ДАТА
 

Виповнилося 120 років з дня народження Власа Чубаря, державного діяча Радянської України
 

Поміркований політик, один із перших командирів радянського господарського фронту, керівник уряду республіки, він залишив помітний слід в Україні, у розвитку її народного господарства, освіти, культури.

Період після утворення Союзу Соціалістичних Радянських Республік (до 1937 р.) в історії нашої держави характеризується значним піднесенням економіки. Радянський Союз у перших п'ятирічках за темпами індустріального зростання міцно утвердився на передових позиціях у світі. І в цьому Україна посідала важливе місце.

Але саме на рубежі 1920-30-х років серед вищого керівництва СРСР почала переважати переконаність у тому, що всі проблеми можна розв'язувати за допомогою силових, каральних методів, жорсткої централізації не тільки економіки, а й всього життя великої країни. Роль Власа Чубаря того періоду по-різному оцінюється в незалежній Україні. Але щоб зрозуміти поведінку або хід думок того чи іншого діяча минулого, треба поставити себе в ті історичні умови, об'єктивно оцінити реальну обстановку, в якій він жив і працював, взаємини, пріоритети, що були основою існування політичного устрою і суспільства в той час. Спробуємо це зробити.

Становлення

В Олександрівському повіті Катеринославської губернії у ХІХ ст. віддавна відомим було село Бурлацьке, яке своєю назвою і бунтівним духом не подобалося тогочасним владним колам, які уперто називали його Федірівкою за іменем місцевого поміщика. Тут у лютому 1891 р. у великій сільській сім'ї народився син Влас. У 1904-1911 рр. учився в механіко-технічному училищі в місті Олександрівську (так називалося тоді Запоріжжя), де 14-річним хлопцем "засвітився" у революційних гуртках і подіях 1905 р. Згодом вступив до лав РСДРП і примкнув до більшовиків. Потім працював на заводах Краматорська, Маріуполя, Москви, Петрограда.

Жовтневу соціалістичну революцію 1917 р. зустрів досвідченим організатором робітників. Був членом Центральної ради фабрично-заводських комітетів, президії ВРНГ, очолював її комісію з відбудови господарства Уралу. Восени 1919 р. повернувся в Україну. Під керівництвом Чубаря відновлювали промисловість, залізничний транспорт, наводили порядок у Донбасі. Був головою президії Укрраднаргоспу, членом Всеукрревкому. У 1922 р. очолив Центральне правління кам'яновугільної промисловості, провів його реорганізацію, що сприяло виведенню галузі з кризи і здешевленню донецького вугілля.

13 липня 1923 р. 32-річного Власа Чубаря обрано головою Раднаркому УСРР. Він очолив український уряд в той час, коли республіки в умовах новоствореного Союзу спочатку мали значну автономію щодо розв'язання внутрішніх проблем. Але поступово почалося систематичне обмеження їхніх прав. Чубар виступав проти намагання запроваджувати надмірну централізацію управління, узгоджувати кожну дрібницю та керувати з центру всім життям республіки. Вважав, що це гальмує розвиток її економіки. Коли Лазар Каганович, ставши генеральним секретарем ЦК КП(б) У (1925-1928 рр.), повів боротьбу проти всього, що здавалося йому українським націоналізмом, одноособово вирішував усі питання і створив гнітючу обстановку в республіці. Чубар, не витримавши такого свавілля, звернувся до Сталіна з проханням відкликати Кагановича з України. Той спочатку зволікав, але йому таки довелося погодитися. Водночас Влас Якович добре розумів, що справжня дружба народів України і Росії неможлива не тільки без підйому господарства республіки, а й без розквіту української культури.

