Небайдужість до людей, які тебе оточують, їхніх потреб, проблем. Небайдужість до території, на якій живеш. Якщо дитині зі шкільного віку притаманні саме такі риси, то в майбутньому з неї обов’язково виросте активний учасник життя громади.

Над цим у Розсошенській гімназії (Полтавська область, Полтавський район) замислилися ще задовго до старту нинішньої реформи з децентралізації, з початком якої з вуст причетних до неї постійно злітає: потрібно збільшувати кількість активних громадян, котрі вболівають за розвиток території, на якій живуть. Як розповіла «УК» директор гімназії Тетяна Тягнирядно, ще в 1999 році в навчальному закладі почав працювати гурток, який давав учням ази шкільного самоврядування. Він сприяв розвитку самостійності школярів, розвивав лідерські якості, щоб вони знаходили своє місце у шкільному житті, — як аналогія пошуку дорослою людиною місця в суспільстві.  

Без підказок  і вказівок

Із 2008 року в гімназії діє громадська організація «Центр дитячої дипломатії «Юність», основа діяльності якої — зустрічі з представниками органів місцевого самоврядування, дипломатичного корпусу України та інших країн, конференції та круглі столи у представництвах інших країн. Гімназисти висловлюють власну точку зору щодо євроінтеграційних процесів в Україні та беруть активну участь у полеміці.

«Але з часом в гімназії почали замислюватися над питаннями самоврядуванням у ширшому розумінні. Недарма процес у закладі називається навчально-виховним: виховуємо соціально активних дітей, розвиваємо в них громадянські компетенції, розширюємо участь в ухваленні рішень. Наприклад, вирішували питання, якою має бути  шкільна форма. Групи учнів вивчали це питання в кожному класі: слухали аргументи за, проти, обґрунтування. Вирішили, що шкільна форма має бути, і це діловий стиль одягу.

Представники учнівського врядування беруть активну участь в інформаційних проектах. Наприклад, старші доступно розповідають молодшим про Голодомор, Революцію гідності, трагедію в Чорнобилі, а також пропонують флеш-моби. У день вшанування  Героїв Небесної Сотні всі прийшли у вишиванках, була і хвилина мовчання, і запалені свічки, а представники комісії «Волонтер» учнівської парламентської республіки провели тренінгові заняття «Разом ми — громадяни України» у 1—5 класах. У день трагедії в Чорнобилі учні не просто поклали квіти до пам’ятника ліквідаторам, а й обійшли всіх ліквідаторів, які живуть у селі, поспілкувалися і подякували за їхній подвиг», — не втомлюється перелічувати ініціативи вихованців Тетяна Павлівна.              

Нахлинули емоції   

Ще гімназисти реалізують соціальний проект «Чужих проблем у природі не буває». Учні в селі розносять інформаційні листівки, в яких закликають не засмічувати ставки, землю, не палити сміття тощо. Свідомо це роблять, отже й у дорослому житті берегтимуть те, що їх оточує. А про проект «Крила янголів» не можна розказувати без емоцій. Гімназисти періодично навідуються в обласний притулок «Любисток», де перебувають діти, тимчасово вилучені з сімей, граються з ними, малюють, а іноді збирають їхні бажання, потім проводять ярмарки зробленого власними руками та виконують деякі з них. Щоправда, перед бажанням дітей мати батьків вони безсилі…      

У Розсошенцях діти шанобливо ставляться до літніх людей. У межах проекту «Зустріч поколінь» гімназисти навідуються у Горбанівський будинок-інтернат ветеранів війни та праці. Літні люди вчать дітей майстерності вишивки бісером, а діти і самі проводять майстер-класи з вишивання, малювання.

«Такі проекти допомагають учням вирости небайдужими до оточення. Не менш важливо, що школярі будуть конкурентними в суспільстві, бо на прикладі шкільного врядування вчаться мислити в масштабах населеного пункту, району, області. Адже всі гімназисти нашої учнівської парламентської республіки, як і учасники дебатного клубу «Магічний кристал», у який виріс гурток, започаткований 1999 року, беруть участь у заходах щодо розвитку громадянських компетенцій, які проходять в різних містах України», — з гордістю резюмує Тетяна Павлівна. 

Поспілкувавшись із директором гімназії, я не пошкодувала, що зателефонувала до пані Тетяни. Недарма як приклад для наслідування у вихованні свідомого громадянина Розсошенську гімназію називала координатор освітніх програм Громадської організації «Вчителі за демократію та партнерство» Iрина Баранова.

Бій негідному наслідуванню

Iрина Баранова констатує, що нині чимало старшокласників, студентів на вислів Дж. Кеннеді «Не запитуй, що держава може зробити для тебе, а питай, що ти можеш зробити для неї» реагують, на жаль, так: «Ми ні на що вплинути не можемо і змін не дочекаємося».

