Страшно, коли дитячі ігри «у війнушки» з часом стають реальністю. На сьогодні маля з пелюшок звідусіль чує про події в країні. Щиро кажучи, аж млосно зробилося, коли шестирічний син запитав у старшого брата, ким той буде на війні. Так, саме на війні. Бо в його планах — вивчитися на пілота винищувача, щоб захищати своїх.

Мало хто говорить про завершення збройного конфлікту на сході країни. Ніхто не пояснює хоча б садківцям і школярам, що готуватися до захисту Вітчизни треба, а нинішній молох ось-ось закінчиться. І майже ніхто не говорить про загрозу життю, моральному здоров’ю тих дітей, для яких війна на Донбасі стала сусідкою. Дорослі воюють, а що ж діти? Це питання спробували з’ясувати дослідники Програми захисту Данської ради у справах біженців.

Те, що підлітки можуть облаштовувати блокпости чи переносити вантажі, військові не вважають участю у бойових діях. Фото з сайту ex.ua

Група ризику

У дослідженні взяли участь особи лише однієї групи — учні закладів професійно-технічної освіти, це 13,5 тисячі підлітків із 44 училищ Донецької області. На думку фахівців, саме вони потрапляють до групи ризику. Адже чимало серед них сиріт, навчання і проживання в досить ранньому віці минає далеко від дому в гуртожитках. Контроль за їхнім життям покладено на педагогів. У підлітковому віці діти-студенти визнають себе більш самостійними, залишаючись вразливішими від однолітків, і легко можуть спокуситися навіть на недобру пропозицію.

Незважаючи на немасштабність, опитування виявилося досить інформативним. Воно, на жаль, підтвердило здогадки про залучення в різний спосіб дітей до участі у збройному конфлікті.

За словами керівника Програми захисту Данської ради у справах біженців Марії Макайонок, метою дослідження було не документування фактів залучення дітей у збройному конфлікті, а визначення чинників ризику такого втягування. Результати засвідчили обізнаність учнів закладів професійно-технічної освіти і педколективів про залучення дітей до збройних конфліктів.

Дослідники намагалися з’ясувати рівень поінформованості підлітків, педагогів, силовиків щодо їхньої обізнаності з міжнародним законодавством. І чи відомо цим категоріям про факти залучення дітей до збройних конфліктів.

Дослідження складалося з трьох блоків: поінформованість респондентів, ставлення респондентів до проблеми, поведінка в ризиковій ситуації. Як результат — 40% учнів і 71% педагогів відомі факти участі дітей у бойових діях, а 15,5% учнів і 36% педагогів знають не лише про такі випадки, а й знайомі з тими дітьми. Ще 24% дітей і 35% викладачів чули про такі випадки від інших.

Сини полку

— За паризькими принципами, дитина, втягнута у збройний конфлікт, — це особа, що не досягла 18 років. У збройному конфлікті її використовують у будь-якій ролі (бійця, носильника, розвідувальника, для сексуального задоволення). В Україні такого визначення не існує, — зауважив дослідник програми Олексій Лазаренко.

Він розповів, що відповіді учнів на запитання були по-дитячому нехитрі, навіть показові, як-от: «Ходили на блокпости тоді, ходимо і зараз». Запитання збурювали у дітей фантазію. Вони навперебій уже уявляли, що отримали таку пропозицію. І між собою вели діалог, в якому висловлювалися, за яку винагороду вони виконали б певні умови. Інші — навпаки, налякані розповідями родичів і близьких, намагалися переконати друзів не піддаватися на оманливі спокуси, за якими, як правило, чигає небезпека.

Запитали у хлопців, які навчаються на трактористів у сільськогосподарському ліцеї, чи погодяться вони перегнати, приміром, МТ-ЛБ (це військова машина) від одного блокпоста до іншого за певну винагороду. Хлопці погоджувалися, ставлячи певні умови чи уточнюючи завдання. Як, наскільки це далеко від дому, чи зручно буде повертатися пішки. Або наскільки це близько до передової, чи є ризик потрапити під обстріл.

Зрештою, кожен п’ятий з опитаних підлітків припускає свою участь у воєнних діях у різних статусах. А ще 27% учнів не відмовилися б від пропозиції взяти участь в бойових діях за певних умов.

Учень аграрного коледжу із Сартани розповів, що його хата стоїть за 50—70 метрів від взводного опорного пункту. Військові ходять до них на подвір’я до криниці по воду. У нього навіть — не з його волі — є змога спілкуватися з військовими і приставати на дрібні пропозиції про послуги. Ось і задача: втягнутий він у збройний конфлікт чи ні?

