Гірничозбагачувальна стабільність

Багатотисячний трудовий колектив флагмана вітчизняної гірничодобувної промисловості ВАТ «Полтавський гірничозбагачувальний комбінат» відзначає 45-річчя з моменту виготовлення на ньому першої тонни товарного концентрату. Напередодні Дня металурга кореспондент «УК» побував у Комсомольську, де розташований ГЗК, і поспілкувався з його керівництвом, ветеранами та нинішніми членами колективу, а також очільником наймолодшого на Полтавщині міста. Розмовляли про сьогодення і плани на найближчу перспективу, про значення комбінату в житті міста й кожного з моїх співрозмовників зокрема.

Віктор ЛОТОУС: «Наша мета — зберегти підприємство і ті соціальні стандарти, той рівень життя, до якого звикли жителі Комсомольська, на довгі роки»

— Вікторе Вікторовичу, в чому родзинка Полтавського ГЗК?

— У тому, що ми виробляємо особливо цінні залізорудні окатки з допомогою унікальної, придбаної ще в радянські часи американської технології «решітка — трубчаста піч — охолоджувач». Завдяки цьому ми вже другий рік поспіль утримуємо пальму першості з обсягів виробництва та залишаємося найбільшим експортером залізорудних окатків на пострадянському просторі. Експортуємо продукцію у розвинені країни: Німеччину, Австрію, Японію.

Для працівників підприємства це додаткова підвищена відповідальність. У сирій руді, яку видобуваємо, міститься приблизно 22% заліза, а у вже готовому продукті, який експортуємо, — від 62 до 65%. Ринок дедалі наполегливіше «просить» нас збільшувати вміст заліза у продукції. Працюємо над цим. І незабаром, думаю, зможемо виробляти (нехай навіть для початку невеликими партіями) продукцію з вмістом заліза понад 65%.

— Як вам вдається бути конкурентоспроможними на японському ринку? Це ж складно.

— Наше підприємство має хорошу історію сумлінності та точності виконання договірних зобов’язань. Коли потенційні споживачі її вивчають, вони бачать, що ми завжди були стабільними постачальниками. Навіть після розвалу СРСР ми дотримувалися взятих на себе зобов’язань.

Крім того, орієнтуємося на довгострокову співпрацю. З деякими постачальниками, зокрема австрійською компанією «Фьостальпіне Шталь ГмбХ», працюємо вже за десятирічним контрактом. Такі контракти багато до чого зобов’язують. Наприклад, ми повинні постачати продукцію заданих обсягів та якості, дотримуючись певної цінової політики. Багато підприємств працюють за спотовими контрактами. Не знаю, може, так і вигідніше у короткостроковій перспективі, зате політика, якої ми чітко дотримуємося, дає нам змогу впевнено дивитися у завтрашній день. Під час кризи ми не «провалюємося» за обсягами реалізації так, як деякі інші виробники ЖРС.

— А скільки окатків виготовляєте за рік?

— Торік виготовили 11 мільйонів тонн. Якби не перебої з постачанням електроенергії у грудні, то виготовили б більше. А так майже 200 тисяч тонн окатків недоотримали. На цей рік запланували виробити продукції 11,5 мільйона тонн.

— За деякими даними, запасів залізної руди у Кременчуцькій магнітній аномалії — понад 20 мільярдів тонн. Офіційно підтверджено цифру понад 10 мільярдів тонн. Це одне з найбагатших залізорудних родовищ у світі?

— Справді, Кременчуцька магнітна аномалія має такі запаси. Прогнозні розрахунки показують, що кілька родовищ поблизу Комсомольська дуже перспективні, зокрема для підземного видобування.

— Скільки комбінат надає коштів на охорону праці й довкілля?

— Понад 200 мільйонів гривень на рік. Тому рівень промислової та екологічної безпеки у ВАТ «Полтавський ГЗК» відповідає найсучаснішим світовим стандартам, які дають змогу говорити, що ми екологічно безпечне підприємство. Це підтверджують і численні перевірки комбінату контролюючими органами всіх рівнів.

