Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка менш ніж за місяць до повномасштабного вторгнення рашистської орди в Україну отримав престижну європейську нагороду Ћiva Award в номінації «За лідерство». Цей заклад став першим серед українських музеїв, який здобув таке визнання. Майже шість років його очолює франкознавець доцент Богдан ТИХОЛОЗ. Це з приходом пана Богдана Дім Франка став активним у професійній діяльності та суспільному житті. Цікавлячись роботою музею під час війни, варто дізнатися про його проєкти останніх років.      

— Ще за часів Майдану та початку російсько-української війни зображення Івана Франка можна було побачити то у військовій формі, то в шоломі на рекламних щитах і навіть футболках. Класик — воїн, борець?

— Іван Франко був воїном духу, це без сумніву. Він відбув дуже коротку службу в австрійській армії через поганий зір. Стан здоров’я його істотно погіршився ще в молодості через арешти, ув’язнення, що й унеможливило службу письменника у війську. Коли ж було сформовано перші українські військові формування, він вже був у тому віці, що не міг брати участь у національно-визвольних змаганнях зі зброєю в руках. Але його сини Тарас і Петро були січовими стрільцями і служили в Українській Галицькій Армії. Іван Франко передовсім був воїном духу, який виховав покоління військових, що зі зброєю в руках боролися та борються за Українську незалежну державу.

Кілька поколінь героїв національно-визвольних змагань було сформовано в силовому полі морального авторитету Франка та моці його ідей, передусім національної. Український «Пласт» теж сформовано під духовним впливом класика як молодіжну скаутську організацію. Недарма засновником «Пласту» був син письменника Петро Франко.

Іван Франко як речник національної ідеї надзвичайно актуальний в основних положеннях своєї політичної публіцистики. Він одним з перших казав, що згубна духовна недуга — москвофільство, застерігав, що цей шлях — глухий кут для української політичної думки та практики. Казав про необхідність соборності, почуватись українцями незалежно від того, з якого регіону хто походить, що національна ідея має визначати нас незалежно від приватних, політичних чи партійних інтересів.

Маємо нині говорити не лише про російсько-українську війну, а й про багатовікове протистояння України як частки європейської цивілізації та росії. Франко — воїн у цій столітній війні, він твердо окреслив перспективи й орієнтири розвитку самостійної держави в колі вільних народів, а не в темному царстві, як називав російську імперію.

— Як працює музей під час війни? 

— Початок повномасштабного вторгнення рашистів в Україну став великим викликом і вніс зміни в усталене музейне життя. Одразу ж ми взялися за збереження нашої основної експозиції, демонтували її, а найцінніші речі сховали в надійних місцях. Ми створили добровольче формування ім. Петра Франка — першого директора нашого музею, воїна Легіону українських січових стрільців та Української Галицької Армії, яке запровадило цілодобове патрулювання в музеї.

Із часом музей відновив діяльність. Замість усталеної експозиції пропонуємо тимчасові, де менше найцінніших речей, але є наповнення автентичними предметами франкової епохи. Меморіальний Дім Франка працює, проводить театралізовані екскурсії, організовує тимчасові виставки в Домі муз, веде просвітницьку діяльність. Пропонуємо YouTube-канал, який добре розвивається. Тут є відеоблог «Франко вдома», створений ще під час ковідного карантину, «Франко не вдома» — про подорожі та мандрівки письменника, «Франко на фронті» — розповіді про ті аспекти його життя та творчості, які роблять із нього духовного воїна.

Музей активно налагоджує контакти із закордонними партнерами. Відчуваємо зацікавленість музеїв Варшави, Кракова, Закопаного, пропонуємо їм нові проєкти. Дім Франка під час війни активно працює з постійними нашими гостями, відвідувачами, львів’янами передусім, внутрішньо переміщеними особами, дітьми. Чи не з перших днів війни почали програму «Діти країни», на базі музею працювали театральні гуртки, мистецькі школи, відбувалися майстер-класи, щоб хлопчики та дівчатка були зайняті добрими справами. Маємо укриття для безпеки відвідувачів. Культура під час війни — зброя нашого духу, яка дає змогу його гартувати, а без цього неможливі військові перемоги українців.

Необхідно ставити перед собою дві головні мети. Перша — гартувати сталь національної свідомості. Це формула самого Івана Франка, взята з одного з його текстів. Друга — інтегрувати українське суспільство, особливо в часі великих міграційних і демографічних змін. Гадаю, музеї, як й інші інституції культури, повинні виконувати консолідаційну місію, бо нині ми закладаємо наше майбутнє, формуємо нові покоління, які будуть вільними і переможними.

— На посаду директора Дому Франка ви прийшли як переможець відповідного конкурсу, маючи двох конкурентів. Тоді ви сказали, що бачите заклад як дім науки, муз, діалогу та родини, бо хочете зробити Франкову геніальність зрозумілішою. І розпочали з кота-охоронця.

— Розумів, що істотно змінюється соціокультурна ситуація, і розраховувати лише на те, що музей — храм, до якого прийдуть люди, щоб поклонитися генію Франка, не можна. Сучасні інформаційні процеси потребують проактивної позиції, музей має бути у медіа, соцмережах, інтернеті. Активна позиція в інформаційному просторі дає змогу музею бути помітним, примножувати ресурси, завойовувати цільові аудиторії, втілювати різні проєкти, отже розвиватися. Усвідомлював, що мені потрібен дуже швидкий результат, щоб про музей Франка всі заговорили. Оголосили кастинг на вакансію музейного кота і згодом зарахували Мурлику. Це дало змогу лише за перший тиждень висвітлити новину про музей на всіх провідних медіаресурсах країни. 

