ПРОБЛЕМА

Тисячі сімей сумчан приречені на боротьбу за свої житлові права

Почувши слово «гуртожиток», згадую студентські роки. Але в пору університетської юності такі умови проживання не обтяжували — попереду «світило» окреме житло як молодому спеціалістові. Здебільшого квартирні мрії ставали реальністю. Хоча…

Гуртожитки так і залишаються в нашому житловому повсякденні. У них мешкають не тільки студенти, а й тисячі сімей — з маленькими і дорослими дітьми, вічними питаннями спільної кухні і решти незручностей, десятками інших супутніх проблем. А найголовніша з них — юридичне право на кімнати. Адже не кожна сім’я має гроші, щоб  придбати окрему квартиру. Проблема приватизації кімнат у гуртожитках не тільки сумська — вона має всеукраїнські масштаби.

На пташиних правах

Суми — надто маленьке місто, тож його жителі знають про гуртожитські перипетії. Кілька останніх років то тут, то там спалахують юридично-побутові пристрасті щодо подальшого проживання мешканців. Адже з початком тотальної приватизації підприємств для декого з новоявлених «підприємців» гуртожитки і відомчі будинки стали особливо ласими шматками. Як правило, схеми пропонуються різні, але кінцева мета одна — виселити мешканців або запропонувати їм викупити кімнати за такою ціною, від якої в потенційних покупців паморочиться голова. То невже ці сім’ї приречені жити, як на вулкані? Виявляється, ні. Ось тільки приборкати такий «вулкан» дуже складно.

За словами Лариси Скотнікової, представника мешканців гуртожитку по вулиці Шишкарівській, 11, що належить ВАТ «Харківстальконструкція», свого часу власник будівлі продав частину приміщень і житлових кімнат новому господареві — причому разом з… людьми. Жінка з жахом пригадує, коли їм запропонували або виселятися на вулицю, або купувати кімнати по 300 доларів(!) за квадратний метр. Звісно, були б гроші, то ніхто й не сперечався б. Але люди їх не мали! Відтак довелося організовувати щось на зразок комітету самооборони, встановлювати цілодобове чергування на вході до будівлі та всіх поверхах. Успішно запобігли спробам відключити воду, «відрізати» світло, відстояли подачу газу. Відбивши кілька «атак», звернулися з позовом до суду.

Процес тривав кілька років. Якщо зібрати всі документи, то набереться на об’ємний том. А що вже всіляких «поворотів» у паперах — не передати. Але нещодавно Вищий господарський суд поставив у справі остаточну крапку, захистивши інтереси позивачів.

Домоглися справедливості й мешканці гуртожитку ВАТ «Сумбуд» по вулиці Кірова, 143. Тут теж дійшло до відкритого протистояння: під виглядом капремонту і реконструкції під багатоквартирний будинок керівництво ВАТ намагалося відселити мешканців. Люди вийшли на акцію протесту і відстояли свої права юридичним шляхом.

Отримано також згоду Сумської облспоживспілки на приватизацію квартир у відомчому будинку по вулиці Леваневського, 16. Зараз готується відповідне рішення сесії міськради. За словами мешканки Світлани Рубініної, вісім років власники будинку не давали згоди на приватизацію помешкань, у яких люди живуть багато років. Однак під тиском міськвиконкому справу вдалося зрушити з місця. Ці три випадки з однаковим оптимістичним (для мешканців) фіналом переконують, що за свої права треба боротися.

Закон мов голобля…

Нині майже всі мешканці сумських гуртожитків і відомчих будинків знають Володимира Єщенка. Юрист за освітою, радник Сумського міського голови, він кілька років тому взявся допомогти людям, котрі через суд відстоювали права на житло. Якщо хтось подумає, що він зробив це з корисливих мотивів, той глибоко помилився. Володимир Анатолійович каже, що, побачивши, в якій ситуації опинилися люди, не зміг відмовити. А далі взявся здійснювати юридичний супровід позовів, оскільки «намацав» більш-менш надійну право?ву стежку.

