Чи правильним шляхом іде Україна у сфері оподаткування і чи сприятиме реформа приходу інвестицій? Ці та інші запитання «УК» обговорив під час VI Міжнародного економічного форуму «Інновації. Інвестиції. Харківські ініціативи» з директором з розвитку бізнесу PwC Україна Енді КУЗІЧЕМ.
— Енді, ви працюєте в одній з найбільших у світі міжнародних компаній з аудиту, оподаткування, супроводу трансакцій та консультування бізнесу та урядових установ. Чи могли б ви дати оцінку реформі податкової системи в Україні?
— Це питання важко коментувати, бо не зрозуміло, хто займається податковою реформою — Мінекономіки чи
Державна фіскальна служба, і якою вона все-таки буде. Я чув про намір уряду скоротити кількість податків. Це дуже розумно, бо Україна має досить низький рейтинг Світового банку за індексом Paying taxes (сплата податків). Він складається з кількох елементів, один з яких знижує рейтинг, — це надмірна кількість податків і платежів. Якщо їх скоротити, можна підняти рейтинг України у цьому індексі. Скорочення дрібних податків я розглядав би як великий пріоритет. Адже бухгалтерія будь-якої компанії відволікається на дрібні платежі й звітність за ними. І органи, які займаються збиранням податків, теж витрачають на них багато часу. Це неефективно. Краще мати менше податків, але вищі ставки. Якщо реформи розумні, то вони завжди корисні. Просто треба робити правильні реформи.
Проте забагато реформ — теж не дуже добре. Бо бізнес любить стабільність та передбачуваність і йому не подобається, коли часто змінюються закони. Щодо податків, то всі були дуже щасливі, коли ухвалили Податковий кодекс, і я думаю, що треба намагатися менше змінювати правила гри, а більше удосконалювати те, що є.
— А як щодо можливості переведення агросектору на загальну систему оподаткування?
— В умовах АТО і дрібним фермерам, і великим агрохолдингам важко отримати фінансування, і ці зміни в системі оподаткування будуть ударом по агробізнесу. Думаю, це сильний аргумент. Треба зачекати рік, поки все заспокоїться на сході, щоб агросектор ожив, а потім повернутися до розгляду цього питання. Нині цю реформу робити недоцільно.
— За часи незалежності мільярди доларів «втекли» з України в офшори. Що слід зробити, щоб вони повернулися?
— Гроші шукають тишу. Мільярди дуже швидко повернуться з офшорів, якщо в Україні буде економічно вигідно вкладати гроші. Це будуть так звані іноземні інвестиції з Кіпру. Насправді це наші вітчизняні інвестори, які вичікують сприятливих умов для повернення капіталу. Наразі вони бояться це робити через рейдерів, інспекторів тощо.
Українська влада намагається вживати заходів, щоб бізнес трішки ожив. Заява про відтермінування його перевірок до кінця року — перший крок у цьому напрямку. Зменшення тиску на бізнес, який нормально поводиться і в достатньому обсязі своєчасно сплачує податки, треба продовжувати. Насправді в Україні чимало компаній, що не платять податків. Але щоб їх виявити, фіскальній службі слід серйозніше працювати з бізнесом.
— Багато хто каже, що Україні потрібен так званий план Маршалла.
— Я теж так вважаю, бо в України немає 8 мільярдів доларів на відновлення інфраструктури сходу. Цю цифру днями озвучив Кабмін. План Маршалла передбачає значні фінансові вливання із Заходу. Поки що їх нема. Звісно, нам активно пропонують гроші та різні проекти міжнародні донори, але це не ті обсяги, які потрібні. Та думаю, гроші будуть. Бо Захід зацікавлений, щоб Україна була стабільною державою.
— В Україні нерівномірно розвиваються регіони: одні інвестиційно привабливі, інші — не дуже. Чому?
— Раджу вам як журналістові поїхати у депресивні й успішні області й спитати у регіональної влади, що вона робить для підтримки інвесторів. Я впевнений, що в частині депресивних регіонів проблема в тому, що місцева влада там просто не звикла працювати з інвесторами або неповноцінно з ними працює. Харків та Львів вражають інвесторів рівнем обслуговування, умовами та вільним доступом до держслужбовців, які виконують те, що обіцяють. Там дуже комфортно працювати.
— Останнім часом дуже часто доводиться чути, що нам потрібно перезавантажити усю владу — знизу догори, щоб подолати корупцію.
— Це називається грузинський варіант: коли звільнили всю міліцію і найняли нову. Виклик України — у її масштабах. Україна — велика країна, і змінити все швидко не так просто. Насправді це дуже добре, що і в уряді, і в Адміністрації Президента відбулося кадрове оновлення і зайшли реформатори. До прикладу, заступник голови АП Дмитро Шимків. Знаю його особисто як дуже активну людину, яка щось намагається зробити в інтересах держави. Та, на жаль, тут проблема не завжди в кадрах.
— А в чому?
— Як в уряді заохочувати людей працювати, якщо там зар?плата 3 тисячі гривень? Топ-менеджери, які в бізнесі заробляють 30 тисяч за місяць, не підуть на 3 тисячі. Саме низька зарплата й породжує корупцію.
— А якщо скоротити кількість людей і збільшити зарплати?
— Навіть якщо вдвічі-втричі скоротити штати, зарплата зросте до 6—9 тисяч. Це, на жаль, не конкурентоспроможна плата для топ-менеджера від бізнесу, який має досвід у тій чи тій сфері і є чесним.
