Село Нижнє Селище Хустської територіальної громади добре відоме на Закарпатті. Саме тут 1994 року запрацювала перша у країні сироварня, яка виробляє сир «Селиський». Знають село і завдяки гурту автентичної пісні «Гудаки», який успішно гастролює країнами Європи. А з початку війни місцеві підприємці та благодійники активно допомагають вимушеним переселенцям.

Як ресторан став їдальнею

Коли в багатьох регіонах почали рватися снаряди і вибухати ракети, у Нижньому Селищі приймали внутрішньо переміщених осіб. Їх розміщували в оселях місцевих жителів. Але з харчуванням все було непросто — коштів на продукти бракувало.

«Зрозумівши, що відбувається, спеціалізацію сімейного ресторану «Ґелета» (місцевою говіркою бочка), якого ще не встигли відкрити, вирішили змінити, — розповідала волонтерка, член Закарпатської асоціації місцевого розвитку Інна Пригара. — У ньому запрацювала безплатна їдальня для внутрішньо переміщених осіб. Ми годували 180 людей одночасно, загалом приготували понад 60 тисяч безплатних порцій».

Спершу приймали всіх, хто приходив, використовували запаси продуктів для ресторану, а також із власного магазину крафтових продуктів. Коли в Україну почала надходити гуманітарна допомога з-за кордону, залишали її частину для соціальної їдальні.

Нині двічі на день безплатно харчують до 30 осіб. Це ті, хто залишився в Нижньому Селищі й не має змоги харчуватися за власні кошти. Обід — це суп, друга страва із м’ясом і гарніром, хліб і компот. Увечері годують м’ясною стравою або з молочних продуктів, доповненою салатом, десертом і компотом або чаєм.

Двом кухарям ресторану допомагають двоє волонтерів з переселенців або місцевих: готують їжу, миють посуд і прибирають.

Коли потрібно нагодувати багатьох, то приготування вареників стає колективною справою. Фото надав автор
Коли потрібно нагодувати багатьох, то приготування вареників стає колективною справою. Фото надав автор

Новорічне новосілля

Новий 2023 рік у Нижньому Селищі зустріли відкриттям шелтера — укриття. Це тимчасове житло для людей, які рятуються від війни.

«Ідея шелтера виникла, коли постало питання про виселення людей зі шкіл і садочків. Альтернативи в переселенців не було, і ми з партнерами зробили все, щоб вселити людей у нове житло», — розповідала на відкритті «Селиського шелтера» Інна Пригара.

Волонтери Нижнього Селища знайшли, а за кошти правозахисної організації Medico International з Німеччини придбали один поверх колгоспної контори. Із ремонтом і облаштуванням допоміг Комітет медичної допомоги у Закарпатській області.

Тепер тут десять кімнат на троє-четверо людей для мешкання і спільний функціональний простір: кухня, пральня, п’ять санвузлів і п’ять душових. Передбачено зручності для осіб з обмеженими фізичними можливостями.

На відкритті шелтера було чимало теплих слів. Їх говорили і переселенці, і представники влади, і друзі-однодумці. Особливо дякували сім’ї Петра Пригари та його доньці Інні.

«Завжди пишалася, що є «Селиська сироварня». Раділа на відкритті ресторану «Ґелета». Знала, що від початку війни разом з Орестом Дель Солем (швейцарець, який із 1980-х років живе в Нижньому Селищі, займаючись фермерством. — В.Б.) допомагали багатьом переселенцям», — зазначила волонтерка Олена Вайда. Її чоловік Йожеф Вайда займався будівництвом у цьому проєкті.

Із поглядом у майбутнє

На сьогодні «Селиський шелтер» став домівкою для 24 осіб, яким за житло не потрібно нічого платити.

«Тут тепло, зручно і головне — безпечно. Ми придбали меблі і устаткування. Сподіваємося, що мешканці шелтера зможуть інтегруватися в місцеве життя», — зазначила директорка Комітету медичної допомоги у Закарпатській області Наталія Кабацій. Вона подякувала господарям «Селиської сироварні» та ресторану «Ґелета», які разом з партнерами в Нижньому Селищі тривалий час надають послуги з безплатного харчування, а також допомогли розселити тут і в сусідніх селах понад 2 тисячі біженців. У шелтері люди за чергою прибирають приміщення. Старші доглядають дітей і пораються в господарстві. Чоловіки ремонтують що кому треба, частина знайшла роботу. Кожен мешканець підписує угоду на проживання не довше як на шість місяців, бо треба думати про майбутнє і розв’язувати проблеми працевлаштування і проживання. За цей час людина може відпочити і розпочати жити наново. Соціальні працівники контактують із мешканцями шелтера й допомагають пережити складні часи.

Відсвяткувавши Різдво так, як звикли в Нижньому Селищі, — з вертепом і колядками, тут за допомогою волонтерів освоїли плетіння маскувальних сіток. Перші десятки метрів їх невдовзі відправлять на передову.  Життя в шелтері входить у робочий ритм. Волонтери продовжують роботу. Тепер тут очікують на обладнання для кухні, після чого можна буде перейти на приготування їжі «вдома».

Насамкінець. Шелтер у Нижньому Селищі — третій такий заклад на Закарпатті, відкриттям якого опікується Комітет медичної допомоги. Перший у Тячеві відкрили завдяки комітету та швейцарській асоціації «Парасолька», другим був центр «ПрихистОк» в Ужгороді, який профінансувала громадська організація Terre Des Hommes з Німеччини. Комітет забезпечив тимчасовим житлом уже понад 90 осіб — жителів тимчасово окупованих регіонів чи тих, де тривають бойові дії.