Зі змінами клімату потреба у зрошенні сільськогосподарських земель дедалі зростає. Ще торік у жовтні Верховна Рада ухвалила у повторному першому читанні законопроєкт №5202-д «Про організації водокористувачів та стимулювання гідротехнічної меліорації земель». Він визначає процедуру створення й функціонування організацій водокористувачів в Україні.

Нині, як ідеться в пояснювальній записці до законопроєкту, із 40,5 мільйона га земель в Україні, придатних для ведення сільського господарства, лише 2,2 мільйона можна вважати зрошуваними (з урахуванням тимчасово окупованих територій).

Та лише вважати. Насправді, як наголошують фахівці, ці цифри набагато менші: за даними Державного агентства водних ресурсів України, 2016 року гідротехнічну меліорацію здійснювали на 477 тисячах га землі, 2017-го —  на 497 тисячах, з 2018-го по 2020-й — близько 511 тисяч га. Надалі площа земель, що потребують зрошення, із природних причин лише зростатиме.

Підводні камені

Чому, коли розвиток зрошення в Україні так потрібний, його не здійснюють? Головна проблема тут — недосконалість правового поля. Нема чітких законодавчих підстав для планування, дослідження, проєктування, експлуатації, обслуговування та управління системами меліорації. Державного моніторингу меліорованих земель не ведуть, звідси й наведена вище розбіжність даних. Та це ще не все: ті зрошувальні мережі, що залишилися з часів СРСР, з розпаюванням земель лишилися без господарів, тож злочинці просто викопували зрошувальні труби на металобрухт — а що, можна, бо ж нічиє!

У тих систем, що дивом залишилися, інша проблема — непродуктивні витрати води. Порівняно з аналогічними системами в розвинених країнах на ту саму площу зрошення припадає води удвічі-втричі більше. Натомість практика свідчить: щойно в системи з’являється господар, ці витрати різко зменшуються.

Президент Української зернової асоціації Микола Горбачьов ще рік-півтора тому наголосив: аграрні компанії здатні й самі створити необхідні системи зрошення. Але для цього потрібні дві умови: доступне кредитування і державний нагляд за технічним станом водойм, з яких беруть воду. Мул на полях замість води нікому не потрібний.

І це не все, залишається ще багато нюансів. Наприклад, оформлення майнових прав на зрошувальну систему (не на труби, як нині, а як на цілісний нерухомий об’єкт), відведення ділянки для прокладання труб чужими землями чи задля встановлення насосної станції тощо (див. «УК» від 30 липня та 20 жовтня 2020 року). Усі ці питання слід законодавчо врегулювати, інакше й надалі втрачатимемо орні землі. На це й спрямовано законопроєкт.

Що пропонується

Завдання, задля яких створено документ, зрозуміло з попереднього. А вирішувати їх пропонують зокрема за допомогою створення організацій водокористувачів — аграрних підприємств, що застосовують воду для зрошення. Їм буде безплатно передано в управлінні меліоративну інфраструктуру нижчого рівня, передбачено створення правових механізмів інвестування у створення такої інфраструктури чи модернізацію наявної (нині такі інвестиції фактично поза законом), внесення відомостей про таку систему до Державного земельного кадастру тощо.

Створювані організації водокористувачів матимуть статус юридичної особи — неприбуткової організації. Її засновниками та членами можуть бути лише власники земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Організаціям безплатно передають об’єкти меліоративної мережі, що нині перебувають у державній та комунальній власності чи безхазяйні.

Законопроєкт пропонує спростити адміністративні процедури, пов’язані з будівництвом та експлуатацією об’єктів меліоративної мережі. Він запроваджує важливі норми, спрямовані на розвиток систем меліорації.

Кому що  не подобається

Здавалося б, пропонують речі важливі й конче потрібні, претензій бути не може. До того ж, Комітет Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики ще 18 листопада рекомендував законопроєкт №5202-д до другого читання та до ухвалення в цілому. Законопроєкт підтримують поважні міжнародні організації — Світовий банк, Програма USAID з аграрного й сільського розвитку тощо. Тоді чому це остаточне ухвалення ніяк не відбудеться? 

