Спершу про приємну подію, суто сімейну. Наприкінці минулого року враз подовжився славний рід одного із найкращих ліриків ХХ століття Володимира Сосюри. Збулося: у сім’ї його пра­внука Олексія Олеговича нарешті народився син! А доки прапра­внук поета Матвійко підростає, не зупиняється в рості фестиваль «Любіть Україну!», що його традиційно проводять на малій батьківщині класика української літератури. І тому можливо, коли настане час і наймолодший із Сосюр опиниться серед почесних гостей чи учасників цього творчого заходу, він уже виросте із тісних рамок обласного чи регіонального і закономірно отримає статус всеукраїнського.

«Ох, як же, вітре, ворогів простити?..»

Той неймовірно драматичний період, про який сам Володимир Сосюра у 1941 році писав: «бій людей з потворами і машин з машинами», тобто війна, розпочата у 2014-му, нагадує про себе навіть під час проведення мирного творчого дійства у Слов’янську.

По-перше, місто Дебальцеве, де 122 роки тому народився поет і де в довоєнні роки проводили фестиваль його пам’яті, вже шість років перебуває під окупацією проросійських загарбників.

По-друге, і сам Слов’янськ у 2014 році не уникнув такої долі, але після визволення його жителі тепер усіляко допомагають звільненню всього поки що окупованого окрайця Донбасу: в центральній міській бібліотеці, де відбувається захід, працює колектив жінок «Славні дівчата», які плетуть маскувальні сітки, «кікімори» тощо для фронту.

І по-третє, у своїй творчості учасники конкурсу також торкаються важкої й актуальної теми війни, що тривалий час позначається на житті жителів прифронтового краю. Оскільки абсолютна більшість тих, хто приїхав до Слов’янська, — жителі Донбасу.

А зверху вітер колихає віти,
         І падають на землю «їжаки».
         Ох, як же, вітре, ворогів простити,
         Що прикидались друзями віки?

Це тільки невеличка пригорща красномовних рядків із вірша «Каштани» Дарини Романовської, зразки творчості якої, надіслані на конкурс, журі в номінації «Поети» відзначили гран-прі. Авторка живе і працює у Волновасі, а у лиховісному 2014-му закінчувала навчання в Донецьку і тому зблизька бачила, хто і як підступно розпалював на Донбасі та в Україні «громадянську війну». Звичайно, все пережите за останні роки накладає відбиток на творчість молодої поетеси, а безпосередньо фестиваль-конкурс «Любіть Україну!», зізнається вона, став для неї дуже важливим.

«Про цей захід я чула раніше, бо він встиг отримати дуже гарну творчу репутацію. Але те, що тут побачила й почула, перевершило всі мої сподівання. Організаторам вдалося зібрати чимало здібних людей і створити для них теплу, невимушену атмосферу, завдяки чому була змога перезнайомитися і чимало поспілкуватися. А всі разом учасники переконливо довели: Донеччина — це багата на таланти українська земля, де народжувалися великі українці, один із яких Володимир Сосюра. І було дуже приємно побачити серед почесних гостей пра­внука поета Олексія», — ділиться свіжими враженнями від фестивалю володарка гран-прі з Волновахи.

А тим часом сам Олексій Сосюра, який вже багато років залюбки бере участь у роботі журі творчого конкурсу імені свого прадіда, також відзначає традиційно чудову організацію заходу і солідну кількість обдарованих юних донеччан.

«Не втомлююся дякувати всім причетним до проведення фестивалю, а особлива вдячність дітям, які беруть у ньому участь. Треба тільки чути, як натхненно, майстерно та щиро читають вони вір­ші Володимира Сосюри чи Ліни Костенко! Певна річ, мені хочеться, аби серед цих виконавців колись був і мій син Матвій. Та нехай поки що трохи підросте. Дуже хочу привезти його сюди і показати Донеччину, бо тут наше коріння. Адже тут колись народився його прапрадід, якого досі пам’ятають і шанують», — каже він.

Олексій Сосюра читає поезії свого прадіда: «... любіть у годину негоди». Фото автора

«Прагнемо розширити наші горизонти!»

Фестиваль-конкурс «Любіть Україну!» після окупації проросійськими незаконними збройними формуваннями Дебальцевого вдалося відродити у 2018 році у Слов’янську, де його провели вже втретє. За цей час творчий захід поступово розвивається. Приміром, збільшилася кількість учасників: цього року їх було близько 200. До трьох номінацій «Поети», «Читці» та «Художники» додалася ще одна — «Фотохудожники».

Проте ще більші зміни, схоже, відбудуться в недалекому майбутньому. Сам конкурс мають намір зробити навіть не регіональним, а всеукраїнським. А місцем його проведення може стати нинішній адміністративний центр Донеччини місто Краматорськ.

Як розповідає директор комунальної установи культури «Донецький обласний навчально-методичний центр культури» Наталія Армяновська, насамперед донеччани повинні зробити гарну рекламу фестивалю і запросити на нього учасників з усієї України.

«Слов’янськ нас гарно приймає, але, можливо, наступний конкурс спробуємо провести у Краматорську, у великій глядацькій залі. Тобто хочемо, аби у майбутньому на творчому святі були присутні не тільки учасники та їхні родичі, а й багато глядачів. Як їх привабити? Можливо, в кожній з номінацій окремо братимуть участь і аматори, і професіонали — актори, поети й художники. Поки що все зважуємо і хочемо зробити так, аби було зручніше всім: учасникам, глядачам і журі», — розповідає пані Наталія.

Звичайно, постійний розвиток і зростання — цілком нормальний і навіть необхідний процес для творчості. І конкурс «Любіть Україну!» — аж ніяк не виняток. У цьому переконана голова журі заслужена артистка України режисер Людмила Колосович.

«Хочемо розширити наші творчі горизонти, щоб уся Україна шанувала і любила Володимира Сосюру так, як це роблять на Донеччині. Варто взяти приклад із де­яких інших країн. Наприклад, в Іспанії всі іспанці люблять Федеріко Гарсія Лорку, який, до речі, народився того самого року, що й наш Володимир Сосюра. Мабуть, слід запросити на фестиваль студентів вітчизняних театральних училищ і працівників театрів. Думаю, слід проводити захід так, щоб у ньому брали участь і аматори, і професіонали», — вважає Людмила Колосович.

Черговий фестиваль-конкурс «Любіть Україну!» імені Володимира Сосюри завершився. А через кілька днів уже розпочалася підготовка до наступного. Адже з одного з невеликих містечок Донеччини зателефонувала потенційна учасниця, яку цікавило найголовніше: як потрапити на цей захід, про який вона звідусіль чула позитивні відгуки?