— А потім взялися лікувати грушу, яку садив сам Іван Франко. Так?

— Одним із брендів нашого музею стала Франкова груша. Це символ живої присутності видатного письменника в нашій сучасності. Єдине дерево, яке він посадив власноруч, що збереглося до нашого часу. Ця груша справді певний талісман і експонат музею. Груша росте з 1902 року, почала хворіти, й ми взялися її лікувати, адже був високий ризик втратити. Знайшли спеціалістів, зробили фахові експертизи, які дали нам змогу провести цілий комплекс заходів. Процедури дорогі, тож організували мистецький пленер, на якому львівські художники малювали портрет одного дерева, потім організували виставку, різні музичні заходи, гостини, де частували грушами. Назбирали гроші, допомогли продовжити віку дереву. І тепер груша росте, тішить усіх. 

— Три роки тому відкрили меморіальну експозицію «Пивниця Дому Франка». Що вдалося ще повернути відвідувачам музею з особистих речей письменника, предметів його родини?

— Музей  — це цілий комплекс. Він складається із трьох будинків, один з яких — службове приміщення, а два — меморіальна вілла Івана Франка. Тут він мешкав із сім’єю останні 14 років життя, а потім його нащадки жили аж до 1940-го, коли створили музей. Є ще палац Антонія Увєри, в якому свого часу жив Петро Франко з родиною. Коли кажемо про меморіальний простір, то він має передавати дух часу, атмосферу епохи, якомога краще відтворювати побут сім’ї Франків. І в цьому домі справді було створено зусиллями попередніх поколінь музейників чудову експозицію, в ній багато речей, яких торкалася рука Франка, членів його родини. Наша команда ставила собі за мету, щоб меморіальний простір музею також розвивався.

— В який спосіб ви це зробили?

— Скажу про три речі. Насамперед ми його оживили звуками: створили акустичні ефекти, які передають живу присутність Івана Франка та атмосферу його епохи. У Домі Франка співає славетна Соломія Крушельницька, чуємо її живий голос, вона дуже шанувала письменника, подарувала йому ріг достатку. У нас чути, як скрипить паркет, шурхіт сторінок, як закипає самовар, працює швейна машинка. Усі ці звукові ефекти додали життя музею.

Кожен дім живий, якщо в ньому є кухня. Дім Франків також є домом кулінарних традицій. Дружина Івана Франка Ольга Хоружинська принесла із собою традиції центральної та східної української кухні. До того ж цей дім поєднав традиції простої селянської та шляхетської кухонь. Видатною галицькою кулінаркою була невістка Івана Франка Ольга, дружина його сина Петра, авторка знаменитої книжки «Перша українська загальнопрактична кухня». Нам було важливо, щоб у цій оселі була кухня саме в тому приміщенні, де вона була в давні часи. А в їдальні ми відтворили експозицію кулінарної культури тих часів, у ній багато речей саме від родини класика. Маємо холодильник Петра Франка, який відреставрували. Він працює без електрики, це льодувка, куди закладали лід. Показуємо різне кухонне начиння: млинки для мелення кави, пательні для обсмажування марунів (їстівних каштанів). Це викликає дуже велике зацікавлення у відвідувачів музею.

Ми відновили й пивницю (підвальне приміщення). Там є предмети, які зазвичай не бачить око сторонніх людей чи гостей. Це спортивний реманент, адже в сім’ї письменника активно займалися спортом. Є санчата, які привезли із Криворівні на Гуцульщині, особисті речі Петра  Франка — лещета (лижі), тенісні ракетки, бутси (мабуть, не всі знають, що Петро і Тарас Франки були одними з піонерів галицького копаного м’яча, вони професійно грали у футбол). Різні побутові речі, які зазвичай зберігали в підвалі: садовий реманент, слоїки, закрутки, пляшки вин. Іван Франко полюбляв червоні далматинські. Такий атмосферний куточок теж дуже цікавить наших відвідувачів.

Наша концепція меморіального простору охоплює всі поверхи Дому Франка та приміщення різного функціоналу. Вони  репрезентують нам не лише монументального письменника-класика, а живу людину в оточенні її родини, показують, як культура цього побуту створила ту атмосферу, в якій росла й жила родина Франків.

— Свого часу на сторінках «Урядового кур’єра» ми розповідали про  пересувну виставку-лабіринт «Франко від А до Я», яку музей  представляв у різних українських містах, а також  у Будапешті, Відні, Загребі та Любляні. Вам вдалося втілити й різні проєкти: «Франко наживо», «Франкомандри+», «Franko Laboratorium», «Franko. Re:volution».  Виходить, що проєктний напрям діяльності музею надзвичайно важливий?

— Безперечно. Це дає змогу конкретизувати певні ідеї, сформулювати, наскільки вони актуальні та важливі для суспільства, а також здобути необхідні ресурси для втілення цих ідей, згуртувати команду.

Микола ШОТ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Богдан ТИХОЛОЗ. Народився 6 жовтня 1978 року в селі Тальянки Черкаської області. 2000-го закінчив філологічний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка, а 2003-го — аспірантуру при кафедрі української літератури ім. академіка М.С. Возняка. 2003 року захистив кандидатську дисертацію «Філософська лірика Івана Франка: діалектика поетичної рефлексії». З 2003-го до 2017 року працював у Львівському національному університеті на посадах від аспіранта до заступника декана факультету журналістики. У березні 2017 року став переможцем відкритого конкурсу на посаду директора Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

 Кандидат філологічних наук. Літературознавець, франкознавець. Лицар ордена «За заслуги» ІІІ ступеня. Лавреат численних літературних премій, у галузі інформаційної діяльності, а також музейної справи. Почесний громадянин м. Винники Львівської міської громади.