Якщо узагальнити нинішню юридично-правову базу щодо приватизації кімнат у гуртожитках і відомчих будинках, напрошується вислів про закон і голоблю. Почати варто з 1992 року, коли 4 березня Верховна Рада прийняла Закон «Про приватизацію майна державних підприємств». Протягом наступної п’ятирічки до статутних фондів господарських товариств було включено та приватизовано у складі цілісних майнових комплексів сотні гуртожитків.

Фонд держмайна пояснює це тим, що упродовж 1993-1995 рр. в Україні не існувало нормативних актів, які б передбачали обов‘язкову передачу житлофонду до комунальної власності у випадку приватизації державного підприємства. У 2003 році ФДМУ робить висновок, що акти органів приватизації, прийняті у 1993-1998 рр., можуть і повинні бути визнані недійсними в судовому порядку.

У судах України почали порушувати справи про визнання на гуртожитки права державної власності та витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішення судів склали певну практику застосування частини 2 статті 3 Закону «Про приватизацію майна державних підприємств», тобто дія закону не поширюється на приватизацію об’єктів державного житлофонду, до якого входять і гуртожитки.

Так, суди (від першої до касаційної інстанції, у т.ч. й Верховний суд України) протягом 2003-2010 рр. доходили висновків щодо незаконності приватизації гуртожитків, застосовуючи норму закону, що забороняє приватизацію об’єктів державного житлового фонду.

Пряме порушення законодавства, в частині приватизації об’єкта, полягало в тому, що він незаконно включався до цілісного майнового комплексу підприємства під час приватизації, оскільки до складу комплексу, який підлягає приватизації, не могли бути включені гуртожитки. Адже вони не виконують виробничих функцій та не входять до завершеного циклу виробництва. Саме виходячи з цього, суди протягом 2003-2010 рр. приймали рішення, якими вилучали гуртожитки з незаконного володіння підприємств та визнавали право власності на них за державою в особі ФДМУ.

Проте постановою від 08.11.2010 р. Верховний суд змінює свою позицію і, знову ж таки, ∂рунтуючись на ч. 2 ст. 3 Закону «Про приватизацію державного майна», не зараховує гур?тожитки до державного житлофонду. При цьому судді посилаються на різні редакції п.2 Положення про передачу в комунальну власність відомчого житлового фонду, в тому числі гуртожитків. А зміни Кабмін вніс своєю постановою № 695 лише 26 травня 2004 року.

Відтак у листопаді 2010 року ВСУ дійшов протилежних висновків і у своїй постанові від 8 листопада зазначив, що на момент проведення приватизації (1993-1998 рр.) гуртожитки не належали до об’єктів державного житлового фонду і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Що це означає — зрозуміти неважко. Насамперед «розворот на 180 градусів» судової практики, що існувала з 2003 року до минулорічного листопада. А реально — над тисячами громадян нависає  небезпека бути позбавленими права на житло.

 Як мокре горить

Кілька років тому депутати Сумської міськради ухвалили Програму передачі гуртожитків у власність територіальної громади міста та реалізації житлових прав мешканців на 2009-2012 роки. Мета цього задуму — захистити тих, хто опинився у невиграшних житлових умовах. Але процес іде украй повільно, оскільки власники підприємств, а заодно й гуртожитків, усілякими способами гальмують таку роботу. Зараз мають право приватизувати кімнати мешканці 13 гуртожитків, і вони ним неодмінно скористаються.

А що ж решта? Поки що жодних зрушень. Зараз у процесі передачі 11 гуртожитків. Коли вони стануть власністю територіальної громади, ніхто не може спрогнозувати. Адже відбувається шалений спротив їхніх сьогоднішніх власників, які не хочуть втрачати будинки.

Але так само не хочуть втрачати свого шансу і тисячі мешканців. Вони, за прикладом своїх «колег», які виграли позови, налаштовані на будь-які сценарії розвитку подій. Звісно, багато залежатиме від позиції судових органів. Але на мирне врегулювання конфліктів розраховувати не  доводиться…