Україна долає шлях до членства в Європейському Союзі й НАТО. Про те, як відбувається цей процес, чого вже досягнуто і над чим ще варто наполегливо працювати, віце-прем’єр-міністр розповіла в ексклюзивному інтерв’ю Укрінформу.

Віце-прем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе

— На початку листопада у НАТО повідомили, що не задоволені виконанням Річної національної програми співробітництва Україна — НАТО (РНП). Які плани з нашого боку зі зміцнення фінансовими і людськими ресурсами для виконання програми на наступний рік?

— Насправді досі звіт ще не оприлюднено. Наприкінці жовтня проведено оціночну місію щодо України. За попередніми підсумками, є певне незадоволення рівнем виконання Річної національної програми. Водночас також є зворотний зв’язок, що РНП цього року виконується краще, ніж в усі попередні роки.

Очевидно, і ми це розуміємо, потрібно поліпшувати роботу всіх міністерств, які залучені до виконання РНП. Тут велика роль належить Міністерству оборони. Інші міністерства також повинні усвідомлювати свою відповідальність у межах Річної національної програми.

Важливо, щоб і на найвищому політичному рівні, і в кожному міністерстві цьому надавали особливу увагу, а не спускали все виключно на рівень виконавців, які не завжди можуть добитися до керівництва, аби вирішити ті чи інші питання.

Уже працюємо і над наступною РНП — на 2018 рік. Ми нині набагато більше сфокусовані, щоб зробити РНП подібнішою на ті плани дій, які мали інші країни щодо членства. І зовсім не обов’язково, щоб ця програма була амбітною, не обов’язково робити її великою.

Я особисто наполегливо просуваю те, щоб РНП-2018 була сфокусованішою, чіткішою, щоб можна було визначати конкретний прогрес. До цього часу підхід до оцінки РНП часто перетворювався на кількісну оцінку: стільки показників виконано, скільки не виконано. Мені б хотілося, щоб ми мали таку програму, яка б давала змогу якісної оцінки протягом усього року. Тому інше завдання, яке ми для себе бачимо вже протягом 2018-го, — виробити механізм такої оцінки, який би надалі використовувався. Це зміна підходу, стилю мислення. Для нас важливо, щоб кожне міністерство було частиною цього планувального процесу.

— Угорщина заявляє, що не відступиться від намірів блокувати інтеграцію України в ЄС і НАТО, якщо Київ не піде на зміну закону про освіту. Ви наголошували, що Угорщина такими діями обмежує зокрема й права угорської меншини в Україні. Україна готова до діалогу з цього питання. Чи вдалося його налагодити? Яка позиція угорської сторони щодо ведення діалогу?

— Ми наполягаємо, що існують можливості конструктивного врегулювання питання. Про це свідчить і те, що нам вдалося підписати меморандум взаєморозуміння стосовно реалізації цього закону з Польщею і Болгарією. Ми на позитивному шляху з Румунією. На жаль, Угорщина — єдина країна, де бачимо серйозний спротив і неготовність до діалогу.

Хочеться вірити, що в цьому процесі не лише наша готовність до діалогу, а й конструктивна розмова всередині ЄС, наприклад з іншими країнами, допоможе спрямувати врегулювання питання щодо прав національних меншин у русло конструктиву з боку Угорщини.

Поки що бачимо інше: коли саме Угорщиною було заблоковано рішення з проведення Комісії Україна — НАТО на рівні міністрів закордонних справ. А також намагання Угорщини на кожну зустріч, кожен захід, який відбувається між Україною і ЄС чи навіть у ширшому контексті, обов’язково внести додатково в порядок денний питання Закону «Про освіту». Хоч Україна, як і всі інші країни — члени Європейського Союзу і ширше — члени Ради Європи, готова чекати на висновки Венеціанської комісії, куди ми направили цей закон, і після того вже діяти. Тому вважаю неприйнятною таку постановку питання — без готовності до обговорення реальних деталей та відчуття аргументів. На жаль, поки що ми не просунулися далі.

— Чи вбачаєте у таких заявах та діях Угорщини російський вплив?

— Переконана, позицію Угорщини продиктовано насамперед внутрішньою політикою і політичними дискусіями всередині країни. Бачу, що матеріали невідомих авторів, які, наприклад, поширюють у Європейському парламенті щодо цього закону, просто містять маніпуляцію на маніпуляції, фейк на фейку, неправду на неправді. Розумію, що зусилля дуже активізовані.

Що стосується Росії. Можемо говорити, що бачимо певне віддзеркалення російської риторики щодо цього закону в угорській аргументації. Мені б не хотілося вірити, що саме в цьому міститься слід Росії. Але якась певна синхронізація аргументації відбувається.

— Єврокомісія 16 листопада оприлюднила доповідь, де міститься загалом позитивна оцінка прогресу втілення реформ в Україні. 8 грудня відбудеться Рада асоціації Україна — ЄС. Які очікування від її проведення, порядок денний?

— Порядок денний уже узгоджено між сторонами. Він достатньо класичний, тобто там міститься і політична, й економічна частини, яка стосується прогресу в реалізації можливостей зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Можуть бути додаткові питання, але поки що не бачимо якихось несподіванок.

