Існує мирна правова європейська форма прямої демократії — єдина альтернатива таким малоефективним способам впливу на владу як демонстрації, мітинги чи блокування роботи парламенту, а тим паче — силовим формам протесту, наслідки яких можуть бути значно шкідливішими, ніж обставини, які вони змінять. Йдеться про референдум.

Проте така форма безпосередньої демократії, як референдум, ще не набула належного поширення. По-перше, будучи єдиним джерелом влади, громадяни України недостатньо обізнані з можливостями, які дає ст. 15 чинного Закону «Про всеукраїнський референдум». А це здатність вносити зміни до Конституції і законів або приймати їх нову редакцію та розглядати будь-які (за деяким винятком) питання, зокрема ті, що потребують негайного вирішення. По-друге, незважаючи на зростаюче бажання зміцнити демократію, наше суспільство ще не має достатнього рівня самоорганізації.

У цій ситуації дуже дивує позиція політичних партій і всеукраїнських громадських організацій, більшість яких вважають себе чи не єдиними носіями волі народу. Адже ст. 30 згаданого закону дає їм право бути організаторами зборів зі створення ініціативної групи з проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, а отже, виносити на нього актуальні для більшості співвітчизників питання і законопроекти.

Зрештою, для політичних партій референдуми — це дієвий засіб здійснювати програмну діяльність в інтересах суспільства без виснажливих виборчих перегонів та жорстокої внутрішньопарламентської боротьби. Звичайно, їх проведення потребує витрат із держбюджету, але хіба наш народ того не вартий?

Безумовно, референдум має і свої недоліки, зокрема чимало громадян не завжди розуміються на питаннях, які вони вирішують. Проте це можна компенсувати добре налагодженою на етапі агітації роз’яснювальною роботою та підготовкою юридично досконалих законопроектів фахівцями найвищого рівня. Політичні і громадські утворення могли б надавати допомогу у залученні провідних учених-правознавців до розробки таких законопроектів та у фінансуванні цих робіт, зокрема за рахунок добровільних внесків громадян.

За приклад візьмемо Швейцарію, де її жителі вирішували на референдумах у 2014—2016 роках широкий спектр питань. Це стосувалося мінімальної зарплати при укладенні колдоговорів, податку на спадщину і дарування, безумовного основного доходу, фінансування мережі залізниць та державних трас, ре продуктивної медицини.

Зрештою, час і нам підійматися на вищий щабель політичної і правової культури, привчатися реалізовувати своє право на народовладдя через таку форму демократії і брати на себе відповідальність за свою долю. А чи допоможе нам у цьому наш політичний авангард — партії і організації, покаже час.

Микола БОЖЕНКО,
юрист, для «Урядового кур’єра»