Кризу продовольства, кажуть експерти ООН, світ відчує вже у 2040-му. Україну (отже, її аграрний сектор) називають у числі чотирьох країн, здатних витягнути нас усіх із цієї кризи. Водночас українське село, яке дає кожен четвертий долар до валютної скарбниці держави і формує понад 60% внутрішнього ринку, традиційно злидарює.
Чого бідний? Бо…
Олена Покальчук із села Підгірці, що за 25 кілометрів від Рівного, збирається на базар до міста: встигнути б на маршрутку. Там на її сир та сметану вже чекають постійні покупці. Корова в цьому домогосподарстві — одна на куток, тож у прямому значенні слова годує і селян, і городян. Від Олени йдуть такі потужні імпульси селянської мудрості, яких не відчуєте від жодного політика, дарма що більшість із них має сільське коріння.
— Чогось у всі часи, починаючи від радянських, село було годувальником партійних босів та президентів, а самі селяни жили і живуть у неймовірно тяжких умовах, — зауважує спрацьована жінка, яка до того ж має високий статус матері-героїні. — Добре, що в нас хоч газу немає — дров навколо, на щастя, вистачає. А що робити людям, які послухали владу і провели його? У чергу по субсидії, яких не вистачає, ставати чи зупиняти ті котли?
…У мене немає вичерпної відповіді на ці запитання. І в держави, на жаль, теж: усі чудово знають, що субсидії в тому «великому колгоспі», який нині в цій сфері існує, — штучно надута бульбашка, яка ось-ось лопне. Мудра сільська жінка, добре розуміючи, як діє цей несправедливий механізм, лише руками розводить: чого бідний, каже, — бо дурний! Треба чи ні, а сусіди вмикають на всю потужність котел, випускаючи тисячі кубометрів газу в повітря, — у них субсидія! А держава все ще роздумує, монетизувати її чи ні. Тобто припиняти це відверте марнотратство чи консервувати його. Про який розвиток територій тут говорити?
Не валюта, а людина
Фермерські та індивідуальні селянські господарства на зразок Олениного мають менш ніж 8% у валовому виробництві сільгосппродукції й не можуть конкурувати з великими холдингами та компаніями. Тому один із механізмів економічного розвитку села — ефективне врядування сільським господарством, що підвищить продуктивність праці й відкриє можливості для експорту продукції для малих господарств.
«Не всі селяни, як Олена, живуть принаймні за 25 кілометрів від ринків. Тобто на село маємо подивитися не крізь призму тонн свинини та обсягів валютної виручки, а побачити в тому селі людину з її щоденними проблемами. Тому й структура об’єднаних територіальних громад, які утворюються, має відповідати запитам сільського населення», — переконаний ідеолог децентралізації сільських територій директор з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства Анатолій Ткачук.
Із численних концепцій виходить, що аграрний сектор України формує понад 11% ВВП — найбільше в Європі, й водночас Україна чи не єдина у світі, де тривалість життя сільської людини майже на три роки менша, ніж городянина. Якщо так триватиме й надалі, то цілком можна ставити під сумнів навіть висновки ООН: чи буде кому в Україні долати продовольчу кризу 2040-го? Утім, розвиток сільських територій, переконані експерти, не можливий без, по-перше, активізації самих громад; по-друге, чіткої державної політики їхньої підтримки (тобто серйозної командної урядової гри).
— Той позитив, який сьогодні є у наших сільських територіях, маємо радше не завдяки, а всупереч діям держави, — визнав перший заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ В’ячеслав Негода на міжнародній конференції «Сільські території в умовах децентралізації: стан, можливості, загрози».
На його думку, за показниками та валютною виручкою ми часто не бачимо самих територій та людей. Бюджетна децентралізація — це поки що пряник, який люди мають здобути самі через об’єднання громад. Цього року він поважчав: маємо 3 мільярди гривень для таких громад у Державному фонді регіонального розвитку, ще мільярд є в держбюджеті на розвиток інфраструктури плюс значна донорська підтримка, якою можуть скористатися об’єднані громади. Ось тільки доступ малих і середніх виробників до донорських коштів треба значно спростити.
Ключ до змін
Утім, Анатолій Ткачук б’є на сполох: аж 500 мільйонів гривень із передбачених на підтримку об’єднаних територіальних громад торік повернулися до бюджету через… брак проектів від самих громад! Ситуація на місцях, на жаль, нагадує радше броунівський рух, аніж організований процес. Або ж дорогу не до храму, а, навпаки, від нього. Якщо так триватиме, недовго й до «вердикту», що децентралізація себе не виправдала.
У чому ж причини? Як на мене, вони на поверхні.
Не поспішають (якщо не сказати більше) рекламувати децентралізацію чиновники районної ланки, чітко розуміючи, що об’єднані громади стануть їхньою лебединою піснею. У центрі теж однією рукою ресурс на місця дають, іншою — відбирають. Промовистий приклад — профтехосвіта, фінансування якої ні сіло ні впало без попередження передали на місцевий рівень. Оце те, що безпосередньо стосується насамперед сільських хлопців та дівчат, які здебільшого й здобувають робітничі професії. Тому предметна комунікація між зацікавленими міністерствами, синхронізація політики в цій темі надзвичайно важлива: поки що, як бачимо, кожне відомство «проштовхує» лише вигідні йому проекти.
До того ж офіційний Київ просто не встигає за процесами, які відбуваються у громадах, тобто за реальним життям, зелене світло якому сам же і ввімкнув: зокрема земля між населеними пунктами досі не належить об’єднаним громадам, а це їхній головний ресурс; громади зовсім не отримують коштів на ремонт та утримання доріг — раніше це був транспортний податок; немає відповіді на запитання, що буде з тими, хто добровільно не об’єднається, — чи зміниться пряник на батіг і коли це станеться?
Люди ж, зайняті виживанням за реального здорожчання життя, у журавля в небі не вірять. Ось і виходить, що прокладаємо дорогу не до храму, а від нього.
КОМПЕТЕНТНО
Людмила КУШНЕР, експерт Рівненського офіса реформ з питань бюджету та фінансів:
— На Рівненщині маємо 6 об’єднаних громад, 5 із них — сільські. Всі вони у фінансовому виграші від прямих відносин із держбюджетом. Утім, залишаються важливі питання, на які ми не маємо відповідей.
У нас, на жаль, немає консолідованого законодавства у темі децентралізації, тому один закон наздоганяє інший. Зокрема немає законодавчого механізму передачі майна в об’єднані територіальні громади, і це створює неабияку проблему для наших першопрохідців.
Професійно-технічні навчальні заклади — власність держави, але їх чомусь мають фінансувати місцеві бюджети. До речі, й установи ветмедицини, які вже другий рік фінансують із місцевих бюджетів, теж досі не передано у власність громад.
Проблема з пільговими перевезеннями: цю пільгу людям гарантує держава, а ресурс для неї чомусь мають знайти у громадах. Вихід тут такий: або адресна допомога людям відповідних категорій, або ж скасування цієї пільги зовсім.
ДОВІДКА «УК»
Населення України — 42 929 298, з нього міське — 69,1%, сільське — 31%.
Майже у 80% усіх сільських поселень живе менше тисячі осіб. При цьому Україна серед лідерів на світовому ринку зерна — на третьому місці й займає 9% цього ринку. Попереду лише США та ЄС.
Ми в Google+