Жителі міст чи не щодня спостерігають, як місце їхнього проживання дедалі більше перетворюється на кам’яні джунглі з додаванням скла й бетону. Ніде правди діти, рік у рік вирубують чимало парків, скверів, щоб легальні, а часто й нелегальні забудовники зводили там багатоповерхові бетонні коробки-близнюки. Мотивують тим, що людям треба десь жити. На жаль, абсолютно не беручи до уваги, що тим-таки людям бажано ще й чимось дихати.

У деяких мікрорайонах, скажімо, Києва, за весь день можна не побачити живого дерева, куща чи газону — тільки асфальт чи бетонні плити. А щоб згадати, які на вигляд зелені насадження, треба шукати картинки в інтернеті.

Однак буду об’єктивною: у віддалених від центру районах, на диво, подекуди збереглися парки. І міські зеленбудівці плекають їх, щороку висаджуючи кущі, гарні квіти та висіваючи молоденьку травичку. Навіть плавучі квітники на озерах з’явилися — новинка цьогорічного літнього сезону. Дуже гарно!

Прогулятися такою зеленою оазою — справжня насолода. Ось тільки відвідувати їх щодня для відпочинку і щоб не забувати, яка справжня, а не пластикова травичка, можуть здебільшого ті, хто живе зовсім поряд. Решта — хіба що у вихідні чи святкові дні. Просто за браком часу.

Отже все, що залишається таким, як я, хто живе далеко від парків, — невеличкі вуличні (не дворові, там місцеві жителі самі дають раду) газончики подвійного призначення. Адже мають не лише милувати око і створювати гарний настрій, а й захищати людей і будинки від шуму, бруду та вихлопів зі швидкісної траси, яка зовсім поряд і де автомобілі не припиняють руху 24 години на добу. І ці невеличкі острівці природи справлялися б з усіма функціями, впевнена, на відмінно, якби солом’янські зеленбудівці не плекали б їх так, як парки. Аби вони їх просто не чіпали. Але…

Навесні, коли травичка на тих газонах ледь починає пробиватися, звідкись одразу матеріалізується дядько з мотокосою. Він не підрівнює чи зрізує ту травичку, а гучною дриндичалкою просто вигризає з корінням. Інакше як нищенням і варварством це не назвеш. Бо після такого покосу газон має вигляд, перепрошую, лисини в літнього чоловіка, де тільки де-не-де залишається трохи пір’ячка.

Однак із часом природа намагається взяти своє. І там, де залишилося хоч трохи травички, вона пробивається знову. Але не її то доля. З дерев опадає липовий цвіт, покриваючи товстим шаром ті дрібнесенькі пагони. Він швидко засихає, і трава не може пробитися. А люди, що виходять із найближчого супермаркету, довершують нищення газону, закидаючи ту суху пустку обгортками від морозива, порожніми пачками з-під цигарок, чипсів тощо. Отже, де був колись газон, постав смітник.

І хоч скільки писала у Фейсбуці на сторінці і солом’янського, і київського міського зеленбуду, що якщо перекосили та перепаскудили наші газони, хоч позгрібайте той липовий цвіт — дайте природі бодай мізерний шанс, вони мене просто ігнорують. Не лише нічого не роблять, а навіть не відповідають.

А до всього ще й знаходяться розумники-коментатори під тими моїми постами, які радять замість скаржитися взяти граблі в руки й піти почистити газони, якщо так люблю природу. Або доплатити зеленбудівцям із власної кишені за таку роботу. Одному з таких, занадто хвацькому на слово, відповіла, що зелено в нас не лише у парках, а й… біля входу до будинку місцевої райадміністрації. Там таки дуже гарний виплеканий газончик-квітничок. І я б такий хотіла у себе під вікнами замість нинішнього смітника. Та не думаю, що голова Солом’янської райдержадміністрації доплачує із власної кишені за це тим, хто тримає той квітник у взірцевому порядку. То чому я маю? Це ж їхня робота, їм за це зарплату платять, ні?

До всього ще з наших із ним податків. То на його думку, виходить, маю з ранку до вечора працювати, аби заплатити податки на зарплату зеленбудівцям, а ввечері ще й за них їхню роботу робити? Просто супер! Бо досі чомусь жоден зеленбудівець не прийшов до мене на роботу і не сказав: «Ось тобі гроші за роботу, йди додому, вари борщ, а я тут зараз швиденько пороблю всю роботу за тебе!» Примовк той коментатор, мабуть, не знайшовся, що на це відповісти.

Але солом’янські зеленбудівці й надалі мовчать, ігноруючи мої скарги. А київські міські на своїй сторінці запрошують киян днями до парку «Перемога», де відбудеться презентація незвичайної й дуже гарної плавучої клумби: понад 600 бегоній, висаджених у спеціальні плавучі лоточки, стануть окрасою не лише озера, а й усього парку.

Уявляю, як там буде гарно та затишно. Але від місця, де живу, той парк далеченько. І все, що залишається, — це милуватися по кілька разів на день смітником замість газону, який створили зеленбудівці в мене просто під вікнами. Так, не вони кидають туди сміття. Але якщо там замість травички пустка, вкрита висохлим і политим дощами липовим цвітом, який гниє й смердить, то кілька обгорток з-під морозива кардинально картини не змінюють.