Скільки ми живемо в незалежній Україні, стільки й точаться розмови про збільшення видобутку власного газу, завдяки чому країна стане менш енергозалежною від недоброго нині сусіда — Росії.

Днями міністр енергетики та вугільної промисловості Володимир Демчишин знову заговорив на цю тему. За його словами, ми видобуваємо приблизно 20 мільярдів кубів блакитного палива, а споживаємо значно більше.

«Причина, що гальмує нарощування власного видобутку газу, — двократне підвищення рентної плати 2014 року, що зробило більшість нових інвестицій у цей бізнес збитковими.

Також у нас недосконала й надмірна зарегульованість дозвільної системи. Тому рентні платежі треба зменшувати», — впевнений він.

Справді, ці показники не просто високі, а навіть космічні, сказав у коментарі «УК» енергетичний експерт Валентин Землянський. «Нині, приміром, приватним компаніям треба заплатити 55% ренти. 

Я нещодавно був на форумі, де профільні фірми просто і чесно казали, що в нас є два шляхи, і всі вони незавидні: або ми видобуваємо газ і сплачуємо всі податки, залишаючись майже банкрутами, або видобуваємо з усілякими порушеннями законодавства», — зазначає він.

В обох випадках, на думку експерта, програють усі: і бізнесмени, і держава. А рентна плата і справді в нас зависока. У багатьох європейських країнах цей показник не перевищує 15%. Додамо, що з 20 мільярдів кубометрів газу, які видобувають в Україні, на приватні компанії перепадає 7—8 мільярдів кубометрів. І збільшення загального показника у країні неабияк залежить від бажання приватного бізнесу, зокрема й іноземного, надалі вкладати кошти у цей специфічний, але важливий бізнес.

Чому ж так усе погано в питаннях регулювання цієї галузі? Що ще гальмує її розвиток?

 Володимир Демчишин справедливо зазначає, що, крім високої ренти, на цей процес негативно впливає те, що різні дозволи на видобуток газу — а їх налічується аж 70 — видають чимало інституцій. Саме ж Міненерговугілля видає лише два таких дозволи. Їх має бути значно менше, а процедура видачі — швидшою й без усіляких «паперотворінь», які збільшують і без того велику корумпованість у цій галузі. Отож, на думку міністра, розв’язати цю проблему можна за принципом «єдиного вікна». І ще він виступає за те, щоб усі ці документи видавало лише Міненерговугілля. Можливо, в цьому і є великий сенс. Але міністерство не повинно ставати монополістом у самому негативному розумінні такого аспекту. 

Пан Демчишин переконаний, що лише після цього компанії будуть зацікавленими у видобутку газу й інших вуглеводнів в Україні. Очільник паливного відомства навіть назвав цифру збільшення — на 5 мільярдів кубометрів.

Чи можна вийти на такий рівень за умов розв’язання всіх вищеназваних проблем? Експерти впевнені, що можна видобувати й більше, ніж визначив міністр.

Треба сказати і про інше вже призабуте джерело видобутку блакитного палива — сланцеве. Як пам’ятаємо, початку великого проекту з його видобутку передували досить потужна рекламна кампанія і роз’яснення у пресі й ТВ: що це і в чому полягатиме велика вигода для України у разі розробки родовищ. Влітку 2013 року на Харківщині розвідувальне буріння на свердловині «Біляївська-400», яке вела компанія Shell в рамках договору про спільну діяльність з ПАТ «Укргазвидобування», підтвердило наявність запасів сланцевого газу. Пізніше розпочали буріння іншої свердловини.

У березні 2015 року ці компанії повідомили про намір припинити дію договору про спільну діяльність, бо під час пошуково-розвідувального етапу встановлено, що подальша робота не є економічно доцільною. І все це, як вважає Валентин Землянський, не через війну на Донбасі, що близько до цього регіону. «Причина — нерентабельність проектів з видобутку сланцевого газу. Те саме сталося і в Польщі. За умов, коли ціни на нафту і традиційне блакитне паливо низькі, вкладати великі кошти у видобуток сланцевого газу недоцільно», — вважає він. 

Отже в подальшому Україна розроблятиме лише традиційні родовища газу. Лишилося зробити цю справу привабливою для бізнесу і держави.