— Коли говорите про плани видати на-гора 11,5 мільйона тонн сировини, мабуть, маєте на увазі й запаси Єристівського ГЗК, що теж входить до складу Ferrexpo?

— Безумовно, без руди наших партнерів досягти цього було б неможливо. Руда Єристівського комбінату багатша, ніж нашого підприємства. Ми робимо часткове заміщення, спільно забезпечуючи додатковий обсяг окатків. Тому дуже приємно усвідомлювати, що вкладені в розвиток цього підприємства кошти дають віддачу, а їхній трудовий колектив забезпечений роботою і заробітною платою.

— А скільки, до речі, платите своїм працівникам?

— Ось уже п’ятирічку поспіль середня зарплата на нашому підприємстві найвища в галузі. За результатами роботи торік вона становила 5900 гривень, за п’ять місяців цього року — вже понад 7 тисяч гривень. Тільки за травень ми підняли зарплатню працівникам на 15%, або більш ніж на 900 гривень.

— Чи в ці непрості часи приділяєте увагу соціальному захисту?

— У нас фонд заробітної плати цього року становить понад 700 мільйонів гривень. Додатково — у вигляді дотації на обіди, путівки, утримання медико-санітарної частини, дитячого спортивно-оздоровчого центру «Горизонт», міських Палацу культури та стадіону, гуртків, доставку працівників до місця роботи і містом, придбання спецодягу — здійснюємо фінансування ще на 100 мільйонів гривень. Ці кошти не потрапляють напряму людям у кишеню, але такими благами вони користуються безкоштовно за рахунок нашого підприємства.

— А чи вдається нині залучати інвестиції на підприємство?

— Сьогодні, на жаль, іноземні інвестори йдуть з України, бо не впевнені у тому, що наша країна та її підприємства зможуть з урахуванням таких політичних ризиків повернути ці кошти. Тому будемо відвертими: труднощі є і в нас. Але вони не глобальні. Акціонери, керівництво компанії Ferrexpo домовляються про реструктуризацію боргових зобов’язань, і навіть нині нам вдається залучати інвестиції, що дають змогу реалізовувати деякі проекти не тільки на підтримку, а й на розвиток виробництва. Наше завдання-мінімум на найближчі 5—7 років — утримати стандарти якості й наростити обсяги виробництва залізорудних окатків до 20 мільйонів тонн за рік.

— Ваша мета — бути серед світових лідерів гірничорудної промисловості?

— Наша мета — зберегти на довгі роки підприємство, соціальні стандарти й рівень життя, до якого звикли жителі Комсомольська. Бачимо, що відбувається з містами, де зупинилися схожі на наше місто- та бюджетоутворюючі підприємства. Тому шляхом збільшення виробництва окатків, отримання додаткових прибутків, реінвестування їх у виробництво ми робимо все для цього.

ДОСЬЄ «УК»

Віктор ЛОТОУС. Народився у жовтні 1964 року в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Закінчив Криворізький гірничорудний інститут, за фахом гірничий інженер. Уся його трудова діяльність із 1986 року проходить на Полтавському ГЗК. Починав гірничим майстром. Нині голова правління ВАТ «Полтавський гірничозбагачувальний комбінат».
Заслужений металург України.

Великому кораблю — щасливого плавання

Дмитро МОХТАН,
начальник майстерні ЦБТ:

— Навчаючись у технікумі, я проходив на Полтавському ГЗК виробничу практику. За короткий час полюбив підприємство і після закінчення навчання влаштувався сюди на роботу. Працював слюсарем, механіком, старшим майстром. З 10 червня 2015 року — начальник майстерні цеху безрейкового транспорту. Робота дуже цікава. Щоб краще її виконувати, постійно вдосконалюю знання, щороку їжджу на спеціалізовані виставки, запозичую передовий досвід. Керівництво мене в цьому підтримує. Тому що на комбінаті борються за якість.

Торік у березні комбінат надав мені квартиру на пільгових умовах, і тепер у моєї сім’ї є власне житло. Це радість! Не чув, щоб в наш час десь іще надавали житло у кредит на 15 років під 4% річних. На підприємстві надають і санаторно-курортні путівки за 10% вартості. Тому своєю роботою дорожу.

