Цей задум виник не на порожньому місці. Багато редакцій з початку війни на сході допомагають армії, та й самі працівники часто є волонтерами. Ми не виняток. Працівники «Білопільщини» постійно збирають кошти, теплі речі, обладнання, ліки тощо. Я 10 разів була на сході і бачила, як живуть бійці, чим треба допомогти. Якщо спершу бракувало навіть води і їжі, то нині інші потреби. Військові кажуть, що харчування постачають вчасно, одягом забезпечені, побутові умови відносно нормальні. Підрозділи ж знаємо за назвами основного місця формування, приміром Миколаївська 79 чи Житомирська 95. Хлопці призвані на службу з різних куточків країни і нерідко стосунку до місця «прописки» бригади не мають. А там, де несуть службу, місцеве населення живе своїм життям. Тож і випадають наші бійці з інформаційного простору. Вдома про них пишуть мало, на війні — теж нечасто.
Від ідеї до реалізації
Для підтримки бойового духу й інформування більшість частин мають свої газети в електронному вигляді, їх поширюють у соцмережах. Після однієї із зустрічей з начальником прес-служби ОК «Захід» полковником Анатолієм Прошиним у головного консультанта департаменту інформполітики Адміністрації Президента Олександра Бухтатого виникла ідея: чому б не матеріалізувати в паперовій формі ці електронні газети, а потім роздати хлопцям, аби вони могли читати про себе, та й додому переслати?
Олександр Євгенович запропонував нам і чернігівським колегам як найдієвішим в Україні асоціаціям регіональних ЗМІ зробити такі випуски і передати їх на передову. Зв’язалася з прес-секретарем 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила Галицького, яка раніше називалася «Залізна бригада». Її прес-офіцер Володимир Фітьо надіслав е-мейлом гранки газети й електронні версії попередніх, щоб ми зрозуміли її концепцію.
У нашій редакції зверстали й віддрукували 200 експериментальних примірників, а на почин самі відвезли в розташування бригади поблизу Попасної на Луганщині. Нас з Олександром Євгеновичем і депутатом Білопільської райради, членом НСЖУ Сергієм Кисельовим хлопці зустріли на перехресті доріг неподалік Бахмута й повезли в частину.
Там ми познайомилися. Назар Ільницький і Володимир Фітьо — прес-офіцери частини. Володя начальник, служить уже три роки. Має журналістську освіту. Назар за фахом історик. Обидва львів’яни. Хлопці зробили вже 56 випусків газети «Залізна воля», але поширювали її тільки в соцмережах. Кілька примірників друкували на кольоровому принтері і вивішували в «червоному куточку» частини. Ми привезли 57-й. Його одразу прикріпили на стенді, а потім роздавали бійцям, зокрема й на передовій.
.jpg)
Бінокль наблизив до передової
На підході до «нуля» на нас одягли бронежилети й каски. На мене — спеціальний, з написом «Преса». Його Олександр Бухтатий віз із Києва, броник надала Незалежна медіа-профспілка, яка виготовила його за проектом ОБСЄ. Важкий, незручний. Каска давить на голову. Але безпека понад усе. На передовій усі в бронежилетах. Пострілів не чули: бійці розповідали, що нині відносно спокійно, проте зайвий раз з окопів визирати не рекомендували.
Глянула у військовий бінокль на позиції супротивника. Справді недалеко.
— Ми спостерігаємо за ними, вони за нами — така робота! — каже черговий на посту. — Хай дивляться, головне, щоб отаких «подарунків» не присилали.
І показав ями від мін та снарядів.
Поспілкувалися з хлопцями, роздали не лише їхню «Залізну волю», а й наші місцеві газети, зокрема «Білопільщину». Нехай знають, чим живе Сумська область.
Вражень дуже багато: і від перебування на «нулі», і від спілкування з бійцями, і від побаченого. «Нуль» розташований поряд із колись помпезним в’їзним знаком до Попасної. Розбомблені залишки літер від назви «Попасная» часто слугують фоном для зйомок сюжетів багатьох телеканалів (це вже я зрозуміла потім, коли після поїздки побачила кілька сюжетів у новинах). Багатолюдні вулиці, працюють магазини, базар, у місті наводять порядок (прибрано, пофарбовані зупинки) — нормальне, на перший погляд, життя, до лінії фронту — кілька кілометрів!
Охороняють спокій жителів цього й інших населених пунктів бійці «Залізної бригади».
Акція триватиме, доки війна
— То це й додому можна буде передати, — почула від одного з бійців, який упізнав себе на сторінках свіжої газети.
І додому, і зберегти на пам’ять, бо саме ці люди сьогодні пишуть історію країни, захищають нас і дають можливість робити газети, реформуватися, жити, працювати, а не ховатись у підвали від обстрілів.
— Я зовсім інакше сприйматиму тепер новини по телевізору про події на сході, — каже Олександр Бухтатий. — І вже зовсім по-іншому сприймаються проблеми, які ми тут, на мирній землі, вважали складними. Усім, хто скаржиться на життя і труднощі, рекомендую поїхати й побути хоча б кілька днів поруч із хлопцями. Переконаний, багато що проясниться. Відвідавши підрозділ, переконався: робимо потрібну справу. Дякую газеті «Білопільщина», яка відгукнулася першою. Сподіваюся, ініціативу підтримають газети Сумщини та інших областей. Повірте, іноді хлопцям інформація потрібна значно більше, ніж гостинці. Це не так дорого коштує, але вже є пропозиції з інших підрозділів, які теж бажають долучитися до проекту. Слово за газетами!
Те, що це для реформованих редакцій Сумщини не разова акція, підтверджує вже десятий віддрукований випуск газети «Залізна воля». Її зверстали в «Білопільщині», а до друку долучилися редакції семи реформованих газет області.
Одне слово, проект триває. На жаль, триває і війна.
Наталія КАЛІНІЧЕНКО,
головний редактор газети «Білопільщина»,
голова ГО «Асоціація регіональних ЗМІ Сумщини»,
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+