Цей рік у житті Богдана Ткачика 65-й. Як і годиться, до дати організував виставку власних робіт останніх років, назвавши її «Дорога з дитинства, дорога до себе». В експозиції їх 73, жанрово різні — від пейзажів до стилю «ню». У них — певне осмислення власного життєвого та творчого шляху, своєрідний барометр його єства.
Але козацька тема все-таки переважає. З якимось особливим пієтетом художник ставиться до легендарного козака Мамая. Скільки разів він поставав у різних картинах митця, не сказати. Останній — «Знесінецький Мамай».
На переконання пана Богдана, цей герой з’являється всюди крізь століття. На Майдані він теж був, тож художник посадив його на колесо української історії, на колесо від воза. Примітно, що саме картини «Колесо української історії» та «Круг містечка Берестечка…» перемогли нещодавно у Всеукраїнському мистецькому конкурсі «Ми — мазепинці!», який організував Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». Ідея цього творчого змагання — створити художній образ мазепинця сучасності. Незабаром автор передасть власну роботу «Колесо української історії» до колекції заповідника в Батурині.
Крім заглиблення в нашу минувшину, Богдан Ткачик надто любить творити пор?трети славетних українців. На персональній виставці, яка нині мандрує Тернопіллям, представив зокрема портрети Лесі Українки, Соломії Крушельницької, Петра Обаля, Михайла Бойчука, Богдана Лепкого, Івана Марчука тощо. Під час Революції гідності художник бував на столичному Майдані. Тоді на день народження Тараса Шевченка з колегами провів екстремальний пленер і відтак митці разом організували виставку в Українському домі. Пан Богдан на ній репрезентував портрет Героя України Сергія Нігояна з Великим Кобзарем. Каже, особисто слухав, як хлопець декламував Тарасові поезії.
Напевно, у виборі його гідної громадянської позиції зіграло роль і знайомство зі славетними українцями. Коли Богданові Івановичу виповнилося 12 років, мама повезла сина до Києва, де він вступив у художню школу. Тоді зав’язав тісні стосунки з Іваном Гончаром і Ніною Матвієнко. Завдяки їм, каже, «зачерпнув багато українства». Потім навчався у Львові, де теж познайомився з неординарними особистостями, зокрема В’ячеславом Чорноволом. У місті Лева знайшов і своє кохання. Дружина Ганна походить із Тернопільщини, тому й вирішили родинне гніздечко звити в Тернополі. Тут потрапив у середовище дисидента, мистецтвознавця, археолога, історика Ігоря ¢ерети. «Його вплив істотний на відображення української історії на моїх картинах, він мене настановив на дорогу Божу, це не я малюю, це моя віра»,— зазначає художник.
Експозицію «Дорога з дитинства, дорога до себе» художник повезе до Львова, у рідний Самбір, інші міста країни. А щойно додому повернулися картини з виставки до 60-річчя пана Богдана, яка п’ять років мандрувала регіонами країни. За цикл художніх полотен «Хресна дорога України» та активну громадянську позицію Богдан Іванович цього року став лауреатом Всеукраїнської премії імені братів Богдана та Левка Лепких. А ще йому присвоїли звання народного художника України.
Ми в Google+