Першим, як і годиться, взяв слово ініціатор заборони народний депутат Остап Семерак, щоб пояснити присутнім, що йдеться не про заборону російської літератури чи утиску російської мови. Він зазначив: книжки підлягають цензуруванню, щоб на ринок не потрапляла продукція, в якій спотворюється Україна.

Слід зазначити, що й інші промовці розділяли економічне та ідеологічне підгрунтя. Звучали тези, що через Україну проходить цивілізаційний розлом, що «політики — це спекулянти», вони нездатні реалізувати ідеали Майдану, що знову суспільству підкидають «мовну тему», що нема доступу на схід українській книзі, що 70% українського ринку книг — нелегальна продукція… І що Рада не ухвалить ембарго на книги.

Книговидавці відзначали: йде процес витіснення російської мови українською, і виявили готовність до конкуренції, однак висловлювали чимало «але». Загалом: без преференцій видавництвам — «ми не виживемо».

Власник «Фоліо» Олександр Красовицький назвав «круглий стіл» найбільш представницькою подією в галузі книговидання, яке перебуває в критичному стані, бо за перший місяць 2016 року спостерігається падіння в шість разів. Видавці очікують реанімаційних методів від уряду та обмеження монополії завезення російських книжок, а також посилення боротьби з інтелектуальним піратством, надання пільг для оренди книжковим магазинам, квот для українських книжок в місцях продажу, дієвої уваги до стану бібліотек.

Голова Асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, який підготував п’ять державних указів у книжковій галузі, оголосив, що, за опитуванням, тільки 14% населення підтримують повне ембарго. «Так можна заборонити нашим воїнам використовувати захоплену ворожу зброю». Заборона книжок не погамує розбурхане суспільство, але призведе до «збіднення інтелектуального поля», сказав він, а також висловив сумнів щодо дієвості державної політики і зазначив, що із 17 його пропозицій «пробилася» лише одна — та, що стосувалася податків.

Критик Юрій Володарський агресивно захищав право російськомовного читача читати своєю мовою. Він застеріг, що шлях заборон може призвести і до заборони інтернету. На його думку, понад половину антиукраїнських книг видають в Україні.

— Якщо у нас собівартість підготовки видання 35%, то в Росії — 10%, — такі цифри озвучив власник книгарень Костянтин Клімашенко, який вбачає розвиток видавництв у пільгових кредитах. — Дайте квотування у 25% і щороку додавайте по 5%. З Чернівецької області веземо деревину в Румунію, де її переробляють на целюлозу, а звідти завозимо папір (95% паперу ми імпортуємо). Виробництво паперу в Україні на 30% здешевило вартість книжки. Не може бути стратегічна галузь така залежна.

Голова профільного парламентського комітету Микола Княжицький, згадуючи про Інститут книги, зазначив, що до його функцій належить і популяризація читання. Кошти на українську книжку значно збільшено, і проблема в тому, як їх правильно освоїти. Податкові пільги ефективніші, ніж санкції, а заборони не стосуються наукової літератури, додав він.

— Заборони у видавничій галузі — це анахронізм для ліберальної держави. Нам треба 5—10 років для заповнення всіх ніш літератури. Ми готові конкурувати із російськими книжками з якості продукції, — заявила видавець Богдана Павличко.

Письменник Андрій Кокотюха прийшов з речовими доказами — приніс книжки, які читають у його родині. Всі вони перекладні, бо «російського походження», адже в Україні такі не видають. Він закликав державних діячів розподіляти книги на ті, що загрожують національній безпеці, і ті, що критичні до «руського міра».

— Треба поступово заміщувати російську перекладну продукцію, потрібну українським інтелектуалам. Але нема виробничих потужностей, є певні труднощі з купівлею авторських прав та кваліфікованими перекладачами, — зробив висновок письменник.

На пам’яті Павла Мовчана відбулося п’ять парламентських слухань стосовно книговидавничої галузі. «Книжковий ринок окупований. Ми не можемо змагатися з російськими накладами. У них 100 тисяч — у нас тисяча. Ми апріорі не конкурентні. Треба йти шляхом регуляторних актів… Президент проголосив рік англійської мови, та забув проголосити рік української. Барон Корф ще у 1860 роках пропонував заполонити Україну дешевими російськими книгами. Цар схвалив цей план. Наша історія донині фальшується в російських книжках. Та чи читають сьогодні українці? Понад половину — ні».

Іван Малкович зазначив, що «є 50 російських авторів, яких варто читати. Для українських книжок нема справжніх пільг. Є пересторога, що російські видавництва перенесуть своє виробництво в Україну, бо є ще багато охочих їх купити».  Чи не тому магазини російську книгу закупають по 40 гривень, а продають за 120?

Олесь Доній назвав дискусію дисонансною і вважає, що санкції проблеми української книги не розв’яжуть. На його думку, потрібно застосувати комплексний підхід, а не короткотермінові дії. Не треба російські книжки вносити в список ембарго з терміном до літа. Варто орієнтуватися на внутрішню презентацію української культури. В державі немає політики щодо підвищення культури населення. А ще Україні потрібен візовий режим з Росією.

Насамкінець. Фахівці зазначили, що на інтернет-ринку України 70% затребувань — з Росії. Передовсім це наукові переклади. Треба думати про соціально-політичні наслідки заборони. Українські книги неспроможні забезпечити рентабельність галузі. Це можливо лише через 5—8 років.

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»