!» лише подумки каже. А вголос вигукує по-новому: «Трясця!»

Хто її піддав таким моторошним тортурам? А ви ніби не знаєте! «Мовні інспектори». Тобто ті самі «бандерівці» та інші «западенці».

Хай вам грець!

Це тільки один із варіантів недолугих побрехеньок, які, немов мухи, позліталися на реалії після 16 січня цього року. Як відомо, із цієї дати, відповідно до статті 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», всі надавачі послуг, незалежно від форми власності, зобов’язані обслуговувати споживачів і надавати інформацію про товари і послуги державною мовою. І хоч закон аж ніяк не забороняє використовувати російську мову під час персонального обслуговування людей, в чому можна легко пересвідчитися на практиці, проросійська пропаганда накинулася на певні мовні зміни, використовуючи всі наявні ресурси. У хід пішли давно випробувані скиглення про «примусову українізацію» та заборону «радной рєчі» і порівняно свіжі шедеври від авторів та носіїв свідомо поширюваної неправди.

Для прифронтової Донеччини, де під час гібридної війни російські реактивні системи залпового вогню «Град» чи «Смерч» обстрілювали міста Маріуполь, Краматорськ та інші, мотивуючи досі не бачену тут жорстокість ще й захистом російськомовного населення, ця тема важлива і трагічна. Бо й агресивний «рускій мір» припхався на територію краю зі зброєю саме під гаслами-спекуляціями про потерпілих від «українізації». І на жаль, тут досі(!!!) є вдячна аудиторія, для якої брехня про вигадані жахи через нестачу чи відсутність російської мови немов бальзам на душу після справжніх щоденних фізичних і моральних жахів тривалої «рускай вєсни».

А недавно автори чергових пропагандистських нісенітниць з того боку лінії розмежування, спотворюючи справжню сутність закону, взялися переконувати жителів Донеччини ще й у тому, що з потерпілих працівників сфери обслуговування оті злі «мовні наглядачі» збиткуються дуже жорстоко і за схемою «б’ють і навіть плакати не дають». Уявляєте! Тепер отим бідолахам навіть вилаятися по-російському не можна.

У чому фішка? Та в тому, що, позаяк лайки входять до професійного мовлення окремих представників фаху, які потрапили «під роздачу», їх, неборак, прагнуть не тільки українізувати, а й примусово… лайконізувати. А тому, жахають і співчувають водночас проросійські «правдиві джерела», ті потерпілі представники сфери обслуговування, які вже пройшли відповідні «курси», жваво сиплють, немов з мішка горохом, такими словесами: «А щоб йому пусто було!», «А бодай тобі курка на ногу наступила!», «А щоб тебе підняло та гепнуло!», «А щоб ти сказився!», «А нехай тобі повилазить (заціпить)!», «А бодай тобі добра не було!», «Нехай би тебе пранці з’їли!» А ще у спілкуванні з вередливими клієнтами використовують назвиська: «бісова душа», «вражий син», «дурний як ціп». І звичайно, тепер підказують опонентам трохи іншу, ніж раніше, дорогу: «Іди до дідька!», «Іди геть!» чи: «Хай тобі грець!»

Є резон вважати їх своєрідною новинкою. Бо загалом проросійські пропагандисти, вже чітко знаючи дезінформаційні смаки своїх споживачів, здебільшого поширюють невибагливу й примітивну брехню, що має найбільший попит. Приміром, ще за кілька днів до 16 січня так звані ЗМІ ОРДЛО вибухнули повідомленнями про чергову «антиконституційну норму закону» і «тотальний перехід на «державну мову». А ще спробували полякати земляків тим, що буцімто уповноважений із захисту державної мови вже підготував інструкції, як правильно писати скарги на носіїв російської мови. Такий опус жахає люд заголовком: «Українців навчають правильно писати доноси на російськомовних». Тобто відбуваються маніпуляції довкола державної мови України, розвитку якої наші недруги здавна бояться, немов нечиста сила та інша нечисть часнику.

Маніпуляції довкола «українізації»

Сказати, що всі дезінформаційні атаки на цю тему завершуються успішно, було б перебільшенням. Поширюваним навколомовним дурницям більшість людей вірять дедалі менше. Проте, на жаль, на Донеччині є й конкретні приклади очевидного опору і не зовсім адекватної реакції на закон. Наприклад, у Маріуполі місцева підприємиця відреагувала на мовні зміни у сфері послуг точнісінько так, як переконують їх трактувати російські пропагандисти та представники українських проросійських політичних сил: у геть спотвореному вигляді. Тобто власниця ветеринарної клініки Галина Л. відразу ж кинулася захищати російську мову, повідомивши у соціальних мережах про готовність надавати аж 50% знижки на послуги всім російськомовних клієнтам.

З огляду на те що мовний закон насправді не забороняє використовувати російську мову під час спілкування з клієнтами, які самі цього хочуть, ініціатива від ветеринарної клініки має вигляд свідомої провокації. І реакція не забарилася: невдовзі невідомі розписали приміщення грізними погрозами. За словами власниці, такими: «Смерть ворогам!», «Останнє попередження» та їм подібними.

