У Миколаєві щодня помирає в середньому 30 людей. Ховати ніде. Усі цвинтарі закриті. Закладене в 1965 році міське кладовище площею 110 га за 52 роки вже переповнене. Можна лише підпоховати, якщо є місце. Під нові цвинтарі відведення земель не передбачено. Така проблема актуальна для багатьох обласних центрів. Місцевій владі Миколаєва ця тема додає головного болю. Нині запропоновано збудувати міське кладовище між двома мікрорайонами — Кульбакине та Широка Балка. Та люди виступили проти.

Бойовий кульбакинський загін

У січні на сайті міськради з’явився план зонування міста. В окремому підрозділі — карта та пояснювальна записка до забудови «Мікрорайон «Богоявленський» у Корабельному районі м. Миколаєва». На схемі як кладовище зеленим кольором позначено 80 гектарів території. Схема зрозуміла проектантам і архітекторам. Але жителям Кульбакиного та Широкої Балки — ні.

План передбачає розташування міського кладовища за 300 метрів від житлових дев’ятиповерхівок селища Кульбакиного й неподалік приватної забудови Широкої Балки. Жителі околиць не задоволені перспективою такого сусідства. Адже вони й так потерпають від віддаленості від центру. Незадовільне транспортне сполучення, брак доступу до міських соціально-культурних закладів та місць відпочинку, безробіття, близькість військової льотної частини — ось неповний перелік незручностей. Ще й цвинтар.

Розвиток мікрорайону починається з часу розміщення в Кульбакиному авіаремонтного заводу «НАРП». Для працівників і військових у 1958 році звели першу багатоповерхівку. Згодом — школу, дитячий садок, магазини, клуб, пошту, бібліотеку. Нині у мікрорайоні Кульбакине 30 багатоповерхівок та майже 90 приватних будинків, майже 7000 жителів. Особливість мікрорайону в тому, що всі проблеми розв’яують разом.

Тож на громадські слухання з приводу обговорення забудови мікрорайону йшли дружно. У клубі на 500 осіб жодного вільного місця. А до початку слухань активісти зібрали півтори тисячі підписів проти будівництва кладовища.

Проти будівництва кладовища голосували одностайно. Фото автора

Перспектива — променад серед могил

Свою позицію проти жителі мікрорайону аргументували з точки зору і законодавчої, й соціально-побутової. Місцева жителька юрист Олена Нечаєва узагальнила протестні наміри. Отже, перший аргумент. Відповідно до пункту 3.5 Державних санітарних правил та норм «Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України», кладовища слід розташовувати у приміській зоні міських поселень і поблизу сіл. Мікрорайони Кульбакине і Широка Балка лежать у межах міста Миколаєва, а не у приміській зоні.

— Розробляючи проект будівництва цвинтаря, — каже Олена Нечаєва, — порушили статті Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Планування розміщення кладовища на території міста свідчить про не проведення або неналежне проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

І ще одне. Пунктами 3.3, 3.4 Державних санітарних правил передбачено, що територія ділянки, відведеної під кладовище, не має піддаватися дії зсувів і обвалів, затоплюватися чи підтоплюватися талими, дощовими і паводковими водами. А власники автогаражного кооперативу «Вокзальний» та приватних будинків, розташованих дуже близько до майбутнього кладовища, кажуть, що підвали систематично затоплюють ґрунтові й талі води. Тож складно уявити, з якими наслідками зіткнуться кульбакинці.

А тепер оборонний аргумент. Нині на аеродромі Кульбакине базується кілька авіабригад, які проводять навчальні та тренувальні польоти. Військові кажуть, що під час злету за відмови авіаційної техніки пустир, на якому заплановано кладовище, слугує місцем аварійної посадки військових літаків. А ще місцем приземлення парашутистів у разі аварії на літаку. Тож рішення про розташування кладовища саме тут свідчить про неузгодженість дій Миколаївської міськради та командування військового гарнізону.

Кульбакинці висловлювались емоційно. Літня жінка зазначила трохи з чорним гумором: «Дуже зручно: помру, то поховають біля дому, жодних витрат». Молода мама засмучується: «Дитина — астматик, потрібні прогулянки на свіжому повітрі. Де нам гуляти? Серед могил?» Активний хлопець обурений, що кладовище розташують у єдиній зеленій зоні мікрорайону. В кожного власні аргументи.