Навіть у першому читанні законопроєкт довелося розглядати тричі, доки його було ухвалено. Під час розгляду  у профільному комітеті сталися дивні речі: надійшло звернення від 32 аграрних підприємств, що отримують воду з Інгулецького водосховища, проти ухвалення документа. Чому вони надумали виступати проти своїх же інтересів? І чому інші аграрні підприємства Миколаївщини, щойно довідавшись про це, надіслали звернення протилежного змісту, на підтримку організацій водокористувачів?

Відповідь на це запитання проста і водночас сумна: виявилося, що з отих 32 підписантів першого зі згаданих листів п’ятеро не мають дозволів на спеціальне водокористування. Тобто користуються водою для зрошення незаконно. Ще четверо дозволи мають, але договори на постачання води у них не укладено.

Виходить, у нас є не лише чорні (тіньові) аграрії, а й чорні водокористувачі! Вони вступають у злочинну змову з керівництвом зрошувальних мереж і отримують від них воду неофіційно, за зниженою ціною. А постачальники списують її як втрати. До речі, це одна із причин, чому втрати води у зрошувальних мережах у нас набагато більші, ніж у розвинених країнах.

І ще. Із решти підписантів протестного листа ще 12 мають і дозволи, і договори, але крадуть воду в інші способи: то кладуть магніт на лічильник води, то незаконно врізуються у трубопровід чи відвідний канал абощо. Загалом обсяг крадіжок води лише з Інгулецького водосховища, за оцінками фахівців, по 2018 рік становив понад 13 мільйонів кубометрів для незаконного зрошення більш як тисячі гектарів (точніше сказати не можна, бо крадії не подають офіційних звітів про свої дії).

Щоправда, 2019 року було створено управління каналів річки Інгулець з відділом економічної безпеки, який і виявив порушення. Але ж доти на жодному об’єкті Державного агентства водних ресурсів України такого відділу не було! А працівники інших підрозділів багато років уперто не помічали незаконних врізок у їхню систему.

Заступник голови Всеукраїнської аграрної ради Михайло Соколов наголошує: щоб незаконні дії споживачів води були непомітними, треба заплатити кому слід за неуважність. Тож слід мати готівку, а для цього принаймні частину врожаю реалізувати в тіні. Тобто тіньові споживачі води та тіньові аграрії — це фактично одні й ті самі люди.

Певна річ, коли меліоративними системами розпоряджатимуться самі споживачі води, такі способи стануть неможливими — аграрії стежитимуть, аби ніхто не шахраював, щоб комусь не перепало більше, ніж належить. Кого спіймають на гарячому, то просто відключать воду, а тих, хто не має дозволу на водокористування, не приймуть до організацій водокористувачів і воду йому не постачатимуть.

Ревізійна комісія повинна перевіряти відповідність кількості води, яку фактично спожив кожний член організацій водокористувачів, дозволу, який він має. Таку поправку було внесено під час підготовки законопроєкту до другого читання.

Певна річ, той, хто працює по-чорному, такого дозволу отримати не може,  адже для цього треба вказати, де розташовано зрошувані землі, яка їхня площа тощо. Отже, оприлюднити тіньові доходи рівнозначно з’явленню із зізнанням. Зі сказаного очевидно, кому це не до вподоби.

А з того, як важко просувалося перше читання проєкту закону про організації водокористувачів, помітно, що його опоненти — це не просто шахраюваті дядьки із провінції, а люди набагато серйозніші, бо мають впливову підтримку у столиці й не бояться кинути виклик інтересам вітчизняного АПК  й держави загалом. Однак і чесні аграрії у своїй боротьбі не одинокі — їх підтримує уряд.

Наприкінці минулого року міністр аграрної політики та продовольства України Роман Лещенко зустрівся з віцепрезидентами Європейського банку реконструкції та розвитку Аланом Пію та Марком Боуменом. Сторони обговорили інвестиційний проєкт «Реконструкція Нижньодністровської зрошувальної системи» в Овідіопольському та Біляївському районах Одещини, який Україна реалізовуватиме спільно з ЄБРР у межах Стратегії зрошення та водовідведення в Україні до 2030 року. Міністр наголосив на важливості ухвалення законопроєкту №5202-д для залучення приватних інвестицій у зрошувальні комплекси. А закордонні інвестори, як відомо, шахрайство помічають і не вибачають.