Михайло Волинець двічі був героєм публікацій «Урядового кур’єра»: у матеріалі «А з водою вихлюпнули й дитину» (16 грудня 2014 року) та «Окопна правда» (25 березня 2016-го). У першому йшлося про нього, як єдиного на Рівненщині голову райдержадміністрації, який потрапив під дію Закону «Про очищення влади» (люстрацію) і дізнався про це з… інтернету. Саме в той момент, коли з австрійським інвестором, котрий зареєстрував у Корецькому районі підприємство «Поліський стандарт», обговорювали перспективи його розвитку.

«Поновлення на посаді не вимагатиму, для мене важливий моральний бік справи: не хочу мати вовчий квиток на 10 років за те, чого ніколи не робив і навіть у гадці не мав. Тому подав позов до Вищого адміністративного суду лише задля зміни мотивації звільнення», — сказав він тоді.

Молодший син Антон зустрів тата після повернення з війни. Фото надане автором

А далі була війна

Уже в червні 2015-го Волинця призвали до лав Збройних сил України: він служив у зоні АТО заступником командира гаубичного артилерійського дивізіону 44-ї окремої артилерійської бригади. Ми зустрілися під час його короткої відпустки, тоді й з’явилася публікація «Окопна правда». Саме ця правда, яка змінила його уявлення про добро і зло, змусила призупинити розгляд люстраційної справи «Волинець проти Президента». І хоча Венеціанська комісія висловилася за те, що в українському Законі «Про люстрацію» має бути прописана виключно особиста відповідальність кожного чиновника, поновлювати її розгляд 44-річний Михайло Волинець поки не збирається:

— Зараз у нас значно простіші плани — відремонтувати складські приміщення та встановити сучасний сушильний комплекс, аби надійно зберігати врожай, укласти ще угоди із селянами на оренду паїв. Адже позиція австрійського інвестора не змінилася — розраховуємо лише на власні сили, — каже фінансовий директор ТОВ «Поліський стандарт».

— Тобто, ви тепер працюєте в того самого інвестора, який, не в останню чергу завдяки вашим зусиллям, активно розгорнувся в районі в 2013—2014 роках? — перепитую.

— Так. Ясмір Даякай став для мене і особистим психологом, і реабілітологом, і, разом із

моєю сім’єю, мотиватором до життя. Пригадуєте, я довідався про те, що вже не працюю головою райдержадміністрації, у його товаристві? Він одразу запропонував мені роботу на його підприємстві. А як дізнався, що я на сході України, телефонував, а ще — висилав книжки про сучасний розвиток сільського господарства. Я викроював час, щоб їх прочитати, а головне — обдумати. А щойно демобілізувався й ступив на поріг рідного дому, як о восьмій ранку телефонує Ясмір, призначає зустріч. І запитує: «Підеш до мене фінансовим директором, ти ж добре знаєш район?» Хіба я міг відмовитися?

Щоранку рівнянин Михайло Волинець встає о 5.30, а вже через годину вирушає за 60 кілометрів на роботу: у Корецький район, куди день у день їздив майже два роки, будучи головою райдержадміністрації. У гостинний край, який став для нього не лише географічною назвою на карті, до якого прикипів душею й серцем. І місцеві до Михайла — теж. Під час зустрічі радіють, згадують добрі справи, які робили разом. А ще легко йдуть на контакт, бо довіряють.  Така капіталізація стосунків, якщо так можна висловитися, допомагає в нинішній, доволі непростій роботі.

Ось, приміром, улітку буревій знищив 70 гектарів соняшнику, що фінансово підкосило «Поліський стандарт», який, до речі, входить до групи компаній «Голден керн», і окрім олійних гарбузів, на 2 тисячах гектарів вирощує соняшник, сою, кукурудзу, пшеницю та ячмінь. А кібератака вірусу Petya, після якого довелося поновлювати всю бухгалтерію? Та чи не найбільші проблеми виникли торік у жовтні: автоматичний режим відшкодування ПДВ від продажу продукції, який успішно діяв від початку 2017-го, хтось у ДФС вирішив поширити ще й на два попередні роки.

— От і вийшло, що вранці 25 жовтня в нас на електронному рахунку було півмільйона гривень, а по обіді стало мінус півтора. Бо в 2015—2016 рр. звітність щодо ПДВ робили за рік, а не щомісяця. Ця помилка дорого коштувала не лише нам — усім в Україні, хто працює з ПДВ. Але ми одразу забили на сполох, бо не могли реєструвати податкові накладні! Звернулися до нашого народного депутата Юрія Вознюка, заступника голови комітету Верховної Ради з питань податкової та митної політики, в обласну державну адміністрацію, в Асоціацію платників податків на Рівненщині, яку очолює авторитетний господарник Мар’ян Года. Одне слово, завдяки їхній спільній підтримці через півтора місяця все вирішилося.

У такому ритмі працює Михайло Волинець, щодня доводячи інвесторові: у розвиток України варто спрямовувати ресурси та зусилля! Ясмір Даякай добре це розуміє. Тож у непростому 2017-му лише на Рівненщині відкрив ще два підприємства в Дубровицькому районі, створивши додаткові робочі місця на Поліссі — як альтернативу нелегальному видобутку бурштину.

Армійські друзі навідують у снах

…У цій круговерті Михайлові ніколи думати про війну, яка, поза сумнівом, розділила його життя на до і після. Але вона, разом із новими друзями, часто приходить до нього уві снах. От на Новий рік, наче на замовлення, приснилося 31 грудня 2015-го. Тоді на закинутому заводі вони зустрічали 2016-й: послухали звернення Президента, навіть пригубили шампанське — за нашу перемогу!  А як же інакше? Але коли він о другій ночі зайшов в імпровізовані казарми, усі солдати в застебнутих спальниках міцно спали: зима тоді була сніжна, гарна. Ось що таке належна робота з особовим складом, яку виконував заступник командира дивізіону. 

