В інтернатах, особливо де перебувають люди з різними захворюваннями, зазвичай радіють, коли їм допомагають матеріалами чи речами, які зможуть поліпшити побут підопічних. Однак керівники інтернатів подекуди стикаються з проблемами через таку допомогу. Ось про що дізнався на Луганщині кореспондент «Урядового кур’єра».
Скандал із ліжком
…Спочатку в кабінеті директора Ровеньківського обласного будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів Анатолія Коваля з’явилася заплакана киянка. Вона просила перевести її «троюрідного брата» з Колпаківської установи (Антрацитівський район Луганщини) у шахтарське місто, де проживає дядько інваліда. Анатолій Васильович пішов назустріч.
Пізніше з’ясувалося, що «сестра» насправді це волонтер. Дядько двічі відвідав небожа і розповів санітаркам, як той у юності повчав шахтаря із 30-річним стажем, що «працювати треба там, де роботи мало, а платять багато».
Підопічний Павло Момот виявився важкохворим 40-річним чоловіком без жодного року стажу роботи. Але в соцмережі «Однокласники» є його сторінка. Багато років був на заробітках у Росії, там захворів на боковий аміотрофічний склероз, став безхатьком і був депортований на батьківщину. Втративши можливість рухатися й навіть розмовляти, він спілкується зі світом через сенсорний мобільний телефон. Тексти повідомлень набирає, затиснувши в зубах стило. «Друзі» із соцмережі збирають для нього гроші, перераховуючи на картку. І, як видно, гроші чималі.
Але уважніше придивитися до нового підопічного змусив унікальний для Луганщини скандал з гуманітарною допомогою на адресу Павла Момота.
Багатофункціональне ліжко для нього волонтери знайшли у німецькому благодійному фонді. Через кілька місяців ліжко й ще деякі технічні засоби реабілітації інвалідів доправили до українських Ровеньків. Металеві і дерев’яні частини конструкцій вивантажували під спалахи фотоапаратів місцевої преси. Ніяких технічних паспортів та списку привезених «дарів» не було.
Преса покинула гостинний казенний дім, санітарки й слюсарі почали розбиратися з добром. Довелося залучити бухгалтера, бо зношеність привезених ходунків, ліжка і тумбочки — до 70%. Від інвалідного візка взагалі довелося відмовитися, воно дитяче.
Разом із бухгалтером будинку-інтернату Марією Коробко склали акт прийому-передачі гуманітарної допомоги на загальну суму 4860 гривень.
Багатофункціональне електричне ліжко, адресоване Павлові Момоту, як з’ясувалося, потребувало ремонту: не вистачало двох кріпильних з’єднань, щоб його скласти. Слюсар будинку-інтернату Анатолій Винниченко почав з товаришами мудрувати над іноземною конструкцією, зателефонував колишнім колегам на місцевий завод, попросив допомоги.
Але до соціальної мережі вже полетіло повідомлення, що з «гуманітаркою» проблеми. На порозі інтернату знову з’явилася преса й інші гості. Директор у цей час взяти участь у подіях не міг. Тож гостей зустрічали санітарки, які не могли зрозуміти, чому такий ажіотаж. На їхню думку, гуманітарна допомога копійчана, нещодавно місцевий священик передав інтернату три нових інвалідних візки, кожен з яких дорожчий за всі разом узяті німецькі дари.
Слюсар забрав з заводу обточені як треба болти, і ліжко для Павла Момота нарешті склали. А хто заплатить за болти? Неважливо?
Але репортаж по місцевому телебаченню і стаття в місцевій газеті «У Ровеньках відправили назад благодійну допомогу з Німеччини» вийшли такими, що підопічних інтернату можна тільки пожаліти.
Non nocere — не нашкодь
З особистої справи підопічного Павла Момота можна дізнатися, що надії на одужання в нього немає. Смерть може настати через застій у легенях, тому волонтери тепер збирають гроші для купівлі апарата штучної вентиляції легенів. Можливо, часом Ровеньківському будинку-інтернату його подарують. Чи готовий персонал до такого розвитку подій?
— Але ж управлятися з таким обладнанням може тільки лікар, — розмірковує тепер Анатолій Коваль. — Може знадобитися проведення реанімаційних заходів, а це не можливо в умовах будинку-інтернату, бо установа насамперед соціальна, а вже потім медична.
Волонтери казали, що хочуть найняти доглядальницю для підопічного Павла Момота. Навіть провели кастинг, але поки що йому жодна з претенденток не сподобалася. Ішлося й про оренду квартири, де можна розмістити Павла Момота й налагодити індивідуальний догляд. Та чому ж волонтери зволікають? Чому не послідовні до кінця?
Інші підопічні, серед яких є заслужені шахтарі і по суті за пенсії яких підтримується комфорт у нашій установі, питають: чому так багато уваги одному підопічному на шкоду іншим?
Ця історія вимагає проаналізувати багато чого: чи здатні сучасні геріатричні інтернати облаштувати в себе паліативну допомогу людям і чи мають це робити? Як організувати індивідуальну допомогу підопічному в умовах такого закладу, але водночас не образити інших мешканців установи? Може, волонтерам варто уважніше придивитися до Закону «Про внесення зміни до статті 7 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», який набрав чинності з 1 січня цього року і згідно з яким люди, які не відмовилися від своїх близьких, не передали їх в інтернати, а продовжують за ними доглядати, відтепер мають змогу отримувати допомогу по малозабезпеченості?
КОМПЕТЕНТНО
Елеонора ПОЛІЩУК,
начальник департаменту соціального захисту населення
Луганської ОДА:
— У нас в області 20 інтернатних установ для людей з обмеженими можливостями і громадян похилого віку. Держава на забезпечення цих закладів торік виділила 140 мільйонів 835,7 тисячі гривень, і це дає змогу забезпечити людям, які там проживають, достатній рівень комфорту. Хоча, звичайно, мріємо про кращі умови.
Ми завжди радіємо допомозі, хоча нині забезпечення технічними видами реабілітації жителів області становить 100%. До того ж ми тісно співпрацюємо з громадськими організаціями, які отримують благодійну допомогу. І нам привозять під замовлення те, що треба. Наприклад, лише в 2012—2013 роках отримали кілька десятків американських багатофункціональних візків для інвалідів. Їх привезли в супроводі волонтерів, які могли навчити користуватися цими засобами реабілітації. Візки мали технічні паспорти і ліцензії, усе працювало.
Нашим установам потрібні багатофункціональні ліжка для лежачих підопічних, засоби особистої гігієни для них, підйомники, аби транспортувати на купання або змінити білизну. У Європі і світі загалом все це вже є. Нам теж хотілося б мати такі засоби догляду, бо нині для санітарок героїзм став повсякденністю їхньої роботи.
Ми не відмовляємося ні від чого, але головна вимога — щоб гуманітарна допомога була в робочому стані. Щоб нам не доводилося шукати людину, яка зможе її відремонтувати, а також шукати кошти, аби оплатити її роботу. Бюджетне фінансування не передбачає таких витрат на гуманітарну допомогу.
Ми в Google+