ШКЕРЕБЕРТЬ

У Гарварді вшанували лауреатів Шнобелівської  премії

Якось під час дозвілля міжнародна група  біологів зробила досить дивне відкриття:  самці австралійського жука-златки   нерідко сприймають пляшку з-під пива за свою прекрасну половину. Причому  для спарювання вони обирають лише певний вид тари. Однак вчені не були б вченими, аби не опублікували це своє дослідження у серйозному науковому журналі, який, окрім самих науковців, виявляється,  читають ще й члени редколегії американського гумористичного журналу «Аннали неймовірних досліджень».

Застосування відкриттям, які спершу викликають сміх,  а потім змушують замислитися, знайшли у 1991 році  в одному з найпрестижніших північноамериканських університетів — Гарвардському. Задумана як пародія на найпрестижнішу Нобелівську премію,  ця подія згодом переросла у самодостатню,  хоч і вручають її щороку напередодні початку оголошення лауреатів, гідних спадку Альфреда Нобеля.

Традиційно тут визначають кращих у тих самих номінаціях, що і в Осло та Стокгольмі, однак час від часу з’являються й оригінальні версії.

Професор Тейге: і чому люди зітхають...Фото з сайту Taigen daylife.com 

Пахуча сигналізація

Як розбудити глухого, якщо вночі сталася пожежа? Звісна річ, обприскати його есенцією васабі — японського хрону,  вирішили місцеві  винахідники.  Дослідники зупинилися на цьому різновиді хрону, який широко використовують в японській кухні, після тестування майже 100 запахів, навіть запаху тухлих яєць. Насправді вони ставили перед собою  шляхетну мету і, сподіваємося, це відкриття ще належно оцінять не лише  любителі суші та сашимі, а й рятувальники, а тим часом група вчених із Країни сонця, що сходить, уже ввійшла в історію —  вони  стали лауреатами цьогорічної  Шнобелівської премії в номінації «хімія».

Хто хоче понюхати японського хрону? Фото з сайту img.ntv.ru

Як і лауреат із медицини — Мірджам Так з університету Твенте, яка  шляхом експериментів виявила: ті, хто краще пригнічує в собі сильне бажання сходити за потребою, загалом вирізняються самовладаннsям — наприклад, здатні пожертвувати скромною нагородою в найближчому майбутньому заради більшої у віддаленій перспективі. Для цього медики зібрали групу добровольців, які повинні були періодично випивати 250 мілілітрів рідини під час проходження комп’ютерного тестування. Організатори експерименту довели, що в міру заповнення сечового міхура знижується увага і пам’ять піддослідних. А отже,  не варто думати про вічне там, куди навіть королі ходять пішки.

І чий «мерс» ви переїхали, пане Артурасе? Фото з сайту eg.ru

Премію з фізики вручили французам і голландцям за дослідження, яке вони провели  ще у 2000 році. І виявили, що спортсмени — метальники  диска часто страждають від запаморочення. А метальники молота — ні. Хоч також  інтенсивно крутяться, запускаючи снаряд. Вчені дійшли висновку: причина, скоріше за все в тому, що останні бачать снаряд, а дискоболи — лише мерехтіння від нього.

Думки залежать  від розміру колби. Фото з сайту gazeta.ru

Зітхання-позіхання

Справді, хто не кохав, той не зітхав. Однак не завжди  причина криється у нерозділених почуттях.  Шукаючи оригінальне навчальне завдання для студентів, професор Карл Тейге з університету Осло  несподівано виявив: психологи ще ніколи не займались емпіричними дослідженнями зітхань.  Узявшись за справу по-науковому, учні Тейге виявили, що зітхання інших звичайно сприймаються як ознака смутку й розчарування. А поспостерігавши за собою, студенти зробили висновок, що найчастіше вони зітхають, коли змиряються з неминучим.

Як справжній нащадок  залізних канцлерів австрійка Анна Вілкінсон півроку муштрувала вугільну черепаху Олександру позіхати за командою. А потім  разом з колегами стала з’ясовувати, чи позіхання серед черепах так само заразне, як серед людей. Виявилося, що ні. Тим самим підтвердилася гіпотеза щодо  людей: ми позіхаємо, бачачи, як  це роблять  інші, оскільки підсвідомо їм співчуваємо.

До речі, премію в галузі суспільної безпеки отримав канадець Джон Сендерс з університету Торонто, який досліджував, як впливає на їзду хайвеєм такий подразник, як забрало шолома, що закриває очі.

Тут математиків  не ображають

Як відомо, у своєму заповіті Альфред Нобель наказав ніколи не вшановувати математиків.  Це пов’язано із сумною історією: дівчина, яку він кохав,  вийшла заміж за математика. Засновники альтернативної премії у коханні щасливіші, тож цього року  Шнобелівську премію з математики отримали численні провісники кінця світу, які навчили світ обережності під час математичних гіпотез і обчислень.

Номіновано відразу кілька людей, які  «математично»  передбачили кінець світу:  Дороті Мартін (США, 1954); Пет Робертсон (США, 1982); Елізабет Профет (США, 1990); Лі Чан Рим (Корея, 1992); Кредонія Мверінде (Уганда, 1999) та американець  Гарольд Кемпінг, який обіцяв  кінець світу ще у 1994 році, потім призначив його на 21 травня цього року і врешті переніс на  21 жовтня. Сподіваємося, помилився, адже премія дісталася цим людям за те, що  вони навчили світ розуміти, як потрібно проявляти обережність під час математичних обчислень і прогнозів.

«Щоб багато досягти в житті, завжди займайтеся якою-небудь важливою справою, використовуючи її  як привід ухилятися від ще важливішої ??справи», — радить професор Стенфордського університету Джон Перрі, автор «Теорії структурованої канителі», цьогорічний лауреат з літератури.

І нарешті  цвяхом цьогорічної церемонії беззаперечно можна вважати лауреата премії миру — мера Вільнюса  Артураса Зуокаса,  якого нагородили за радикальний спосіб  розв’язання проблеми  незаконного паркування авто. Посадовець наочно показав, що БМП — найкращий засіб від паркування дорогих автомобілів у недозволеному місці. Як з’ясувалося, процес, знятий на відео, — лише інсценізований  передвиборний  рекламний  ролик. Однак на рішення журі це не вплинуло. 

ДОВІДКА «УК»

                           
Антинобелівська, Ігнобелівська, або Шнобелівська премія заснована у 1991 році Марком Абрахамсом, редактором гумористичного журналу «Аннали неймовірних досліджень». Через кілька днів після церемонії відбуваються неофіційні «Шнобелівські» лекції, на яких лауреати можуть пояснити свої дослідження та їхнє значення. Публікація — обов'язкова умова за  «марні» відкриття.

                             
У 2009 році Шнобелівську премію отримала американка українського походження Олена Бондар — за бюстгальтер-респіратор.

Цьогорічна церемонія — двадцять перша.