ДОСВІД

Повернувшись із заробітків, чоловіки взяли під власний контроль життя у рідному селищі Донецьке

Петро Макулькін відпрацював підземним електрослюсарем 30 років. І були це роки ударної праці, травневих парадів, коли ошатною колоною йшли від шахти до школи, опісля грали традиційний перший футбольний матч сезону. У шахтарському гуртожитку тоді не вистачало вільних місць — вербувальники везли нових роботяг із різних країв. У селищі Донецьке навіть звели 5-поверховий будинок. Входини святкували всією громадою. Звичний устрій життя зруйнувався миттєво: реструктуризували й затопили шахту «Луганську». Тепер уже місцеві шахтарі змушені були шукати роботу. Їхали на заробітки хто куди, а більшість — у Москву.

Відтоді минуло понад 10 років. Нині на 30-тисячне населення міста Кіровськ, до складу якого входить селище Донецьке, лише 7 сотень робочих місць на вцілілому заводі. Усі шахти закрито.

Лас-Вегаса не вийшло

Відчайдушний пошук ідей зі створення робочих місць кілька років тому, коли з’явився закон про правила грального бізнесу, наштовхнув на ідею створити на територіях колишніх підприємств казино. Хотіли повторити досвід американського Лас-Вегаса. Але виявилося, що рідна мафія не любить обмеження, не прагне освоювати нові простори.

Повернувся Петро Миколайович із заробітків. Шахтарська 5-поверхівка, зведена з розрахунком на іноземний газ, тепер стоїть покинутою. Газу нема. Напівзруйнованим виявилося приміщення колишнього шахтарського гуртожитку. Не залишилося й сліду від будівлі клубу. Більшість односельців живуть продажем вирощеного на городах та на пенсії. Отаку картину побачив колишній гірник. А ще — підлітків, які блукають вулицями туди-сюди без діла, захоплено слухаючи розповіді однолітків, які встигли побувати за ∂ратами. Трьома тисячами осіб із різними долями й проблемами опікується один дільничний.

Якось Петро Миколайович зустрів товариша, який ще їздить на заробітки до сусідньої Росії, і змушений залишати сина під наглядом бабусі, котра, поскаржився, балує «сирітку». Тож батько і занепокоївся майбутнім дитини після чергової «вахти». Тоді і зрозумів Макулькін: не можна так жити далі. Треба наводити лад у своєму домі. А тут саме з козаками познайомився.

— Це були теж наші хлопці, із шахти. Тільки вони працювали останні роки на Слов'яносербському сільськогосподарському агропідприємстві й живуть на хуторі Жолобок, — згадує Петро Миколайович. — Вони першими організували в себе козачий осередок. А вслід за ними й ми створили в селищі Донецьке громадську організацію Українського реєстрового козацтва «Відродження і порядок». Назва говорить сама за себе.

З нашим отаманом не засумуєш

— Насамперед ми вирішили налагодити громадський порядок, аби люди не боялися навіть у нічний час виходити на вулиці. Для цього почали співпрацювати з міліцією й організували спільне патрулювання, — розповідає отаман козаків селища Донецьке Петро Макулькін. — Особливу увагу приділяємо місцям, де збираються хлопці, які викликають у нас підозри. Одне з них — так звана кухонька неподалік закритої шахти. Цей покинутий господарями будинок вподобали безхатьки. Розмовляємо з людьми, які там збираються, щоб запобігти в селищі крадіжкам. У нас є аргументи для них, адже в селищі всі знають одне одного.

Разом із дільничним відвідуємо й тих, хто перебуває під адміністративним наглядом. За такими молодиками потрібен особливий нагляд, бо є небезпека, що їхня «тюремна романтика» може вразити підлітків.

Поганому прикладу козаки вирішили протиставити приклад гідний. І взялися за реконструкцію будівлі колишнього шахтарського гуртожитку. Зараз вони своїми силами тут ведуть ремонт, тож незабаром буде спортзал, який наповнять узятими в оренду тренажерами, і діти зможуть проводити час із користю. Провели козаки й суботник: на місцевому стадіоні висадили алею лип та берізок. Відроджують традицію відкривати весну футбольним матчем ветеранів та молоді.

— Років із 15 наша селищна влада посилалася на те, що грошей немає, а тому люди й не відчували її наявності в їхньому житті. Але з обранням нового селищного голови Віталія Климова виявилося, що гроші можна й потрібно знаходити у самих себе, — гарячкує Петро Макулькін. — Пішов другий рік, як ми знову відзначаємо День шахтаря, і Новий рік святкували громадою селища: просто на вулиці з ялинками, танцями і маскарадом. Уже двічі проводили Масницю з безплатними для всіх млинцями й чаями. У селищі тепер не кожен сам по собі, а відчувається колектив, громада. Людям важливо, аби приклад був. Щоб остаточно розгойдати рутину, ми ще й козачий хор «Вольниця» організували. Хай бачать, що можна жити, не просто сидячи біля телевізора або комп'ютера, колупатися в городах та кіз пасти, а весело й змістовно.

Ефект мундира

— Нам інші тепер заздрять, — констатує секретар Донецької селищної ради Ольга Кобзар. — Народ останнім часом не так їде на заробітки, як повертається. Вік такий, час їхати додому. Ми навіть почали покинуті квартири людям передавати. Селище оживає. А козаки — для всіх приклад. Вечорами чергують, як колись дружинники, аби в селищі спокійно було. І на суботники виходять дружно. І спільні свята нам повернули.

— Нещодавно у нас виникла складна ситуація: до дитячого садка підвели довгоочікуваний газ, треба викопати траншею, а колектив жіночий — нікому копати. Ми звернулися до козаків, і вони зробили все безплатно, — додає завідувачка селищним дитячим садком «Вербичка» Олена Губіна.

— Ми б теж хотіли співпрацювати з козаками, — долучається до розмови голова домового комітету з вулиці Погуляєва міста Кіровська Тетяна Шуліка. — Вечорами в місті неспокійно. Ми з жінками вийшли пройтися вулицею: там ліхтарі побили, десь чоловіки сваряться, от-от бійка здійметься. Для міліції подібне — дрібниці, та й сил не вистачить реагувати. А ще важко впоратися з деякими неблагополучними «елементами».

— Ось і уклали договір із козаками про взаємодію, записали, що до кола обов'язків членів офіційно зареєстрованого громадського формування входить допомога міліції в охороні громадського порядку під час проведення масових заходів. Це записано у статуті організації, — підкреслює начальник Кіровського міського відділку УМВС у Луганській області Андрій Жданов. — Зрозуміло, що основний тягар у боротьбі із протиправними діями та в охороні заходів лежить на міліції, але допомога козаків теж необхідна. Іноді лише поява свідків може злякати зловмисника. Співпрацюємо з козаками недавно, але масові заходи не обходяться без їхньої участі. Ці люди у формі своїм авторитетом додають поваги нам, професійним правоохоронцям.

Колишня парадна форма гірника Петра Макулькіна і його нинішній мундир отамана Українського реєстрового козацтва однакові за кольором — чорні з позолотою. Випадковість? Скоріше символ спадковості життєвих принципів та чоловічої сили від шахтарів до козаків.