Фахівці Інституту географії НАН України оприлюднили підсумки дослідження «Вплив концентрації сільськогосподарських земель на суспільство та довкілля в Україні», здійсненого на замовлення ГО «Екодія» за фінансової підтримки глобальної ініціативи Land Matrix та її донорів: Європейської комісії, німецького федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку, а також Швейцарської агенції з розвитку та співпраці. Висновки, яких дійшли науковці, невтішні та повчальні.

Експлуатація на шкоду

Перше, на що звертають увагу науковці, — надмірна розораність земель в Україні: у середньому в державі — 80%, а є регіони, де цей показник сягає 95% (тобто не розорані лише дороги і території селищ). Природну рослинність подекуди майже втрачено, що негативно позначається на загальному стані довкілля.

Однак сільгоспвиробники дедалі більше надають перевагу культурам, які вигідні, але виснажують ґрунт: кукурудза, ріпак, соя, соняшник. На думку науковців, існує чіткий зв’язок між концентрацією земель і збільшенням частки посівів культур, що виснажують ґрунт. Частка таких культур в Україні лише за 2017—2020 роки зросла на 2,7% і нині перевищує 50%.

Надмірно активна експлуатація ґрунтів спричиняє не лише їхню деградацію. Погіршується якість ґрунтових і поверхневих вод через заборонене розорювання прибережних смуг водойм, адже в них змивається гумус із полів та агрохімікати, що у ньому містяться. А це замулювання водойм, знищення водної флори та фауни тощо.

Господарі країни

Основною причиною цього дослідники вважають надмірну концентрацію земель у руках небагатьох. Як наголошено в дослідженні, десять найбільших агрохолдингів торік обробляли понад 2,6 мільйона га. Усього в руках агрохолдингів, за іншими даними, близько 4 мільйонів га, що становить майже третину всіх сільськогосподарських земель України.

Надмірна концентрація земель у руках нечисленних мегавласників, ідеться в дослідженні, спостерігається у країнах, де наявні негативні чинники: слабкість і недосконалість законодавства, недостатній контроль за його додержанням, низький рівень розвитку громадянського суспільства, корумпованість влади. Із матеріалів дослідження випливає, що до переліку таких країн належить і Україна. У ній ще й додаткові чинники: перехід від колективної до приватної власності в аграрній галузі призвів до формування та розвитку тіньових схем землекористування, без яких утворення агрохолдингів було б неможливим.

Ще одним чинником автори дослідження вважають мораторій на продаж землі. Цікаво: жоден прихильник скасування цього мораторію ніколи не вживає словосполучення «купівля землі», завжди тільки «продаж». Земля переходила в обробіток через укладання договорів оренди, але орендар — не господар, він не відчуває зацікавленості у збереженні родючості, а власник наділу не має жодних засобів впливу на землекористувача.

Не варто думати, що сіють культури, які виснажують ґрунт, багато років поспіль без належних сівозмін лише агрохолдинги — за ними тягнеться і значна частина фермерів. Вони просто змушені це робити, аби остаточно не програти змагання за рентабельність, адже в агрохолдингах вищі показники продуктивності, зокрема менша кількість працівників та людино-годин роботи на гектар тощо. А державну підтримку фермерства, яка мала б спонукати вирощувати інші культури, менш рентабельні, але необхідні для повноцінного харчування населення, дослідники вважають недостатньою.

Таке негативне явище, зазначається у дослідженні, з’явилося не сьогодні й навіть не вчора. Автори документа посилаються на дані національної доповіді про стан родючості ґрунтів України (2010 рік, новішої нема), згідно з якими найбільші втрати гумусу відбувалися у колгоспну добу — в 1960—1980-х роках. Тобто відомий жарт «Винен, як земля колгоспу» за суттю виявляється зовсім не веселим, а агрохолдинги, хоч і побудовані на геть іншій формі власності, за способом землекористування — прямі нащадки колгоспів. До речі, у згаданій доповіді Україну зараховано до країн з нерозвиненою системою охорони ґрунтів.

Як зупинити деградацію?

Як запобігти знищенню родючого шару ґрунту? Науковці пропонують багато способів. Щоб родючий шар не змивало на крутосхилах і берегах річок, на них слід висаджувати лісові насадження. Інша річ, хто це робитиме, якщо земля належить приватному власникові? Правила збереження та утримання лісосмуг, ухвалені торік улітку, на жаль, недостатньо ефективні через закладені в них мертві норми. А головне — дослідники наголошують на слабкому контролі екологічних наслідків діяльності агрохолдингів. Зокрема, вплив її на довкілля ще системно не вивчали.

Певні надії автори дослідження покладають на те, нібито з відкриттям ринку сільськогосподарських земель має зрости орендна плата. Тоді агрохолдинги теоретично муситимуть відмовитися від частини свого земельного банку і на звільнених землях утворяться фермерські господарства, які дбайливіше ставитимуться до землі.

На жаль, оптимізм тих, хто так вважає, не можемо поділяти. Теза про майбутнє підвищення орендної плати була суто популістською, її висунули для того, щоб сільське населення змінило негативне ставлення до купівлі-продажу землі на більш поблажливе. Насправді жодних економічних підстав для цього нема, хіба лише побоювання, що власник паю не подовжить договору оренди, а продасть свою ділянку комусь іншому. Таке міркування стосується лише фермерів, а вони і так працюють на межі рентабельності, тож безкінечно підвищувати орендну плату не можуть.

Натомість агрохолдинги такого страху не мають — ну, давай, продавай. А який відчайдух купить, якщо навкруги вся земля — агрохолдингу, під ним уся місцева влада, органи самоврядування та правоохоронці? Автори дослідження називають це монополізацією окремих сільських територій. Навряд чи комусь іншому дадуть там спокійно працювати.

І нині є в Україні регіони, де пай можливо здати в оренду лише одному-єдиному господареві, інших туди просто не пускають. Наскільки велику орендну плату сплачує такий місцевий князьок, здогадатися неважко — конкуренції ж нема! То з якого дива він раптом її підвищить, якщо єдиний потенційний покупець землі — він сам?

Реальнішим видається пропонований контроль і моніторинг не лише прав власності земель сільськогосподарського призначення, а їхнього використання на основі даних Державного земельного кадастру. Детальнішого дослідження потребує проблема концентрації земель, її впливу на стан ґрунтів і довкілля — її недостатньо досліджено. Але тут уже держава має визначитися, хто здійснюватиме такий контроль і дослідження і на яких законодавчих підставах.

На урядовому рівні слід вирішити, що робити із землями, які вже зіпсовано. Як наголосив із цього приводу експерт із землекористування ГО «Екодія» Михайло Амосов, Кабмін повинен розробити програму і план дій щодо виведення з інтенсивного використання вже деградованих земель.

Верховна Рада має терміново ухвалити законопроєкт 3091-д про реформу системи державного екологічного контролю, який містить землекористування. Лише за умови жорсткого державного контролю можемо зберегти найцінніше надбання України — її ґрунти.