ХОБІ

Аби приміряти на себе образ бравого вояка, зовсім не обов’язково мати військовий квиток і
карбувати крок на плацу  
 

Це можна зробити, не виїжджаючи за межі свого міста. Але йдеться не про комп’ютерні ігри-стрілялки. А про реальні польові виходи у військовій формі з повним похідним спорядженням, зброєю, яку на перший погляд і не відрізниш від справжньої, тактику ведення бою і ще багато іншого, без чого не можна уявити підготовленого воїна.

Подібні відчуття дає справжнє чоловіче захоплення — страйкбол. «Урядовий кур’єр» спробував з’ясувати, чому він об’єднує людей різних занять у єдине ціле, запалює у подеколи вже посивілих представників сильної статі блиск в очах і юначу пристрасть до пригод.

Команда справжніх бійців

А чи знаєте ви, що у передмісті столиці регулярно проводяться активні бойові дії? Лісистою місцевістю групи «озброєних», одягнутих у камуфляж із важкими баулами, рюкзаками та довгими кофрами в руках молодих людей проходять упевненим похідним кроком повз ошелешених грибників і пересічних відпочивальників, непомітно зникаючи у гущавині чагарників. На вигляд — мисливці. Проте їм не до шашликів чи  полювання. У них інша мета.

Художник, бухгалтер, колишній військовий, міліціонер. У повсякденному житті їхні заняття діаметрально протилежні. А ось із настанням вихідних їх нестримно тягне на заплутані полігони чи то Броварського, чи то Вишгородського районів, де можна дати волю справжньому адреналіну, виявити тактичний хист, фізичну міць і не в останню чергу — силу духу.

Майже всі хлопчаки у дитинстві грали у «війнушку», вистежуючи удаваних супротивників на будівельних майданчиках, попід будинками, на пустищах. Страйкбол — та сама військова гра, але аж ніяк не дитяча. Тут усе надто серйозно і по-чоловічому конкретно. Кожна команда обирає належність до певного підрозділу тієї чи іншої армії світу. Це можуть бути «америкоси», «федерали», «бундеси», «бритіші» тощо.

За можливістю, намагаються моделювати форму, камуфляж, взуття, каски і кепі, спорядження, амуніцію, зброю та рації, нашивки й шеврони буквально до роти. Останнє має значення, коли граєш за іноземну армію. Скажімо, авторові пощастило познайомитися з командою «Курахє», члени якої відтворюють 4 роту «Easy» 506 парашутного полку 101 аеромобільної дивізії армії США. 

— Не слід плутати моделювання з реконструкцією реальних історичних битв, — пояснює Андрій Ващук  — Турист. — У першому випадку йдеться про схожість. Тоді як другий — копіювання до найменших дрібниць, театралізована вистава з відомим заздалегідь фіналом, бо такою була колись реальна подія.

На час гри у команді не існує імен, лише «ніки»: Сержант, Ван, Фідель, Адвокат, Проф, Турист, Рембо, Зондер, Джексон. Так легше розуміти одне одного на заданих радіочастотах. Озброєння ж відоме багатьом на прикладі призових тирів — повнорозмірні й повновагові електропневматичні копії відомих автоматів, карабінів, кулеметів, що стріляють різнокольоровими пластиковими кульками. Втім, є й істотна різниця. Б’ють вони з набагато більшою початковою швидкістю і вельми боляче.

Бували випадки втрати зубів чи поверхневого поранення до крові, розповів командир групи Владислав Фітро, у минулому старший сержант 76-ї повітряно-десантної дивізії, якого підлеглі шанобливо так і називають. Стало зрозуміло, чому кожен має при собі спеціальні захисні окуляри, без яких командування на гру нікого не допускає.

Марш, збір, приготування на базі з оптимістичною назвою «мертв’ятник». Тут бійці неквапом заряджають зброю, перевіряють роботу акумуляторів, прицільність «вогню». Дрібниць бути не може. Від справності спорядження залежить, чи виконаєш ти завдання, чи довго проживеш на полі бою, чи не підведеш команду.

Сюди приходять «убиті» й «поранені», розвідники приводять полонених. Тут до особового складу доводять бойове завдання і загальний сценарій гри. На відміну від реконструкції, ніхто не знає, на чиєму боці буде перемога. Одній стороні — оборонцям поставлено завдання утримати позиції. Атакувальна ж повинна зламати опір супротивника, захопивши його територію. Чия візьме — покаже тільки перебіг бойових дій.

Бойові дії завжди розпочинаються на польовій карті. Фото автора

«Stand Up and Fight!»

В Україні грають переважно за двома правилами: ARW і Мілсім (від англійського Military Simulation). Перші є лояльнішими і легшими для учасників. Менші полігони, менша швидкість куль. Бої проходять набагато компактніше, але гарантується щільний контакт із протилежною стороною за обмеженої тривалості часу. Такі ігри завершуються переважно за кілька годин.