— Коли здобував першу вищу освіту на історичному факультеті Чернівецького університету, на військовій кафедрі отримав спеціалізацію «далекобійна артилерія», — згадує Михайло Волинець. — Навіщо нам оці розрахунки, траєкторії польоту снарядів? Це ж ніколи не знадобиться в житті! — з юнацьким максималізмом обурювалися ми тоді. — Знадобилося.

А поновив призабуті знання та набув потрібних навичок у Львівській академії Сухопутних військ, де спільно з іншими офіцерами пройшов 45-денні курси. Тут вчили ті, хто сам уже повернувся із зони АТО: їхні  практичні поради згадував не раз. Ще й солдатам передавав. Бо, хоч артилерія перебуває не ближче, ніж за 30 кілометрів від лінії розмежування, це не означає, що вона не бере участі у війні.

— Нам дуже пощастило з командиром: колишній кадровий військовий криворіжець Віталій Марчук, який пройшов Донецький аеропорт, був для кожного і батьком, і старшим наставником, тож недарма визнаний народним Героєм України, — веде далі Волинець. — Він прийшов не на високу зарплату (тоді нам платили копійки), а щоб віддати свій борг державі. Якби до таких людей було належне ставлення від початку війни, вони не звільнялися б, а стали основою нашої армії, навчили б молодих. Йдеться не лише про матеріальне забезпечення, а й про організаційне. Ось, приміром, приїздить до нас з інспекцією 40-річний полковник зі штабу в Рівному й розповідає про нарізане кубиками масло на сніданок. Спочатку думав, що це жарт. Аж ні — пише зауваження, що «масло не кубиками» в акті. Тож довелося йому по-чоловічому все пояснити…

Де варто провести люстрацію, так це у вищому командному складі: призначати на посади слід не асфальтних генералів, а бойових командирів. Бо не маємо морального права втратити їхній безцінний досвід!

…Ті слова неначе почув Віталій Марчук  — розмову перервав дзвінок із Кривого Рогу. Він привітав Михайла та його сім’ю з Різдвом. Бачили б ви, як змінилося його обличчя:

— Коли мене запитують, як там на війні, відповідаю: спробуйте взимку тиждень пожити в гаражі — відчуєте. А щодо стереотипів, пов’язаних, скажімо, з армійським харчуванням, скажу так:  продуктами всі частини забезпечують за єдиним стандартом. Можна видати тушонки солдатам і з’їсти їх за два дні, а можна (і потрібно) готувати з них постійно. Так, як робили це ми: металеву піч привезли волонтери, ми її підмурували і запустили в роботу. А ще дві морозильні камери, в яких зберігали і рибу, і  птицю. Одне слово, багато хто з наших зізнавався, що й удома так не харчувався.

Вам ніхто нічого не винен

На запитання, як зробити життя після АТО комфортним для тих, хто понюхав пороху і в кого тепер надто загострене відчуття справедливості, Волинець відповідає так:

— Психолог-волонтер на курсах у Львові казав: «Ви повинні повернутися додому з думкою, що вам ніхто нічого не винен». Часто згадую ці слова, коли бачу, як ламає побратимів мирне життя: нонсенс, здавалося б, але факт! В окопі вони почувалися потрібними, там за кожен напрям хтось відповідає, а тут бюрократія, помножена на колективну безвідповідальність! Тому мій рецепт такий: із перших днів брати хлопців за руку й влаштовувати на роботу. Бо сьогодні в нас півкраїни плаче, півкраїни скаче. Тож оце віртуальне покоління, яке проводить час у кафе та ресторанах, звозив би на екскурсію на лінію розмежування, щоб побачили: є така професія — Батьківщину захищати. Як у фільмі «Офіцери».      

Втім, Україна має й позитивні зміни:

— Уряд нарешті взявся за дороги — це чудово. Ось лише за брак у роботі та розкрадання коштів треба суворо карати. Децентралізація — ще один світлий промінь: значним фінансовим  ресурсом нині володіють об’єднані громади, адже держава дає їм солідні підйомні. Але, зауважте, належного контролю за використанням поки що немає. А треба, щоб був, — маючи досвід управління на різних щаблях, радить Михайло Волинець. 

…Незчулися, як за розмовою нас ледве не застав вечір, тож кожен поспішив до своєї родини. Такі, як Михайло, не кричать на кожному перехресті про любов до родини, до батьківщини й не користуються посвідченням учасника бойових дій. Вони своїми руками та розумом, наполегливо і вперто щодня піклуються про них і творять завтра нашої країни. Шкода, що не у владі:  справедливості та виваженості в її рішеннях було б більше.

ДОСЬЄ «УК»

Михайло ВОЛИНЕЦЬ. Народився 1973 року. Трудовий шлях розпочав головним спеціалістом обласного центру патріотично-військового виховання дітей та молоді. Працював заступником начальника та начальником управління молоді облдержадміністрації. За значний особистий внесок у реалізацію державної політики стосовно сім’ї, дітей та молоді нагороджений орденом «За заслуги» третього ступеня, премією Кабміну. У 2013—2014 роках працював головою Корецької райдержадміністрації. Після люстрації, з липня 2015-го до кінця жовтня 2016-го — на службі в Збройних силах України, в зоні АТО — з вересня 2015-го. З листопада 2016-го — фінансовий директор ТОВ «Поліський стандарт».