Тріумф і трагедія

1923-1928 рр. вважалися благополучними для України. Завершилося в основному відновлення народного господарства, підвищився рівень матеріального добробуту населення. На порядок денний стали питання перебудови всієї економіки, реалізації корінних принципів державного управління, культурного будівництва. Уряд приділяв увагу спорудженню нових промислових підприємств, збільшенню обсягів видобутку вугілля, виплавки чавуну і сталі, виробництва прокату. Відповідно до плану ГОЕЛРО інтенсивно розширювалася енергетична база. Восени 1926 р. перший струм дала Штерівська електростанція у Донбасі. Чубар багато сил і енергії доклав до будівництва Дніпровської гідроелектростанції (Дніпрогес), яке розпочалося 08.11.1927 р., а 10.10.1932 р. вже відбулося її урочисте відкриття. За його ініціативою у Запоріжжі на основі електроенергії Дніпрогесу почалося створення потужного індустріального комплексу. У 1929 р. очолив урядовий комітет сприяння будівництву Харківського тракторного заводу тощо.

З темпами індустріалізації тісно пов'язувалася колективізація сільського господарства. Проте сталінська модель її форсованої, насильницької реалізації (1929-1931), застосування адміністративно-репресивних методів хлібозаготівельної кампанії у колгоспному селі (1931-1933) стали однією з головних причин кризи сільськогосподарського виробництва і найжахливішої трагедії - голоду та загибелі мільйонів людей. У 2006 р. Верховною Радою незалежної України визнано, що Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом українського народу. Голова РНК УСРР, будучи активним учасником соціалістичного будівництва в країні, щиро вірив у правоту справи, всіляко підтримував проведення курсу на індустріалізацію і колективізацію.

Проте, за спогадами сучасників, був прихильником ленінського кооперативного плану, вважав, що його треба впроваджувати поступово, без адміністративного тиску на селянство, на принципах добровільності, з урахуванням місцевих умов. Підкорюючись партійній і державній дисципліні, повинен був виконувати рішення центральних органів влади, добиватися виконання планів хлібозаготівель, що були центром спущені республіці, але й намагався послабити їхній негативний вплив на ситуацію.

На третій Всеукраїнській конференції КП(б) У в липні 1932 р. Чубар у своєму виступі заявив, що тяжкий продовольчий стан українського села був спричинений намаганнями примусити колгоспи виконати нереальні плани хлібозаготівель. На це одразу відреагував голова РНК СРСР В'ячеслав Молотов, який кваліфікував спроби критикувати затверджені центром плани хлібозаготівель як "антибільшовицькі". Коли дедалі більше ставало очевидним, що насувається лихо, Чубар порушував питання про припинення примусових хлібозаготівель і про термінову допомогу селу продовольством. Це викликало негативну реакцію центру.

З архівних документів відомо, що Сталін звинувачував керівництво республіки у неспроможності організувати справу, висловлювався: "Чубар - не керівник". Сталін направив в Україну з надзвичайними повноваженнями та необмеженими правами своїх найближчих поплічників: Молотова - двічі, у грудні 1931 і жовтні 1932 рр., і Кагановича - наприкінці грудня 1932 р. Керуючи хлібозаготівлями та не утруднюючи себе вивченням дійсного стану справ, вони відіграли особливо зловісну роль в Україні. Вчинялося тотальне насильство, впроваджувалися жорсткі методи і масові репресії проти селян, колгоспного, партійного і радянського активу республіки. Керівництво України намагалося вжити заходів для допомоги голодуючому населенню. Воно добилося дозволу на отримання із союзних фондів та військових запасів загалом майже 46 млн пудів зерна і борошна. РНК УРСР виділила 2 млн крб фінансової і продовольчої допомоги тим районам, що опинилися у найскрутнішому стані. Збільшувалися централізовані фонди громадського харчування колгоспників і допомоги дітям, організовано харчові пункти при сільських радах тощо. Проте масштаби державної допомоги не відповідали розмірам лиха.

Повчитися у попередників

У республіці значні зусилля зосереджувалися на проблемах практичного виконання першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства ССРР (1928-1932 рр.). Відповідно до нових умов перебудовували свою діяльність місцеві органи влади. Голова Раднаркому очолив роботу з проведення реформи у галузі народної освіти, приділяючи особливу увагу технічній освіті та ліквідації неписьменності. За його керівництвом здійснювалась адміністративна реформа. З того часу в Україні існує найбільш раціональна триступенева адміністративно-територіальна система: центр-область-район, яка витримала іспит часом.

