Підгорецький замок захоплює одразу — без довгих оглядин. Більше того, це відчуття не зникає і не забувається. Він прекрасний навіть у своїй занедбаності, а колись, ще й завдячуючи багатству і вишуканості інтер’єру, був серед найцікавіших у Європі. «Його вважають українським Версалем», — казав легендарний Борис  Возницький.

Не сумнівалися в цьому й автори одного з найвідоміших радянських  фільмів «Три мушкетери», знімаючи тут  пригоди французьких героїв.  Їх не зупинив навіть  тодішній туберкульозний статус будівлі — лікувальний заклад такого профілю існував тут не один рік. Уміли совки з особливим цинізмом нищити минуле.

Відтоді спливло багато часу. Не менше й від початку реставрації замку: цьогоріч  сумний ювілей — 20 років. Туристам сюди зась, але для журналістів столичних видань, які знайомилися із самобутнім краєм на запрошення Львівської облдержадміністрації, зробили виняток. Нас зустріли лункі анфілади величних залів — порожніх і обдертих. Єдине, що залишилося від колишньої величі, — вже приведені до ладу мармурові одвірки: від них не можна відірвати очей.

Попри  все, відвідувачів тут не бракує. Бо простір навколо небаченої краси будівлі відкритий і  не менш цікавий: це і колишній терасовий парк, і величний римо-католицький костел зі скульптурним ансамблем, а з бастіонних мурів у гарну погоду проглядаються краєвиди на кілька десятків кілометрів. Свого часу три замки — Підгорецький,  Золочівський і Олеський — узяв під свою опіку, зробивши філіями Львівської галереї мистецтв, її директор Герой України Борис Возницький. І тим  урятував. Нині їх об’єднано в один з найпопулярніших у країні туристичних маршрутів «Золота підкова Львівщини». Чому з відновленням Підгорецького не склалося на відміну від «колег»? Бо потребував найбільше вкладень, тож Возницький залишив його на потім. Смерть видатного музейника зупинила всі плани. 

Як і кожен замок, Підгорецький теж має свого привида. Працівники кажуть, він йому не шкодить. Наша байдужість більше здатна на це. Фото Олени ШОВКОПЛЯС

Найстаріший у країні

Олеський замок, що за 15 хвилин  від Підгірців, видно здалеку — він височіє на природному пагорбі. Його уродини загубилися в XIII ст., в часах Галицько-Волинського князівства.  Так припускають історики, бо в першій письмовій згадці, датованій 1327 роком, йдеться про фортецю, яка вже функціонувала. Із суто оборонної споруди на житлову замок перетворили поляки після захоплення цих земель. На початку XVII ст. один з його власників воєвода Іван Данилович добудував два поверхи, і замок набував приблизно нинішніх обрисів.

—  На службі в Івана Даниловича деякий час перебував Михайло Хмельницький — батько майбутнього гетьмана Війська Запорозького, — розповідає завідувач музею Роман Соломко. — Навіть   управляв замком.  А раз так, то десь по цій території мусив бігати і малий Богдан, якому тоді мало бути від 7 до 9 років. Сюди Хмельницький  приїхав із Жовкви. А нам зі школи розпођвідають, що  Богдан народився 25 грудня 1595 року на хуторі Суботів. Але ж Хмельницькі вступили у його володіння після 1605-го. До речі, в тих краях багато земель мав Іван Данилович. Саме він відвів там певні території Михайлові. Розбіжність — 10 років. І таких фактів багато.

Поки що це одна з історичних версій. Тим часом достеменно відомо, що саме в цьому замку  народився майбутній король Речі Посполитої Ян III Собеський — улюбленець поляків.  Як все-таки тісно переплетені долі наших народів.

Але  замки Возницького — це не тільки історія. Видатний музейник розглядав їх і як майданчики для показу творів мистецтва. У фондах Львівської галереї   вистачить експонатів  ще на багато замків — нині експонується лише 20%.   Як їх збирали — це окрема  героїчна сторінка життя Бориса Возницького і його соратників. Він організовував численні експедиції, рятуючи від знищення безцінні людські творіння, адже будівникам комунізму не потрібні були ці «пережитки минулого». Тому маємо змогу в замку побачити іконостас 1620-х років.

«Таких старих іконостасів на сході зі свічкою не знайдете — це те, що на заході країни вдалося врятувати. Навряд чи ще десь можна знайти стіл із вирізьбленою картою святих  місць XVII ст. —  аналогій немає не тільки в нас», — каже Роман Петрович.

Що покаже Китайський палац

Не виняток і замок у Золочеві. Він, до речі, єдиний у Європі, відновлений так, яким був у XVII столітті. Але в це приміщення екскурсанти зайдуть обов’язково. Тож підемо в Китайський палац, розташований за кількадесят кроків від замку, куди за браком часу, адже маршрут «Золотої підкови» розраховано на день, туристи не доходять.

Його збудовано наприкінці XVII — на початку XVIII ст., коли у Європу прийшла мода на китайщину. Купці підігрівали цей інтерес, привозячи порцеляну, шовк, бамбукові меблі тощо. Багатії під такі речі у своїх маєтках відводили  окремі зали, а члени королівських родин на замкових територіях  будували китайські палаци.

Нині у світі їх залишилося кілька.  Наш — найстарший завдяки круглій залі-ротонді, яку збудували у XVII ст. Згодом добудували ліве і праве крило. Щоправда, нічого оригінального, крім стін, у палаці не залишилося, бо іншого місця для тракторної майстерні не знайшлося, а  коли  замок відвели під в’язницю, в Китайському палаці бранці банилися і прали. Тож коли  після реставрації тут створили  Музей східних культур,  перші експонати надійшли із запасників Львівської галереї мистецтв. А тісна співпраця співробітників  музею з відповідними посольствами посприяла такому збагаченню експозиції, що стала надзвичайно цікавою представникам народів, мистецтво яких тут презентовано. Розповідають, вони приїжджають сюди цілими родинами. 

