Смартфон, планшет, комп’ютер, ноутбук — сучасні пристрої, без яких ні дорослі, ні діти не уявляють життя. Навчання, розваги, спілкування, саморозвиток — неповний перелік того, що дає інтернет.

Проте дорослим не слід забувати, що завдяки швидкому розвитку цифрових технологій доступ дітей до різноманітних небезпек нині значно легший, ніж раніше. Адже сторонні, які можуть мати погані наміри й бути небезпечними, з’являються в житті неповнолітніх нечасто. Особливо нині, коли через карантин усі ми більше часу проводимо вдома. Та батьки самі збільшують такі ризики для синів і дочок, купуючи їм сучасний ґаджет.

Як убезпечити неповнолітніх в інтернеті? Що слід знати батькам та чого навчити дітей? Ці важливі питання обговорили фахівці.

Вік має значення

«Серед основних небезпек, які чатують на наївного та необізнаного в інтернеті, — знайомство з невідомою людиною, яка згодом може захотіти зустрічі і спонукатиме до цього дитину. Участь у певних групах та підтримка різноманітних заходів, часом небезпечних. Підлітки можуть оприлюднювати відверту інформацію, фото чи відео про себе і родину, аби привернути увагу. І для цього вони зазвичай реєструються у соціальних мережах, чимало з них — зарано для їхнього віку», — наголосила психолог та експертка з безпеки дітей в інтернеті Олена Лісовська.

Вона зауважила, що, скажімо, вайбер налаштований так, аби підлітки могли зареєструватися у ньому лише після 16. Проте буває, що реєструються молодші школярі для спілкування з однолітками або вирішення шкільних питань. І саме у такий спосіб ці ризики наближаються до дітей.

Тож, на її думку, дуже важливий вік дитини, яка отримала доступ до інтернету. Проте нині вже з першого класу учні мають доступ, та робити це слід обов’язково під наглядом батьків.

Хибна, на її переконання, думка, що все можна вирішити заборонами. Але в дітей є друзі, однокласники, які мають планшети й телефони. Отже, слід не забороняти, а пояснювати і не чекати, доки складеться неприємна ситуація. Можна увімкнути новини, де розповідають про негативні ситуації, і обговорити їх із дитиною. Дізнатися її думку і тільки потім розставити пріоритети.

Неповнолітньому слід пояснити, що по той бік екрана не завжди та людина, за яку себе видає. Це може бути шахрай або педофіл. Фото з сайту 24tv.ua

Кібербулінг — цькування в мережі

Координаторка всеукраїнської кампанії проти кібербулінгу Docudays UA Ксенія Шиманська зазначила, що батькам слід самим знати про небезпеки в інтернеті. Кібербулінг — це цькування, щоб заподіяти особі страждань, коли вона не може адекватно захиститися. І оскільки це відбувається онлайн, інформація дуже швидко поширюється. Спостерігачі часто перетворюються на цькувальників. Тож це умисна дія, щоб об’єкт переслідування почувався емоційно некомфортно, отримуючи різні повідомлення. Спочатку це можуть бути повідомлення від однієї особи, які з часом перетворюються на вал від групи.

Це може бути вилучення людини з певної групи, заволодіння її сторінкою в соціальних мережах або створення фейкової сторінки чи поширення неправдивої інформації начебто від її імені. Варіант — викрадення приватної інформації про особу, заволодіння її фото або відео для подальшого шантажу. А з часом кіберпереслідування може перерости у цькування в реальному житті, якого дитина не очікує.

«Підліткові варто знати: щойно він опиниться в такій ситуації, не слід намагатися вирішити питання самотужки, а потрібно звернутися по допомогу до дорослого, якому він довіряє. Добре, якщо це батьки чи інші члени родини», — зазначила фахівець.

Існування кібербулінгу визнано у країнах Європи. Воно там з’явилося в законодавстві: його визначено окремою нормою або посиленням законодавчих актів, які регулюють питання дискримінації. Україна тут теж не пасе задніх. Адже в нас вже є освітній омбудсмен, по допомогу до якого можна звертатися, коли у школі відбувається кібербуліг або ж звичайний булінг.

Ксенія Шиманська зазначила, що спілкування в інтернеті у більшості дітей викликає оманливе відчуття анонімності. Та дорослі мають пояснити: все, що дитина пише або публікує там, впливає на інших людей так, ніби це було сказано чи зроблено в особистому спілкуванні. Слід враховувати, що інформація, яку ми поширюємо в особистій переписці у начебто приватних месенджерах, назавжди залишається в інтернеті.

Консультантка із цифрової безпеки Аліна Елевтерова зауважила, що інтернет, якщо користуватися ним продумано та обережно, корисний у самореалізації в навчанні, творчості та саморозвитку. Однак не варто забувати, що це публічний простір і в ньому є певні правила, яких слід дотримуватися. Але, на жаль, батьки, купуючи дитині електронний пристрій, не розмовляють з нею про безпеку, як тоді, коли вперше відпускають саму на вулицю. Тоді вони не забувають порадити переходити вулицю на зелене світло світлофора, не розмовляти з незнайомцями, уважно ставитися до безпеки особистих речей тощо. То чому ж не роблять цього, даруючи телефон чи планшет?