Хто це зробив, поки що не відомо, але російські пропагандисти на кшталт Шарія миттєво підхопили «смачну» історію про «націоналістів» та «радикалів» і, спотворюючи факти, стали її поширювати виключно в антиукраїнському контексті. Класичне запитання «Кому це вигідно?» у цьому разі зовсім недоречне.

Прикрі довколамовні перипетії виникли й у Покровську. Тут чергову акцію «захисту російської мови» підтримала не хто-небудь, а в.о. керівника Донецького осередку Національної організації скаутів України Наталія К. Вона, виховуючи дітей і молодь у патріотичному дусі, в соціальних мережах поширила заклик: «Моя рідна мова російська! Підтримай акцію, якщо ти не боягуз, як яник!»

Пізніше людина, яка відповідає за виховання юних українців, пояснила, що лише поширила текст, бо «поділяє цю думку». Проте в соціальних мережах, зрозуміло, люди негативно відреагували на чергові спроби «захисту» російської. Адже такі дії доцільні в разі нападу, а мовна ситуація у сфері обслуговування не нагадує його. Зате самі заяви про «захист» — точна копія гасел агресивної російської пропаганди, що спрацювали 2014 року і були серед поштовхів до збройного вторгнення РФ на територію Східної України.

«Це боляче для всього проукраїнського руху Донеччини. Люди, які працюють з дітьми, не повинні агітувати за «рускій мір», повернення «совка», підтримувати антиукраїнські флешмоби. Це жахливо», — каже керівник скаутського осередку «Пласт Краматорськ» Максим Потапчук.

Звичайно, без поширення різноманітних пліток та свідомих провокацій не обійшлося, та загалом на активніше використання державної мови у сфері обслуговування жителі Донецької області відреагували зовсім не так, як хочуть російські пропагандисти.

«Ще раніше було помітно, що, наприклад, у нашому місті продавці в магазинах без проблем відповідають українською тим, хто до них звертається нею. Можу з упевненістю про це казати, оскільки завжди і скрізь розмовляю українською. А за останній місяць навіть зауважив, що у представниць сфери обслуговування істотно збільшився мовний запас: вони тепер спроможні сказати не тільки «Доброго дня!» чи «Будь ласка!» Особливо це стосується представників молодшого покоління, які спілкуються українською, а це дуже помітно, охоче, а не з примусу.

У цьому нічого дивного, адже серед тих, хто працює у цій сфері, чимало вихідців із сіл Слов’янського чи інших районів області, де споконвіку так розмовляли і розмовляють. Підтверджую, бо й сам народився і виріс в одному з таких сіл Слов’янщини. Зате на ці реалії досі чомусь нервово реагують ті жителі міста, які вживають тільки російську. Якось на ринку після короткого спілкування з тіткою-продавчинею вона похмуро буркнула, мовляв, нічого тут із себе западенця вдавати. Тобто міф, що державною можуть спілкуватися тільки представники Західної України, тут досі живучий», — ділиться спостереженнями письменник кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови та літератури Слов’янського державного педагогічного університету Микола Сіробаба.

Насамкінець. Як підтверджує Всеукраїнський перепис населення 2001 року, у Донецькій області, що має стійкий статус російськомовної, українцями на той час себе вважали 56% жителів. Росіянами назвалися 38,2%. За 20 років, що минули відтоді, не спостерігалося жодного масового переселення етнічних росіян на Донбас. За винятком хіба трагічного періоду, що почався навесні 2014-го, коли Донецьк різко заговорив російською мовою з діалектами майже з усіх куточків РФ. Тому активних носіїв російської мови тепер побільшало тільки на окупованій території Донеччини та Луганщини. І саме кремлівським організаторам «рускай вєсни» та місцевим колабораціоністам найдужче болить, що державною мовою на Донбасі й загалом в Україні віднедавна стали спілкуватися трохи більше.

А ТИМ ЧАСОМ

В окупації — суцільна деукраїнізація

Хоч на окупованій території Донеччини живуть чимало етнічних українців, українську мову на офіційному рівні не використовують у жодній зі сфер життя. Ще 2014 року проросійські колабораціоністи почали ліквідацію всіх вивісок, назв вулиць, установ, організацій та закладів державною мовою України. Перший навчальний рік в окупації розпочався з ліквідації українських шкіл і класів, які тут працювали. Батьків дітей, які донедавна навчалися українською, змусили писати заяви про перехід на навчання російською мовою. Такі зміни стосувалися і вчителів, яких перекваліфікували у викладачів російської.

Примусова деукраїнізація відбулася навіть усупереч так званій конституції «ДНР», у якій тривалий час українська мова мала статус державної. Проте в березні 2020 року «депутати народної ради» виправили цей «недолік» і позбавили її цього статусу.

До речі, коли 2017 року освітяни Донеччини вирішили вдатися до запровадження для всіх охочих школярів ОРДО дистанційних курсів української мови та літератури, окупанти відреагували на цю ініціативу дуже нервово й агресивно. «Міністерство освіти ДНР» вибухнуло заявами і заборонами батькам навчати дітей українською, назвавши цю ініціативу «дистанційною українізацією», «лінгвістичним націоналізмом» та «пропагандою українського націоналістичного світогляду».