Перлина біля Львова

До середньовічних належить і замок у місті Жовкві, яке називають  ренесансним, ідеальним, королівським, а самі жовківці — перлиною біля Львова. Щоб і нині відповідати цьому званню, з десяток років тому допомогла дата: до 400-річчя запровадження в місті магдебурзького права  держава  надала кошти. Замку вистачило на фасад. Але варто переступити вхідну браму… і в очі впадає постер із зображенням замкового комплексу  в усій первозданній красі. У планах колективу зробити це дійсністю.

Для цього звертаються по допомогу не тільки до держави, а й до міжнародної спільноти. Світ відгукується, бо знає, що таких Жовкв — збудованих за  концепцією ідеальних міст доби Ренесансу, майже  не залишилося. Торік тут відкрили для огляду зали Східної  вежі, де  реставраційні роботи вели за  грант Євросоюзу, також  у замку поміняли дах на мідний, відбудували Західну вежу, яку час стер.  А ось на так званий кухонний корпус, де жила прислуга,  дає гроші держава. 

Щоправда, гадаю, можна й спростити завдання. Наприклад, залишати замкам на реставрацію те, що вони заробили. Скажімо, торік у Золочеві побувало 126 тисяч туристів, були дні, коли  у відведені для екскурсій години приїжджало 2,5 тисячі осіб. До речі, вхід на територію Підгорецького замку теж  платний.

Тут не лікують, а зцілюють

А ось для розвою ще однієї перлини Львівщини  наша присутність визначальна.  Адже кожна  залишена копійка в санаторіях Моршина обертається  якісним відновленням сил і здоров’я. Один з найстаріших у країні курортів, який наступного року відзначатиме  140-річчя,  стрімко осучаснюється,  позбувається совковості в наданні послуг. Чи не найпомітніше це спостерігати на прикладі  діагностичного центру. І не в останню чергу  завдяки  його керівнику Ніні Половинко. Повірте, і порядку,  і новітній апаратурі, які ми тут побачили,  можуть позаздрити кращі столичні клініки. «Ми витрачаємо на  придбання медичного обладнання  великі гроші, — каже Ніна Феліксівна, — але йдемо на це, бо хочемо, щоб наші гості отримали найширший спектр послуг на додаток до цілющої моршинської води,  аналогів якій  немає».

— Нині налічується майже  1000 публікацій  про дію лікувальних чинників Моршина, — розповідає  головний лікар Моршинкурорту Олег Мельник. — Не всі знають, що наш  курорт починався як дихальний — для хворих, які мали проблеми з  органами дихання. Але найунікальніший вплив на організм має  мінеральна вода. Особливо помічна вона для  печінки, нирок, кишківника. Сучасні дослідження показали позитивний  вплив моршинської в лікуванні цукрового діабету,  інших серйозних захворювань.

То чому санаторне лікування знову позбавляють законних прав? Радше пацієнта, для якого перебування тут значно корисніше,  ніж лікарняне ліжко. Адже не такі  в населення великі статки, щоб скасовувати путівки соцстраху. Важливо пройти тут лікування  і воїнам АТО: всім відомо, що в  умовах війни не завжди можна розраховувати на чисту воду чи  повноцінне харчування, тому дуже багато військовослужбовців мають вірусний гепатит тощо. Моршинкурорт усіх воїнів, які звертаються, лікує безплатно, кажуть: ми в боргу перед ними. Однак, погодьмося, реабілітація військових — це державна справа.

Водночас на курорті раді вітати й  тих, хто хоче просто відпочити серед чудової природи. І ознайомитися з численними перлинами цього самобутнього краю. Про те, що замки серед них посідають окремішнє місце, ми вже розповіли. 

ПРЯМА МОВА

Ростислав ЗАМЛИНСЬКИЙ,
перший заступник голови Львівської облдержадміністрації:

— В області в цьому році діє 38 програм, зокрема і щодо збереження історико-культурної спадщини. Частину фінансування передбачено на паспортизацію, розроблення проектно-кошторисної документації об’єктів — без цього залучати кошти неможливо.

Щодо замків також  є проекти, до яких входить отримання гранту, як, скажімо, у Жовкві. Зрозуміло, це не панацея, треба шукати й інші шляхи. Зокрема і передачу в концесію. Але для цього слід удосконалити законодавство. Бо бізнес теж повинен розуміти, на чому він там зароблятиме. 

Насамкінець. Перелік  замків в Україні не надто довгий.  Тим більшу цінність вони становлять для нас нині. Адже це наочне підтвердження, що Україна — невід’ємна  частина європейської історії. То як ними розпорядитися?  Це питання, на жаль,  ще не стало важливим для суспільства. У нас бракуватиме грошей доти, доки не  позбудемося байдужості й не візьмемо справу у свої руки. Тоді відроджуються навіть армії.   Так, укотре пересвідчуємося: державна монополія на музейну діяльність та збереження пам’яток старовини не надто ефективна. Дивимося на досвід Європи, де  майже півтори тисячі  замків  використовують у туристичній індустрії, зокрема як готелі.  Але чомусь одразу згадуються  слова-застереження великого українця Бориса Возницького щодо  концесії: в нас так мало замків порівняно з Європою, і люди хочуть їх бачити.