У другому випадку (саме такому стилю віддає перевагу команда «Курахє») все змінюється з точністю до навпаки. Величезні простори, де самотужки можна просто заблукати. У твоєму розпорядженні ціла доба. Є ризик пройти зо два десятки кілометрів і не зустріти опору, але отримати автоматну чергу з ближніх кущів або

з-за дерев. І, спіймавши облизня, розчаровано пошкандибати на свій «мертв’ятник» — війна для тебе закінчилася. Після подібних невдач починаєш обдумувати кожен крок, не лізти поперед батька в пекло.

— Незалежно від завдання, на перший план виходять командні дії, — ділиться досвідом Турист. — У прямих сутичках з ARW-ешниками на малих площах у нас небагато шансів на перемогу, бо вони краще діють на коротких відстанях. Зате Мілсім дає простір у прямому й переносному сенсі. Не звиклого до різноманітних тактичних побудов і хитрощів супротивника легко заманити в засаду, провести непомітні, але ефективні маневрування.

Команда виходить на передову. Вперед висувається розвідувальна група, завдання якої — виявити мінні поля, протралити в них проходи, засікти розташування окопів і вогневі точки, шляхи підходу до них. Атмосфера максимально, наскільки це взагалі можливо в мирний час, наближена до бойової. Навіть уночі сторони не дають одна одній спокою, постійно роблячи вилазки на протилежні позиції. З полонених можна знімати стволи, амуніцію, вимінювати на своїх невдах або… на пиво після бою — то вже як домовляться командири.

Тріск зламаного кулями гілля, вибухи ручних гранат — всередині петарда й горох, радіус ураження п’ять метрів — змушують «молодих» з непідробним острахом хилити голови, почуваючись мало не в окопах десь під Сталінградом. Бачиш політ гранати — стрімголов біжи, стрибай, падай. Зачепило осколком, кулею — поранений. Прямі влучення — вбитий. Суддів немає. Все побудовано на чесності й довірі один до одного. Замурзані, але щасливі, учасники всіх сторін жваво до хрипоти обговорюють хід бою, тактику, помилки. Бо це не гра ворогів. Це гра друзів і однодумців.

Так званих «маклаудів» швидко виявляють свої ж і змушують залишити поле бою. А іноді навіть команду. Ніхто нікого не змушує йти маршем, терпіти втому, негоду, мокрі ноги, спрагу, голод. Колектив сам від?штовхує негідних. Утім,  за рекомендаціями перевірених бійців приймають і новачків. Дадуть зброю, зайвий комплект форми й взуття — народ тут щедрий і готовий до будь-яких несподіванок, зокрема й поділитися останнім. Побачиш, відчуєш, вирішиш: варто чи ні морочити голову собі й людям.

 

Здоровий адреналін

— Загалом моє спорядження, від натуральних берців до оригінальної кевларової каски, коштує близько трьох тисяч доларів, — зізнається Владислав Фітро. — Якщо ж дотримуватися повної відповідності, витрати будуть іще більшими. Попри доволі непросту фінансову сторону питання, дружина радіє з того, що весь накопичений на роботі негатив я залишаю поза родиною, на полях Київської області.    

Навіщо ж це потрібно сучасному чоловікові? Хтось після робочого тижня ходить на риболовлю, полювання, порпається в гаражі, на дачі, грає в доміно у дворі або цмулить пиво за барною стійкою. Після задушливого офіса й марудної одноманітної роботи вихлюпнути негативну енергію конче потрібно. А якщо підкріпити цей процес добрячою порцією здорового адреналіну, ефект стовідсотково перевершить враження від літнього відпочинку в Криму.

Випробувати себе в екстремальній ситуації, перевірити здатність взаємодіяти в колективі, долати реальні труднощі польових виходів, нести свій рюкзак і рюкзак товариша, не з чужих слів дізнатися про відчуття ліктя, розділити одну флягу води на всіх друзів — ось що таке страйкбол для його поціновувачів. Для тих, хто не навоювався, це нагода втамувати природну спрагу до екстриму. Інші ж не оминають нагоди майже повноцінно приміряти на себе образ військового. А ще це спорт, хобі й неабиякий вияв патріотизму, попри різні нашивки на камуфляжах і відстоювані позиції на ігровому полігоні.  

ДОВІДКА  «УК» 

Страйкбол — командна військово-тактична гра, у якій «бій» ведуть кульками 6 мм завважки 0,11 — 0,43 г. Виник у післявоєнній Японії, якій після капітуляції заборонили мати збройні сили (крім сил самооборони), і уряд знайшов цікавий вихід — було створено точні пневматичні копії бойової зброї, які збігалися за вагою з реальними прототипами, мали таку саму скорострільність і схожу схему складання. Згодом це заняття переросло у вид дозвілля, що набув величезної популярності у всьому світі завдяки особливій реалістичності й наближеності до реальних бойових дій.