Чи є альтернатива?

Проект забудови мікрорайону Богоявленський розробило Миколаївське проектно-виробниче підприємство «ДІПРОМІСТО» в 1993 році. Згодом його переробляли, а тепер коригують документацію згідно з генпланом Миколаєва. Детальному вивчивши «Пояснювальну записку» до проекту, з’ясували, що розміщення кладовища — не єдиний варіант облаштування цієї території.

Депутат міськради Лариса Веселовська розповіла, що пропонували чотири варіанти. Перший — розташування на пустирі пром-зони. Другий — рекреаційної ділянки, парку. Третій — будівництво житла для бійців АТО, який підтримали жителі Кульбакиного. І тільки четвертий — цвинтар. Та міська влада ухвалила саме його за основу, без попередніх перемовин з місцевими жителями.

До речі, територія між Кульбакиним та Широкою Балкою — не єдина вільна земля у приміській зоні, яку можна було б відвести під кладовище. Ще торік у жовтні Міноборони дозволило відвести 10 гектарів своєї землі біля наявного цвинтаря в селі Калинівка Вітовського району. Чому б не використати цього шансу? Або пошукати інший.

Нині є альтернативи традиційним кладовищам — крематорії, родинні гаї чи сквери. Можливо, ми ще не готові до форм поховання, не властивих нашому менталітету, але варіанти можна шукати та пропонувати людям. Позицію православної церкви прокоментував «УК» протоієрей Борис Каширов, настоятель храму Святих Петра і Павла: «Православний світогляд сформував традиції поховання у землю. Проте сучасні реалії життя диктують свої умови. У великих містах дедалі складніше знайти місце на кладовищах, тож церква ставиться до кремації як до вимушеної форми поховання, але не позбавляє покійного і його родичів своєї молитви й розради».

Проблеми живих та мертвих зрозумілі. Перші мають невід’ємне право на комфортне життя, померлі — на вічний спочинок. А завдання влади — подбати про ці права. «Урядовий кур’єр» стежитиме за тим, як розвиватимуться події навколо потенційного цвинтаря в Кульбакиному. 

СЛОВО МАЄ ГРОМАДА

Лариса ВЕСЕЛОВСЬКА,
депутат міської ради:

— Жителі двох мікрорайонів одностайно проголосували проти облаштування кладовища біля їхніх осель. Я здивована, що взагалі такий проект міг з’явитися. Головний архітектор міста Ганна Палеха та міський голова Олександр Сєнкевич затвердили проект, у якому щонайменше вісім порушень законодавства України. Живу в Кульбакиному із 1973 року, тут немає жодної рекреаційної зони. А тепер ще й кладовище додається. 

Людмила РУДОМАНОВА,
представник релігійної громади Кульбакиного:

— Вважаю несправедливістю те, що міська влада нас не чує. У травні провели громадські слухання з приводу відведення 13 соток землі під будівництво православного храму. Тут багато літніх людей, які хочуть ходити до церкви, але діставатися храмів в інших місцях складно і далеко. Проголосували майже одноголосно за відведення землі, звернулися до міської влади. Та досі нам не відповіли. 

Геннадій ЗАДИРКО,
місцевий житель:

— Останні події доводять, що влада слухає людей тоді, коли вони виходять на протестні акції. Треба виходити до стін міської ради, облдержадміністрації. Я переконаний, що справедливо було б цю землю надати бійцям АТО, які боронять мир та незалежність. Слід стати єдиним бойовим кульбакинським загоном. Тоді зможемо багато питань вирішити. 

Валентин КРАСНОЖОН,
заступник голови адміністрації Корабельного району
Миколаївської міської ради:

— Радує, що в нас є люди, готові брати участь в управлінні містом. Утім, не став би так емоційно критикувати все. Ще 20 років тому стільки людей не вмирало. Ми не хочемо, щоб кладовища були розкидані по всьому району. Запропонований проект, очевидно, має вади. Але це дуже вразливе питання. Слід підходити зважено і громаді, і владі.