Жителі Авдіївки з жахом згадують дні, коли по місту гатили з ворожої зброї. Не встигли вони оговтатися від нищівних обстрілів, як російсько-окупаційні війська знову підступно вдарили по житлових районах міста. Сім танкових снарядів влучили в помешкання. Основну частину смертоносних ударів прийняла на себе так звана дев’ятина. Як стверджують місцеві жителі, саме ця дев’ятиповерхівка прикриває все місто, вона стала символом незламності духу авдіївців.
Цивільне життя
Загалом життя в Авдіївці нагадує «російські гірки»: гострі незабутні відчуття вам гарантовано. Місцеві вже давно звикли до обстрілів і кулеметних черг, які з вечора до самого ранку лунають з околиці міста. Це притуплює в них і відчуття небезпеки. Увечері, коли лунає артилерійська чи мінометна канонада, вулицями спокійно прогулюються мами з візками, а підлітки безтурботно тусуються у дворах.
Тутешня влада робить усе можливе для нормального функціонування міста. За останні дні лише на те, щоб засклити вибиті вибухами вікна, використали понад 300 квадратних метрів скла. А російські окупанти навмисно лупили по лініях електропередач, укотре залишаючи місто без електроживлення. Ворожими обстрілами було пошкоджено три ділянки лінії електропередач. Як розповіли електромонтери, з усіх ЛЕП, якими постачали електроенергію до міста, залишилася одна. Для відновлення інших потрібно щоденно працювати впродовж кількох місяців, але, на жаль, це неможливо.
Залишилася без електрики й Донецька фільтрувальна станція, проте воду встигли закачати в резервуари. Цього вистачає, щоб хоч якось забезпечити місто водою. Але до мешканців горішніх поверхів вона не доходить.
Навчальні заклади міста працюють. Триває активна підготовка випускників до зовнішнього незалежного оцінювання. Школярі беруть участь у різних міських, районних та обласних конкурсах. Не зупиняє роботу і міська лікарня. Перебої з електроенергією компенсують електрогенератори.
Бойові позиції
Градус напруги зашкалює і на наших позиціях поблизу Авдіївки. Окупанти продовжують їх обстрілювати, використовуючи весь наявний арсенал зброї, перетворюючи промислову зону на суцільні руїни.
— Потрібно вже забути про «ополченців», — каже боєць із позивним «Пожар». — Ми щодня відчуваємо на собі їхню артилерію й упевнено можемо сказати, що це професіонали, а місцевих вони використовують лише у перших лавах як піхоту.
Укотре переконатися, що «освободітєлі Донбаса» — професійні російські військові, змогли й військовослужбовці одного з підрозділів 72-ї окремої механізованої бригади. Їхня пильність і влучний постріл 19-річного бійця Сашка не дали змоги ворогу облаштувати нову снайперську позицію.
…Той день мало чим відрізнявся від інших, проведених бійцями у секреті. Очі пильно вдивлялися у зарості чагарників лісосмуги, а слух намагався вловити найменший шелест. Ворожий снайпер лише на кілька секунд підняв голову, але Сашкові цього вистачило, щоб його помітити.
— По рації передав, що помітив «черв’яка» й отримав команду на знищення. Зробивши три постріли з «калаша», почув глухий стогін і зрозумів, що влучив. Майже одразу було прийнято рішення, що його потрібно витягувати, — пригадує події Сашко.
Ті 20 метрів для нього та інших бійців були найдовшими й найнебезпечнішими. Коли хлопці дісталися до снайпера, застали бездиханне тіло, яке разом з обладнанням відтягли на свої позиції. Під час огляду спорядження стало зрозумілим, що це професіонал: при ньому було високоякісне дороге спорядження, картку вогню складав не звичайний військовий снайпер, а професіонал, зауважив командир підрозділу з позивним «Хан».
Якщо снайперську зброю можна вважати дозволеною мінськими домовленостями, то танки мають бути у районах відведення під наглядом місії ОБСЄ. Але на авдіївській промзоні танкову міць наші бійці відчувають щодня. Як розповідають бійці на передовій, російські танки виходять на наші позиції на відстань 500—800 метрів, вистрілюють боєкомплект і повертаються. Наші танки та артилерія перебувають у визначених районах, а рельєф місцевості не дає змоги використовувати наявні протитанкові засоби.
— Хай там що, але ми не відступимо. Танкісти почуваються безкарними і втрачають пильність, тож настав наш час, — констатує командир одного з підрозділів з позивним «Звір».
Якщо їм здається, що цього замало, російські посіпаки випускають кілька снарядів і по місту. А російське й підконтрольне «ДНР» телебачення починає кричати про черговий обстріли українськими військовими мирних жителів Авдіївки. На жаль, чимало місцевих усе ще залишаються прихильниками російського телебачення, тому що українських каналів тут досі немає.
Під щоденними обстрілами бійці 72-ї окремої механізованої бригади утримують позиції, не даючи ворогу зробити жодного кроку вперед. Вони вірять в Україну, в себе й пам’ятають товаришів. В одній із напівзруйнованих будівель промзони вони створили куточок пам’яті, де вивісили фото полеглих побратимів, під якими завжди горить лампадка, вогонь якої й робить бійців сильнішими.
Аркадій РАДКІВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+