«Бачимо наслідування неучасті попередніх поколінь. Бо бракує громадянської освіти. Освітня система не вчить інших моделей поведінки, які ґрунтуються на співпраці, активності й волонтерстві. Щоправда, в Законі «Про освіту» у статті 5 записано, що «держава створює умови для здобуття громадянської освіти, спрямованої на формування компетентностей, пов’язаних з реалізацією особою своїх прав і обов’язків як члена суспільства».  Те, що це вже зафіксовано в документі, дуже добре, але механізму реалізації поки що немає», — підкреслює вона.

І додає, що нині є програма громадянської освіти для 10—11 класів, але вона неефективна, бо не дає змоги засвоїти теоретичні знання на практиці.

«Є ще курс правознавства. Весь його обсяг — 35 годин, з яких лише півгодини відведено самоврядуванню. А потрібно не це, а те, що запровадила Розсошенська гімназія. І органи місцевого самоврядування мають співпрацювати з навчальними закладами. І навчальна програма має передбачати обговорення й прийняття рішень, участь у проектах, що дають досвід спілкування, переконання, організації. Книжка цього не дасть. Лише теорія разом з практикою забезпечить результат», — констатує Iрина Баранова.

Експерти кажуть не лише про важливість упровадження комплексної системи громадянської освіти на рівні шкіл. Важливість цього завдання важко переоцінити у проекції на майбутнє. Але  вже сьогодні потрібні свідомі активні громадяни. У Законі «Про освіту» в статті 18 прописано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування створюють умови для формальної, неформальної та інформальної освіти дорослих. Серед видів неформальної — громадянська освіта, що вчить населення країни, особливо молодь, виконувати свою роль громадян. Це можуть бути онлайн-тренінги чи курси.

Гранти  не вічні

А чи є нині запит на таку освіту? Нещодавно підбивали підсумки онлайн-курсу «Децентралізація в Україні — теорія та практика» громадського проекту Prometheus (платформа масових безкоштовних онлайн-курсів). Курс створено для тих, хто хотів більше знати про можливості, які дає децентралізація, про те, як ефективно впливати на розвиток свого міста чи села.  Курс орієнтувався на управлінців органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад, правників, політологів, журналістів, місцевих активістів і людей, які планують будувати політичну кар’єру в громаді.

Як зазначає співзасновник онлайн-курсів Prometheus Вікторія Примаченко, з кінця вересня курс проходили одразу 4 тисячі осіб і він достатньо успішний (10% з них отримали сертифікати, попри те, що курс складний академічний). «Для таких важких курсів цифра 5—7% вважається дуже доброю у світовій практиці. На цьому курсі вчилося багато молоді, хоч він був більше адресований професіоналам. Середній вік студента — 33 роки. Незначна частина була дорослих, але цікава закономірність в отриманні сертифікатів: дорослі (45—51 рік) отримали майже 8% сертифікатів. Тобто була професійна потреба в такому курсі», — каже вона.

Як ще більше дорослих зацікавити громадянською освітою? «У розвинених країнах є центри освіти дорослих на базі громади, які фінансують з місцевого, обласного та національного бюджетів. У Данії зокрема цим займаються громадські організації у партнерстві з державою.  В Україні цей процес лише починається, і для цього можна скористатися, наприклад, приміщеннями місцевих бібліотек або шкіл: і знання дорослим будуть, і будівлі активніше приводитимуть до ладу, адже людей навчать співпрацювати із владою. Викладачами можуть бути або навчені тренери, або запрошені лектори з інших міст. Фінансування має бути диверсифікованим і не залежати від грантів — вони не вічні. Але потрібен закон, який би дозволяв громадам надавати фінанси на освіту дорослих.  Якусь мінімальну суму мають вносити самі охочі здобути нові знання — додатковий стимул для відповідального засвоєння цих знань», — констатує менеджер  проектів Інституту з міжнародного співробітництва Німецької асоціації народних університетів Антон Савіді. 

Від редакції.  Щоб люди активніше долучалися до життя громади і місцевого самоврядування, необхідно ширше ознайомлювати їх із доступними механізмами участі у цих процесах. Нині більшість громадян не розуміють своєї ролі в такому управлінні, не знають, як коректно спілкуватися з владою. І це потрібно кардинально змінювати і на рівні держави, і на рівні людини, яка повинна зрозуміти: за руку ніхто не візьме і не поведе на курси в сфері громадянської освіти. Зрештою, кожен має вносити свою частку в поліпшення якості життя громади. І це потрібно доносити ще у школі, а найкраще — коли приклад подають батьки.