У 1920-х роках у радянських республіках реалізовувалася політика коренізації. В Україні вона дістала назву українізація. Якщо для центру коренізація була лише тактичною потребою дня, то в УСРР на той час українізацію розцінювали як один зі стратегічних напрямків розвитку. Передбачалися підготовка і висування в усіх ланках влади та суспільної діяльності українців. Із 1924 по 1927 р. значно зросли кількість і наклади газет і книжкової продукції українською мовою, в 78% шкіл і 39% технікумів предмети викладали рідною мовою. Уперше в історії українська мова ставала мовою державного управління, вищої школи, преси, науки, культури. У ті роки було виконано чималий обсяг пам'яткоохоронної роботи.

Майже 11 років очолював уряд України Влас Чубар. Багато з того позитивного, що здійснювалося в індустріальному, соціальному і культурному розвитку України в ті роки, було справою його рук. Людина за природою розсудлива, міцний господарник умів тримати нитки управління. За свідченням його сучасників, не терпів пасивності, самоусунення від відповідальності, але відкидав методи грубої сили до кадрів, робив натиск на необхідність виховної роботи з ними. До себе був вкрай вимогливий, користувався авторитетом і повагою серед населення.

Без вини винний?

25 квітня 1934 р. Влас Чубар одержав нове призначення - став заступником Голови Раднаркому та Ради праці і оборони CРCР. Одночасно у 1937-1938 рр. обіймав посаду наркома фінансів, його обрано депутатом Верховної Ради СРСР. На цих високих посадах не змінив своїх принципів, залишався прямою, відвертою, безкомпромісною людиною. Він глибоко обурювався незаконними репресіями, що поширювалися по всій країні, відмовлявся вірити, що його друзі, з якими він працював поряд усе життя, могли виявитися шпигунами і зрадниками. Мав власні думки, які розходилися з офіційними щодо певних методів соціалістичних перетворень. Усе це, мабуть, і вплинуло на його подальшу трагічну долю - 16 червня 1938 p. його виведено зі складу Політбюро ЦК ВКП(б), знято з усіх посад і відправлено на другорядну роботу в м. Солікамськ. Він не тішив себе ілюзіями, щодня чекав, що за ним прийдуть. І прийшли. 28 листопада був заарештований, на слідстві зазнавав тортур. Його звинуватили в антирадянській та терористичній діяльності і 22.02.1939 р. розстріляли. Знищили його дружину і брата, а малолітніх дітей родичі змушені були тривалий час переховувати на Кавказі.

Після засудження культу особи Сталіна Власа Чубаря було реабілітовано. У Києві звели пам'ятник і назвали його ім'ям проспект, який у період незалежності перейменували. Його рідне село у Запорізькій області, колишня Федірівка, з радянських часів називається Чубарівка. Кажуть, що історія повторюється. Місцевій владі (як і в ХІХ ст.) теж не сподобалася назва. Коли вона намагалася перейменувати село, вулицю та демонтувати музей і бюст Власа Чубаря, територіальна громада виступила з рішучим протестом. Вона звернулася до Запорізької обласної ради з проханням допомогти розібратися в історичних подіях і прийняти рішення, за яке не було б соромно перед нащадками. У зверненні писали: "Голодомор -це не його ідея, були люди, які стояли над ним. Вказівки йшли з Москви, а він їх лише виконував". Вони вважали, що не все було в його силах, але він багато зробив для України, "для самого Запоріжжя". Так люди відстояли своє право на шанування і збереження пам'яті свого земляка.

Не можна забувати про те, що міцний економічно-соціальний потенціал, який дістався у спадок незалежній Україні, створено наполегливою працею минулих поколінь. Це наша історія, оцінка якої, неупереджена і об'єктивна, є передумовою для більш успішного налагодження взаєморозуміння в суспільстві і вирішення питань подальшого поступального руху України.