Збірник «Слов’янськ у війні 2014 року» автор концепції видання та його упорядник, ветеран журналістики Віктор Скрипник, називає не зовсім звичайною книжкою, а своєрідним дайджестом. Наш колега пережив трагічний період у житті міста разом із його жителями, але на відміну від багатьох робив усе можливе, аби пришвидшити вигнання проросійських окупантів. Він тієї тривожної весни навіть відкритого листа президентові сусідньої держави зрозумілою йому мовою написав на першій сторінці обласної газети «Донеччина» (того часу видання ще виходило друком і якимось дивом його доставляли поштою в заблоковане терористами місто).

Важко не погодитися з Віктором Скрипником: за публікаціями міських, обласних і столичних видань про ті буремні дні й місяці тепер (минуло два роки) можна проаналізувати, як сталася біда, як на неї відреагували і що зробили чи не зробили, аби їй запобігти. Зіткана із журналістських матеріалів книжка докладно відтворює події весни і літа 2014-го.

Наприклад, місцеві ЗМІ в ті дні рясніють промовистими заголовками: «В Славянске снова звали Путина и требовали референдума» («ТВ плюс», 10 квітня), «Сложно поверить: Славянск — горячая точка» («Деловой Славянск», 16 квітня), «Против Нели Штепы открыли уголовное дело» («Панорама недели», 17 квітня), «Хто відповість за смерть людей» («Донеччина», 25 квітня). Треба зазначити: місцеві журналісти аж до заборони діяльності їхніх видань намагалися не тільки гідно виконувати свій професійний обов’язок, об’єктивно інформуючи про події, а й закликали владу і співвітчизників протистояти російській агресії.

За публікаціями міських, обласних і столичних видань про ті буремні дні й місяці тепер дворічної давності можна проаналізувати, як сталася біда, що зробили чи не зробили, щоб їй запобігти. Фото Володимира ЗАЇКИ

Скажімо, «Панорама недели» (17 квітня) друкує статтю міського активіста С. Приймачука: «Я призываю всех сознательных граждан — жителей города — не поддаваться на провокации и не идти на поводу у сепаратистов. Офицеры милиции и СБУ, вы присягали на верность народу Украины. Не уроните свою честь, не запятнайте погоны позором сотрудничества с предателями и сепаратистами!» Відповідь на ці заклики можна зайти в тих самих газетних заголовках. «Мэр Славянска за неделю трижды меняла свое мнение. Что она скажет завтра?» («Панорама недели» (24.04) цитує Нелю Штепу, яка дякує В. Путіну за те, що ввійшов у Крим). Ще про одного шанувальника російського диктатора, керівника міського осередку КПУ А. Хмельового, йдеться у статті «Координатора-провокатора треба судити!» («Донеччина», 18.04).

Події у Слов’янську об’єктивно, активно і оперативно висвітлюють і державні газети «Голос України» і «Урядовий кур’єр», які в області представляють Ліна і Павло Кущі. Кореспонденти цих видань також завважили тривожну тенденцію — рівно за тиждень після вторгнення бойовиків у місті починається полювання на журналістів, які на відміну від тиражованої дезінформації від кремлівських наймитів пишуть про події «не так». А невдовзі місто взагалі опиняється в інформаційній окупації: тутешні ЗМІ припинили свою діяльність, а поштовикам остаточно заблокували доставку донецької і київської преси. Зате російським телеканалам — вседозволеність без меж: місцева «ТВ плюс» нагадує, що вимогу центральної влади відключити пропаганду Кремля міські провайдери проігнорували ще задовго до трагічних подій. «Як могли б обернутися події, якби росТВ відключили за місяць до 12 квітня — залишається тільки гадати», — зауважує газета, згадуючи оті 84 дні окупації, які слов’янці не забудуть ніколи.

Окремий розділ «Визволення» цієї документальної книжки особливих коментарів не потребує. Варто відзначити тільки майстерно написані замальовки про визволителів і список військовослужбовців різних силових структур України, які загинули, визволяючи Слов’янськ. А публікацій про відновлення міста, переживання і клопоти його жителів нині у книзі взагалі чи не найбільше. Так і має відбуватися з людьми, які, переживши лихоліття, здобувають перспективу і віру у власні сили у своїй країні.

Залишається подякувати небайдужим слов’янцям Вікторові Бутку (видавництво «Друкарський двір»), Іванові Козлову, Вікторові Малюзі та Сергію Приймачуку, які зробили грошовий внесок у друк дуже потрібної книги не лише для жителів міста, а й для всіх співвітчизників, які сприяли визволенню Слов’янська від проросійських незаконних збройних формувань. 

Ігор ЗОЦ
для «Урядового кур’єра»