Нині жваво обговорюють питання створення для цих потреб фонду, який збиратиме гроші від донорів, зокрема міжнародних фінансових інституцій. Він подаватиме кандидатури на посади держслужбовців від бізнесу, які мають хороші навички, значний досвід, вищу освіту. Це могло б нам дуже допомогти. Адже тоді урядовці зможуть отримувати гідну зар?плату за хорошу роботу. А люди з бізнесу, які є патріотами й хочуть допомогти Україні, матимуть змогу працювати в уряді і небагато втрачатимуть фінансово.
— Який потенціал, на вашу думку, індустріальних парків?
— Ми чули на конференції в Харкові, що вони прискорюють процес отримання землі та будівництва фабрик і заводів. Проблема в тому, що тепер ніхто не стане будувати завод в Україні, бо наша країна має дуже низький рейтинг Світового банку Doing business, високий рівень корупції, проблеми з перевіряючими органами, поверненням ПДВ тощо. Створення індустріальних парків допоможе лише сміливим інвесторам. А таких, на жаль, дуже мало. Бо інвестор завжди шукає зручні умови. Тому це варто робити, але це не панацея. Панацея — це боротьба і знищення корупції.
— Чи бачите недопрацювання у бюджетуванні держави?
— Я не фахівець у державній справі. Знаю лише, що Кабмін намагається серйозніше управляти держактивами. Ми вже чули про наміри приватизувати велику кількість держпідприємств. Це позитивно, бо держава тривалий час показує нам, що їй складно бути ефективним власником і управляючим у бізнесі. Тому приватизація доцільна, якщо, звісно, вона буде прозорою та в інтересах держави. За цих умов Україна зможе за розумні гроші продати свої активи. І головне: якщо зайде раціонально орієнтований покупець, то він ще й сплачуватиме всі податки, виконуватиме свої інвестзобов’язання зі створення нових робочих місць, оплати праці тощо. А це впливатиме на збільшення надходжень у бюджет. Держава від цього лише виграє.
— Та чи на часі це? І чи потрібно, на вашу думку, продавати стратегічні об’єкти, як заплановано?
— Усі країни мають власне бачення того, що таке стратегічне підприємство. У кінці 1980-х років я займався приватизацією компаній, які генерують електроенергію у Великобританії, коли та розпродавала свої держ?компанії. Уряд Великобританії тоді продав усе, але зберіг одну акцію, яка називається «золотою». І ця одна «золота» акція давала змогу блокувати рішення, які були не в інтересах держави. Наприклад, власники не мали права продавати бізнес комусь, якщо міністр прийме рішення, що цей продаж не в інтересах держави. Це можна регулювати механізмами, які вже давно працюють на Заході.
Можна мільйон акцій продати, а одну залишити у руках держави. Прописати спеціальні умови для цієї однієї акції щодо голосування і можливості блокувати деякі рішення, якщо вони не в інтересах держави. Приміром, відчуження в інших руках, які нас не цікавлять тощо.
— Чи багато інвесторів пішло з України у зв’язку з подіями на сході?
— Це не так просто коментувати, бо у мене немає статистики. На форумі у Харкові присутні провідні іноземні інвестори «Філіп Морріс», «Нестле» тощо. Вони нікуди не пішли. «Шелл» законсервував роботу, бо є деякі проблеми на Донбасі. Тож говорити про відхід інвесторів неправильно. Думаю, деякі інвестори відкоригували свої інвестплани, і я впевнений, що їм важко доводити материнській компанії зі штаб-квартирою у Лондоні, Нью-Йорку чи Берліні потребу розширення бізнесу в Україні. Але ми не бачимо, щоб хтось із великих західних інвесторів продавав свої активи та залишив країну.
— Як відомо, у нестабільні часи деякі інвестори, навпаки, вкладають гроші у землю та інші активи, що в цей період дешевшають. Чи спостерігається це нині в Україні?
— Безперечно. В Україну вже приїжджають private equity funds або vulture funds. Vulture у перекладі з англійської — це хижий птах: гриф або яструб, що їсть мертвеччину, атакує тварин. Такі фонди спеціалізуються на скуповуванні задешево активів у країнах із проблемами. Це означає, що український бізнес, котрий несвоєчасно продасть свій актив, який колись коштував дорого, зараз отримає набагато менше. Але ринок працює. І якщо хтось готовий віддати бізнес за низьким мультиплікатором, то його куплять. Приміром, якщо раніше актив продавався за 8 разів прибутку EBIDTA (аналітичний показник, що дорівнює обсягу прибутку до сплати податків, витрат на амортизацію та відсотків по кредитах. — Авт.), то нині — за 4. Такі фонди найбільше в Україні цікавляться агросектором, який є пріоритетом для інвесторів, як і виробництво продуктів харчування.
— Чи підуть інвестори у відновлення інфраструктури, якщо нам вдасться подолати військову агресію на сході у найближчий місяць-два?
— Це дуже цікаве запитання. На конференції співробітник USAID розповідав про публічно-приватне партнерство, дуже розповсюджене в англійськомовних країнах — Великобританії, США, Канаді, Австралії. Це досвід спільного фінансування за місцевий і приватний капітал. Тож нам не треба винаходити велосипед. Партнерства дуже швидко можуть допомогти відновити нашу інфраструктуру.
Галина ІЩЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ УК
Енді КУЗІЧ. Народився у 1965 році у Плімуті, Великобританія. Закінчив Лондонський університет, де вивчав інженерну справу. 1988 року розпочав кар’єру в Coоpers&Lybrand (нині PwC, Лондон). 1992 року здобув кваліфікацію дипломованого бухгалтера, а 1993-го очолив відділ оподаткування і відповідав за роботу з іноземними інвесторами PwC в Україні. Потім був фіндиректором компаній UMC та «Голден Телеком» у Росії, працював в одній із фірм «Великої четвірки», а 2011 року повернувся в PwC і став директором з розвитку бізнесу.
Ми в Google+