ПОСТАТЬ

Сьогодні виповнюється 200 років автору безсмертного «Запорожця за Дунаєм» Семенові Гулаку-Артемовському

Один із моїх найяскравіших дитячих спогадів — кіносеанс у клубі маленького провінційного містечка. Яке це було свято! Промінь кінопроектора малює на екрані яскраві сцени з життя українців. Ось біля хати запорожця Карася його названа дочка Оксана сумує за своїм коханим, козаком Андрієм. Вона мріє перелетіти разом з милим до рідних дніпровських берегів, жити з ним в одному гніздечку, на батьківщині. Ось добряче захмелілий Карась не без підстав побоюється зустрічі зі своєю дружиною Одаркою. Однак уникнути сварливої жінки не вдається, вона обсипає чоловіка лайкою, допитуючи, «відкіля це ти узявся». Їхній дует неперевершений: «Ой, Одарко, годi буде, перестань-бо вже кричать!». «Нi, нехай же чують люди, ні, не буду я мовчать!».

Екранізована романтична опера Семена Гулака-Артемовського на все життя запала в душу. Безсмертний твір, який приніс композиторові світову славу і вперше був поставлений у Петербурзі на сцені Маріїнського оперного театру, йшов потім на багатьох театральних сценах Москви, інших міст. Опера «Запорожець за Дунаєм» посіла достойне місце в репертуарі багатьох театрів нашої країни, поставлена  за кордоном.

Фото з сайту library.univer.kharkov.ua

Один день  і все життя

…Він з’явився на світ рівно 200 років тому, 16 лютого. Походив зі старовинного козацького роду, який осів у містечку Городище на Черкащині. Дитячі роки Семена минули на берегах чарівної річки Вільшанки, в атмосфері домашнього затишку і злагоди. Батько й мати були людьми освіченими, своїх дітей Петра, Павла, Семена та Марію виховували в повазі до книжки, пісні, Святого письма.

Численних здібностей і талантів Семена не можна було не помітити ще в дитинстві. Його чутлива душа, мов губка, вбирала в себе народну пісню, красу рідного слова, солов’їну музику гаїв. Тож ще в ранньому віці пісня й полилася з нього, виграючи усіма барвами. Його, зважаючи на чудовий мелодійний голос, слід було б навчати співу. Однак батько за сімейною традицією віддав сина 1824 року до Київського духовного училища, де майбутній співак і композитор став співати в хорі Софійського собору.

Може, так і співав би він там, якби один червневий день 1838 року круто не повернув життя Гулака-Артемовського. Тоді до Києва прибув уславлений композитор Михайло Глинка, аби набрати хлопців  для придворної співочої капели. Музиканта вразив голос Семена, і він одразу запропонував йому переїхати до Петербурга. Ось так і закінчився український період життя Семена Степановича. Однак не зв’язок з Україною, якою він весь час марив, якою жив до кінця своїх днів.

Жадібний до науки, молодий музикант за допомогою Глинки швидко оволодів не лише грою на музичних інструментах. Він відшліфував виразність виконання, дикцію, а найголовніше — засвоїв основи композиторського мистецтва. Вже навесні 1839 року за сприяння композитора Олександра Даргомижського та князя-мецената Волконського в театральному залі Юсупівського палацу відбувся перший публічний концерт Семена Гулака-Артемовського. На крилах успіху, прийнявши пропозицію відомого власника уральських заводів Павла Демидова фінансувати його навчання, молодий музикант опановує висоти виконавської майстерності в Італії та Франції. Повернувшись до Петербурга, співак удосконалюється в оперному мистецтві. Його значною творчою перемогою стала партія Руслана в опері Михайла Глинки «Руслан і Людмила». Чудовий баритон, гарний і надзвичайно широкий за діапазоном, просто зачаровував. На одній із вистав був Тарас Шевченко: «А тепер через день дають «Руслана й Людмилу». Та що то за опера, так ну! А надто як Артемовський співа Руслана, то так, що аж потилицю почухаєш — далебі правда! Добрий співака, нічого сказать...», — писав він у листі до Г. С. Тарновського 1843 року.

До речі, з Тарасом Шевченком упродовж багатьох років композитора пов’язувала тепла дружба. У період заслання поета саме Семен Степанович знаходив можливість всіляко допомагати йому і матеріально, і морально. А познайомилися вони 1838 року в Петербурзі. Відтоді стали нерозлучними друзями в радощах і бідах, у злетах і падіннях... Семен передавав звісточку для своєї старенької неньки в Городище через Тараса, коли той перебував в Україні; писав листи йому і підтримував матеріально, коли той «служив» солдатом  у  Новопетрівському укріпленні й багато хто від нього відвернувся. Повернувшись із заслання, Тарас почувався в гостях у друга, як у своїй рідній хаті, називав його рідним братом, подарував Семеновій дружині автопортрет з дарчим написом. Композитор віддячив поетові-другу, присвятивши йому пісню у власній обробці «Стоїть явір над водою». Гулак-Артемовський сам виконав її 19 серпня 1858 року у виставі «Москаль-чарівник». Вона стала для поета однією з найулюбленіших...

У Городищенському музеї С. С. Гулака-Артемовського є картина з однойменною назвою «Стоїть явір над водою», подарована її автором художником Георгієм Терпиловським у день відкриття пам’ятника композиторові 1971 року. Це полотно він створив на прохання засновника музею Георгія Коваля.

Про історію його написання розповіла дослідниця біографії композитора, науковий працівник Городищенського музею Ольга Осипенко.