З нагоди ювілею бажаю комбінату, цьому величезному кораблю, безперешкодного плавання до свого успіху. Щоб у наш економічно складний час на його шляху не траплялися айсберги.

На роботу йду із задоволенням

Наталія БЕСПАЛОВА,
майстер дільниці флотаційного доведення концентрату №1:

— Мої батьки будували комбінат, тому мені завжди хотілося тут працювати. Прийшла я на ПГЗК після закінчення вишу в 2005 році. Без відриву від виробництва закінчила курси з підготовки спеціалістів з розчинення реагенту, працювала сепараторником, нині майстер на дробильно-збагачувальному комплексі. Умови роботи й заробітна плата хороші, є перспектива професійного зростання. Торік отримала за програмою пільгового кредитування від комбінату квартиру. За що дуже вдячна акціонерам та керівництву нашого підприємства. Багато людей в Україні про це можуть тільки мріяти.

Комбінат для мене — джерело достатку, достойного життя. І з наставниками мені пощастило: Миколою Загубибатьком, Олександром Мироненком. Це наче мої другі батьки. Дуже вдячна майстрові зміни Світлані Шишовій, усім колегам. Допомогли перейти на посаду майстра, підказували. Коли працювала сепараторником, наша зміна №4 була дружною.

На роботу йду із задоволенням. Навіть коли треба — і в неробочий час! Цього року закінчив п’яту міську школу мій син Андрій, він також планує вивчитися на гірника і продовжити, якщо пощастить, нашу трудову династію на комбінаті.

У нас майбутнє — не на одну сотню років

Василь ТЕРЕЩЕНКО,
заступник директора з виробництва — начальник виробничого відділу комбінату:

— У зв’язку з подією нагадаю деякі віхи розвитку Полтавського ГЗК: у 1960 році ми вийняли перший куб вскриші. А потім ціле десятиріччя у нас пішло на те, щоб розкрити кар’єр для виробничого видобування руди у промислових обсягах. За цей час побудовано дробильно-збагачувальну фабрику, яка змогла прийняти цю руду з кар’єра, подробити, збагатити її та виробити з неї товарний концентрат. 27 лютого 1970 року підприємство виробило першу тонну концентрату.

Нині на комбінаті вже виконується повний цикл робіт, що завершується виготовленням високоякісних залізорудних окатків. Мені випала велика честь — виробляти першу тонну обпалених окатків за новою технологією. Це було у квітні 1977-го, за рік після того, як я працевлаштувався на комбінат. Відтоді працюю тут.

Ми з колегами працюємо з розрахунком, щоб майбутнє було і в наших дітей та онуків. А поклади залізної руди вселяють надію. Те, що побудували Єристівський комбінат, будують Біланівський, також свідчить, що в нас майбутнє — не на одну сотню років.

Ночували у приміських потягах

Едуард РЕЙЗЕР,
ветеран першопрохідник, який здійснив перше навантаження
екскаватором вскришної маси на автомобіль:

— На початку 1960-х я працював машиністом крокуючого екскаватора на Уралі. Якось із товаришем прочитав у газеті «Комсомольская правда» про початок будівництва нового потужного рудника й міста на Дніпрі. Вирішили поїхати подивитися. Прибули на залізничний вокзал у Кременчук, а там стати ніде, стільки молоді зі всього СРСР наїхало. І всі добираються на будівництво у Комсомольськ. Попереду вихідні, зупинитися на ночівлю ніде. Ночували у приміських потягах. Нас втішали: потерпіть трохи, де-небудь влаштуєтеся, скоро весна (а це було в лютому), почне надходити обладнання, техніка, і все вирішиться.

На місці сучасного велетенського кар’єру тоді була тільки вирва, посеред якої над поверхнею підіймалися метрів на два корінні скельні породи. Уже на початку серпня зробили перший підрив. Уламки першої підірваної скелі використали на фундамент будинків.