Військовослужбовці ж вважають втягуванням у збройний конфлікт безпосередню участь особи зі зброєю в руках. А те, що підлітки можуть займатися облаштуванням блокпостів чи перенесенням вантажів, не вважають участю.

На кому відповідальність?

На запитання про реакцію на появу дитини на території ведення бойових дій чи на блокпості із проханням її прийняти військові відповідали, що телефонуватимуть командирові, щоб той приймав рішення. А понад 8% представників силових структур висловили припущення, що прийняли б дітей. Зробивши все так, щоб вони не наражалися на небезпеку.

Якщо по-людськи, то відповіді військовослужбовців правильні. Хіба так відразу розбереш — вигадує дитина, розповідаючи про складні життєві умови, чи насправді все саме так. Та чи й коректно називати нормальними умовами життя дітей поблизу або безпосередньо в зоні бойових дій? А що за законом?

— Недостатня обізнаність наслідків і ризиків залучення дітей у збройні конфлікти — одна з проблем серед опитаних, — підбив підсумки дослідження Олексій Лазаренко. — У розмові педагоги погоджувалися на необхідність додаткових занять, розмови, нагадування дітям про небезпеку, яка їх може спіткати на території ведення бойових дій. Законодавцям також слід визначити відповідно до міжнародних стандартів, що таке воєнні дії, як їх класифікувати. Воєнні дії — це не лише збройний контакт.

На сьогодні немає законодавчих норм, які б надали відповідь на питання, а що ж робити військовим, якщо дитина таки прийшла, приміром, на блокпост, розповіла слізну історію і попросила прихистку. Законодавство, за словами представника уповноваженого Верховної Ради з прав людини з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Аксани Філіпішиної, не містить норм, які б надавали відповідь на це запитання. Воно містить лише короткі заборонні норми стосовно перебування дітей у зоні збройного конфлікту. І, на жаль, за два з половиною роки війни державні органи влади не об’єднали зусиль для напрацювання чітких методичних рекомендацій для військових, про повідомлення органів опіки й піклування, повідомлення батьків про перебування дитини.

З 2014 року уповноважений з прав людини після появи у ЗМІ інформації про загибель в зоні АТО дітей звернулася до безпосередніх учасників АТО — керівництва АТО, СБУ, Міноборони, МВС, щоб відомства повідомили про рівень обізнаності військових щодо норм Конвенції про права дитини. Та чи розслідують факти перебування дітей у зоні АТО?

Відповідь на запити надійшла формальна: «Дітей на війні немає».

Тим часом триває слідство у трьох кримінальних справах про залучення чотирьох дітей у незаконні збройні формування. За інформацією з Донецької прокуратури, порушено дев’ять проваджень стосовно участі неповнолітніх у незаконних військових формуваннях.

Проаналізувавши ситуацію, фахівці назвали серед причин втягування дітей у збройні конфлікти недостатню відповідність українського законодавства міжнародним нормам, брак механізмів запобігання, виявлення і реагування на такі факти та надання допомоги з реабілітації дітей, недостатнє інформування про існування норм і про ризики залучення дітей у збройні конфлікти.

ДУМКА ПСИХОЛОГА 

За кожним вчинком криється причина

Валентина БУКОВСЬКА, психолог:

— По-перше, діти, як і дорослі, мають відчуття внутрішнього контролю. Людина почувається в безпеці стабільно, лише перебуваючи в епіцентрі близьких їй подій, навіть знаючи, що контролювати ситуацію вона не зможе. Підлітки особливо гостро відчувають таку потребу у зв’язку з особливостями етапу завершення формування особистості. Вони ілюзорно вважають, що коли матимуть дотичність до ситуації, то зможуть її контролювати.

По-друге, потреба реалізувати почуття патріотизму.

Перебування в епіцентрі бойових дій, звісно, становить фізичну і психічну небезпеку. Захисні механізми підліткового організму дуже крихкі. Сильні емоції здатні зруйнувати їх і не дати сформуватися несформованим. Спрогнозувати подальшу поведінку після пережитого неможливо. Кожна ситуація індивідуальна. У ній важливу роль відіграє відстань від лінії бойових дій, складність завдань, які виконувала особа.

Безумовно, головним стартом усіх подальших подій вважається родина. Як емоційно почувалася дитина в ній. Яка роль батьків у прийнятті рішення про перебування посеред військових. Чи це сталося завдяки батькам, чи всупереч. Отже, і наслідки залежатимуть від того, в яке середовище повернеться дитина, яка підтримка та психологічна допомога на неї чекатиме.