«Ой, Одарко, годi буде, перестань-бо вже кричать!». Фото з сайту opera.odessa.ua

Сюжет «Запорожця…» підказав Костомаров

До кінця 1850-х років творча кар’єра співака складалася вдало і багатогранно: насичена концертна діяльність, численні оперні партії, композиторська робота; вже тоді виношував він задум написати оперу з української історії. А на початку шістдесятих композитор уже наполегливо працює над оперою «Запорожець за Дунаєм». Її сюжет підказав професор-історик Микола Костомаров, а все решта — текст вокальних номерів і прози, оркестрова партитура та клавір, а також лібрето — оригінальна авторська робота композитора. Першим виконавцем партії Карася був сам Семен Степанович. Публіка захоплено сприйняла спектакль, а хореографічні номери вимагала виконати повторно. Рецензії були всуціль схвальними, а про Гулака писали, що він «показав свій блискучий комедійний талант».

Однак через утиски української культури з боку уряду царська цензура майже 20 років забороняла постановку опери. На українській сцені її вперше поставив 1884 pоку Mарко Кропивницький, забезпечивши твору тривале сценічне життя.

На сюжети українського життя Гулак-Артемовський написав ще вокально-хореографічний дивертисмент «Українське весілля» та власний водевіль «Ніч напередодні Івана Купала». Як і в постановці опери «Запорожець за Дунаєм», в «Українському весіллі» композитор виконував роль одного з персонажів — свата, а у водевілі співав написані ним пісні-романси: «Стоїть явір над водою», «Спать мені не хочеться», які досить швидко набули популярності серед широкого загалу шанувальників української пісні. Водночас, хоч і не часто, він виступав як драматичний актор.

Мав дар характерника-цілителя

Обдарована людина талановита у всьому. Здобувши світову славу створенням і постановкою опери «Запорожець за Дунаєм», Гулак-Артемовський назавжди залишає петербурзьку сцену і переїжджає до Москви, де виступає у Великому театрі. Згодом, залишивши сцену назавжди, він вирішує зайнятися лікуванням людей, адже успадкував від когось зі своїх предків-козаків дар характерника-цілителя. Ще в Петербурзі співакові вдалося отримати офіційний дозвіл на лікування «магнетизмом». Оселившись біля церкви Різдва у невеликому двоповерховому дерев’яному будиночку, він приймає хворих. Поголос про лікувальні сеанси колишнього уславленого співака ширився з кожним днем. Крім неділі та релігійних свят, Гулак-Артемовський приймав щодня 30—40 чоловік, не беручи з них за сеанси гіпнозу жодної копійки. Дехто із заможних пацієнтів намагався віддячити подарунками, але Семен Степанович твердо їх відхиляв: «Це не мистецтво, а дар, і я не маю права брати за нього винагороду». За 10 років лікарської практики поставив на ноги тисячі, здавалося б, невиліковно хворих.

Однак і на цьому не обмежувалися різнобічні таланти Семена Гулака-Артемовського. За свідченнями сучасників, він добре розумівся на живопису, сам чудово малював, був дуже вправним мініатюристом. На схилі літ захопився статистикою, результатом його досліджень стала статистико-географічна таблиця міст російської імперії, яка привернула увагу Академії наук і була надрукована в 1854 році. А ще Гулаку-Артемовському належить оригінальний проект петербурзького водогону. Як бачимо, його обдарування та знання були й справді універсальними.

Останні роки життя нашого великого земляка пройшли в Москві. Він похований 1873 року на Ваганьківському кладовищі.

Славетному роду не буде переводу

У Городищенському музеї Семена Гулака-Артемовського представлено розлоге генеалогічне дерево славетного роду. Усього тут близько 230 імен. Величезну роботу щодо впорядкування відомостей про родовід здійснила краєзнавець Ольга Шляхова, мама якої була правнучкою Семена Гулака-Артемовського по його брату Петру Степановичу.

— Тепер  зрозуміло, — розповідає Ольга Олексіївна, що рід Гулаків походить від генерального обозного Івана Гулака, який служив у гетьмана Петра Дорошенка. У XVII столітті в Городищі оселився Патрикій Гулак. Він володів невеличким хутором Гулаківщина з 36 десятинами землі. Згодом його успадкував син Петро, який служив священиком у церкві Покрови Божої Матері. У Петра Патрикійовича було троє синів: Василь, Степан і Петро. Василь і Степан, за сімейною традицією, прийняли духовний сан. А молодший — Петро Петрович — був педагогом, поетом-байкарем. Він сягнув висот науки і став ректором харківського університету. У композитора і співака Семена Степановича було дві доньки, які ще в дитинстві відійшли у вічність. Тому рід продовжувався по лінії його братів.

Науковець Ольга Осипенко нещодавно зробила ще одне відкриття: хрещеним батьком Семена Гулака-Артемовського був запорізький козак, засновник роду українських промисловців-цукроварників, меценатів української культури — Степан Симиренко. Семен, як наголошує дослідниця, ніколи не забував, хто у нього хрещений батько.

Земляки свято бережуть  пам’ять про славних представників роду Гулаків-Артемовських. Ім’ям Семена Степановича названо навчальні та культурно-освітні заклади, вулиці. У центрі Городища встановлено пам’ятник композиторові. На його батьківщині, в Городищенському районі, заплановано низку заходів для відзначення 200-річного ювілею. Однак пропозиція широко відзначити цю дату на загальнодержавному рівні, бідкається директор музею С. С. Гулака-Артемовського Олександр Щепак, схвалення не знайшла. Тим часом Семен Гулак-Артемовський створив українську оперу, яка вважається однією з найкращих у світі. Творіння великого майстра стало міцним підгрунтям усього національного оперного мистецтва.