Стережіться грумінгу

Представниця уповноваженого з дотримання прав дитини та сім’ї Аксана Філіпішина зауважила, що нерідко батьки самі наражають дітей на небезпеку, розміщуючи в інтернеті їхні фото та багато детальної інформації. Через сторінки батьків зловмисники можуть знайти їхню дитину і зв’язатися з нею. Тож дитина може зазнати грумінгу — коли сторонній дорослий встановлює з нею у мережі дружні стосунки, які з часом переходять в агресію або пропозиції інтимного характеру.

Вона наголосила, що до уповноваженого з прав людини часто надходять повідомлення про розміщення в соцмережах інформації про дітей інтимного, а інколи навіть відверто порнографічного характеру. Тож питання сексуалізації неповнолітніх в інтернет-просторі нині набуває великих масштабів.

Фахівець наголосила, що будь-яку інформацію, яка потрапляє в інтернет, не можна звідти повністю видалити, якщо не залучити до цього фахівців. Адже навіть якщо дитина чи батьки видалять зі своїх сторінок певну інформацію, фото чи відео, це зовсім не означає, що вона не поширюватиметься в інтернеті.

«Реагуємо, зазвичай звертаючись із цими фактами до кіберполіції, адміністраторів соціальних мереж з вимогою видалити небезпечну інформацію», — зазначила Аксана Філіпішина.

Вона зауважила, що нині в Україні булінг обмежується освітнім простором та стосується здебільшого учасників навчального процесу. Кібербулінг може поширюватися на більшу аудиторію, з якою дитина спілкувалася в інтернеті. І якщо у школі припинити звичайний булінг легше через проведення виховних дій із конкретними кривдниками, то в інтернеті, навіть якщо вчителі чи батьки посприяють закриттю певної групи, такі осередки можуть з’явитися знову — з іншими назвою та адресою.

Вмовити за 18 хвилин…

Уповноважений Президента з прав дитини Микола Кулеба розповів про дослідження, яке фахівці його офісу провели спільно з міжнародною благодійною організацією «Служба порятунку дітей». Було опитано близько 5 тисяч дітей віком 6—17 років.

95% з них вказали, що мають щоденний та безперешкодний доступ до інтернету. Більш як половина з них почали користуватися мережею у віці 6—9 років. Майже 90% з опитаних мають власний електронний пристрій із доступом до інтернету і користуються ним щодня. Понад 30% проводять у мережі понад 5 годин щодня, а близько 7% — понад 7 годин. Майже 50% опитаних зареєструвалися в різних соцмережах у віці 8—10 років.

83% вперше побачили сексуальний контент саме в інтернеті у віці 7—13 років. 72% — неочікувано, тобто не шукали його цілеспрямовано. 74% опитаних підлітків бачать таку інформацію на звичайних сайтах у форматі реклами. 25% з них визнали, що протягом року потрапляли в ситуації, де до них хотіли застосувати сексуальне насильство.

«Світові дослідження доводять, що кіберзлочинцеві зазвичай вистачає 18 хвилин, щоб умовити дитину надіслали йому свої фото сексуального характеру. Тобто перейти з нею у стосунки, в яких вона починає повністю довіряти незнайомій людині. І 45% дітей, які потрапляли у такі ситуації, нікому про це не розповідали. А 55% кажуть друзям, але не батькам», — наголосив Микола Кулеба.

Хоч деякі діти реєструються в соцмережах у досить ранньому віці, вони не знають, як забанити людину, яка пише їм погані чи образливі тексти, або як закрити свою сторінку від небажаних відвідувачів. Як звернутися до служби підтримки соцмережі й поскаржитися на того, хто ображає їхню честь і гідність. А це нескладно, і дитину усього цього слід навчити.

Що може статися, якщо цього не зробити, розповімо на конкретному прикладі. Дівчина 13 років познайомилася у соцмережі з 49-річним чоловіком, який видавав себе за вродливого юнака. Він спонукав її надіслати йому інтимні фото і надати номер телефону. А згодом зателефонував їй, представившись представником правоохоронних органів. Сказав, що має її фото і може показати їх батькам та іншим людям. Шантажем змусив дівчину зустрітися з ним і… два роки ґвалтував. Нині, за словами уповноваженого Президента, зловмисника заарештовано і проти нього відкрито кримінальне провадження.

Микола Кулеба наголосив, що дітей потрібно не лякати, не карати, відбираючи в них телефони, а розповідати їм реальні історії на підтвердження того, яким небезпечним може бути інтернет і на що слід звернути увагу, спілкуючись у соцмережах.

Покарання має бути невідворотним

Учасники розмови погодилися, що в Україні на часі створити посаду уповноваженого, який би опікувався безпекою дітей в інтернеті. Можливо, навіть не лише дітей. Адже зону суб’єктів можна розширити. Бо ніде правди діти, на гачок інтернет-шахраїв та переслідувачів можуть потрапити і люди поважного віку, не досить обізнані із правилами кіберпростору, й навіть дорослі, які не завжди ставляться до своєї безпеки у віртуальному просторі обачно.

Не зайве винести кібербулінг у вітчизняному законодавстві в окрему статтю. Адже нині його можна розглядати лише як епізод більшого злочину. Окремого ж покарання за такі дії наше законодавство не передбачає. Та хоч під час інтернет-цькування у жертву в буквальному сенсі не летять кулі або ножі, шкоди для здоров’я, особливо психічного, може бути навіть більше, ніж від реального переслідування. Можливо саме через те, що за це немає покарання, кібербуліг часто перетворюється на переслідування і цькування у реальному житті. І від цього не можна відмахнутися.