Умови роботи в кар’єрі були важкі, заважали пливуни. Фактично у воді доводилося працювати. У червні на рудник, де я вже офіційно був працевлаштований, надійшов перший екскаватор. Випадково в липні 1961 року, коли сказали, що треба починати навантажувальні роботи, я виявився поряд. Ось так і почав вантажити вскришну масу на автомобіль.

Відтоді минуло 54 роки. За цей час на Полтавському ГЗК видобуто понад мільярд тонн залізної руди.

«Мерседеси» з полтавського заліза

Микола СТАХІВ,
завідувач музею історії ВАТ «Полтавський ГЗК»:

— У 2007 році акції компанії Ferrexpo, що є мажоритарним акціонером ВАТ «Полтавський ГЗК», почали котируватися на головному майданчику Лондонської фондової біржі. Підприємство стало інвестиційно привабливим та соціально відповідальним, образно кажучи, на 200%. Про все це розповідають експонати нашого музею.

Тут також представлено вироби зі сталі, виплавленої з нашої руди. «Мерседеси», «Фольксвагени», БМВ, «Пежо», інші всесвітньо відомі авто роблять із полтавського заліза. Наші окатки купують такі виробники сталепрокату: фірми «Діллінгер», «Фьостальпіне Шталь ГмбХ». Ми постачаємо нашу продукцію навіть у далеку Японію. Уявіть: поряд багатющі родовища Австралії, а японці везуть до себе наші окатки через весь світ. Тому що їх якість відповідає потребам тамтешніх промисловців.

У фондах нашого музею зберігається чимало раритетів, за якими можна вивчати не лише історію комбінату, міста Комсомольська, а й минуле планети. Керівництво підприємства вклало у розвиток музею мільйони гривень, щоб гірники та їхні діти могли скористатися цим безцінним надбанням поколінь.

З нагоди Дня металурга бажаю працівникам комбінату наснаги.

Ми закріплюємося на європейському ринку. Тому повинні трудитися у звичному високому темпі, не розслаблятися. Це гарантія того, що фонди нашого музею поповнюватимуться ще багато років.

Димлять чотири труби — місто живе

Сергій СУПРУН,
Комсомольський міський голова:

— Що таке для міста Полтавський ГЗК? Це підприємство, яке дає життя майже всім галузям господарства міста та бюджетним установам. Уранці прокидаємося, дивимося: якщо чотири труби димлять, отже місто живе.

Нині у Комсомольську розвивається малий та середній бізнес — ми підтримуємо його. Але всі дивляться на Полтавський ГЗК, бо частка бюджетних надходжень від бізнесу — 6%, решту дає комбінат.

Великим позитивом вважаю створення Благодійного фонду Полтавського гірничо-збагачувального комбінату, засновники якого — голова правління Віктор Лотоус та народний депутат України Костянтин Жеваго. Звідси спрямовується значний фінансовий ресурс на задоволення потреб бюджетної галузі. За ці кошти ми утеплили стіни та замінили вікна в дитячих садках і школах, придбали обладнання. Здійснили реконструкцію багатьох відділень, придбали дорогу медтехніку для закладів охорони здоров’я. Утримуємо дитячий спортивно-оздоровчий центр «Горизонт». Забезпечуємо надання послуг з гарячого водопостачання. Надаємо фінансову допомогу людям, які потрапили у складні життєві обставини. Комбінат також надає благодійну допомогу на проведення складних операцій, лікування у післяопераційний, реабілітаційний періоди. Тому флагман гірничодобувної промисловості Полтавський ГЗК — це наша зірка, на яку ми, влада і громада, дивимося з гордістю.

Депутатський корпус Комсомольської міської ради складається із 40 осіб, члени виконавчого комітету — переважно представники Полтавського та Єристівського ГЗК. Між нами немає політичного поділу, ми працюємо виключно в інтересах міста як одна дружна родина. Завдяки єдності, допомозі Полтавського ГЗК Комсомольськ понад десять років утримує лідерські позиції з багатьох показників соціально-економічного розвитку не лише на Полтавщині, серед міст обласного значення, а в Україні. Тривалий час залишається містом кращого благоустрою та охорони громадського порядку.

Матеріали підготував Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр» (фото автора)