Ми відчуваємо конструктивний підхід ЄС з оцінки того, що нам вдалося зробити. Є, очевидно, сектори та напрями, де нам не вдалося досягти такого прогресу, якого б хотілося і який планували відповідно до угоди. Тому будемо обговорювати питання стосовно того, якими інструментами із залученням європейських партнерів можемо пришвидшити реалізацію.

Окрему увагу приділятимуть і ситуації з безпекою. На жаль, вона продовжує визначати велику кількість процесів, які відбуваються в країні, і наших можливостей з реалізації.

Очікую від Ради асоціації Україна — ЄС конструктивної розмови з підбиттям підсумків і окресленням наступних кроків. Я рада, що наші партнери в Європейському Союзі мислять об’єктивно — вони підкреслюють і позитиви, і негативи. І це важливо. Якщо і ми будемо об’єктивно ставитися до всіх процесів, то це дасть нам розуміння, де ми насправді перебуваємо. А не слідування емоційним заявам стосовно того, що час посипати голову попелом і казати, що ми нічого не зробили. Це неправда.

— 1 жовтня набули чинності автономні торговельні преференції ЄС для України за винятком тарифних квот на зернові культури. Квоти на пшеницю, кукурудзу та ячмінну крупу почнуть діяти з 1 січня 2018 року. Що саме і в яких обсягах зможе постачати Україна, як це вплине на внутрішнього виробника?

— Це позитивний момент, що з’явилися додаткові квоти, що деякі з них уже починають працювати з 1 жовтня. Це означає, що безмитно ми можемо ввезти до країн ЄС ще додаткову кількість продукції. Чи то меду, чи то перероблених томатів, чи то кукурудзи, чи то вівса тощо. Переважно це було додано щодо тих товарів, на які наші виробники протягом перших тижнів року вибирали квоти. Тобто це найцікавіші для нас товари.

Торік ми вивезли до ЄС усемеро більше меду, ніж передбачає квота. Тобто спочатку безмитно, а потім із накладанням мита. Попри те що мито високе — 17,5%, це все одно вигідно для українських компаній. Поставки круп і обробленого зерна перевищили обсяг за квотами у 2,5 раза. Це свідчить про наявність попиту на ринку ЄС на українську продукцію, а також про те, що експортний потенціал України значно перевищує встановлені обсяги безмитних квот.

Квоти — це прекрасно. Водночас нам важливе відкриття ринків і те, що ми можемо бути конкурентними, відповідати необхідним стандартам. Ось чому головне завдання полягає в тому, щоб ми надалі продовжували внутрішню роботу — дотримувалися безпеки харчових продуктів. Зараз, наприклад, у парламенті обговорюють закон, ухвалений у першому читанні, про безпечність та гігієну кормів. Це контроль усього ланцюга — від лану до столу. В ньому враховуємо те, в яких умовах утримують тварин, чим їх годують, у який спосіб забивають, у якій упаковці продукція потрапляє на полиці. За такого підходу кінцевий харчовий продукт відповідатиме всім вимогам безпечності ЄС. І наші підприємства зможуть вільно експортувати продукцію на ринок Європейського Союзу — без додаткових складних перевірок. Крім того, відповідність європейським нормам надає перевагу нашим виробникам і на інших світових ринках.

— Чи очікується розширення переліку продукції, яку Україна постачає до ЄС, і квот на неї?

— Ясно, що Україна хоче більше. Торік у вересні, коли пані Мальстром (єврокомісар Сесілія Мальстром. — Авт.) приїхала в Україну, щоб повідомити: Єврокомісія на той момент ухвалила рішення щодо ось цих додаткових торговельних преференцій для України. Я була саме тією людиною, яка вела перемовини. Коли відбувалася зустріч, де повідомили про офіційне рішення Єврокомісії, хоч воно ще мало пройти через Європейський парламент, моє перше питання до пані Мальстром було: «Дякуємо, чудово, як ми можемо далі розширити цю історію вже наступного року?» І треба було бачити її реакцію (усміхається): «Ні, чекайте, нам же треба багато ще відпрацювати, досягти, щоб рішення увійшло в силу». Очевидно, це свідчить і про нашу нетерплячість, і бажання отримати більше, але також і про неготовність ЄС відразу відкривати ринки для українських товарів як процедурно, так і з точки зору економічних показників. І це зрозуміло: Європейський Союз як об’єднання захищає свої ринки.

— Щодо перспектив та умов надання ЄС завершального траншу макрофінансової допомоги. Чи виконано всі умови, зокрема ті, що стосувалися законодавчих змін, чи слід очікувати на цей транш найближчим часом? На що саме буде використано ці кошти?

— Це рішення має бути ухвалено фактично до кінця цього місяця — початку наступного на рівні Європейської комісії з консультаціями із членами ЄС. Ми здебільшого виконали ті вимоги, які визначалися для третього траншу макрофінансової допомоги Європейського Союзу. Є, на жаль, ті речі, які Україна не змогла виконати повністю. Це зокрема скасування мораторію на вивезення лісу-кругляку. Тут не до кінця реалізовано комплексні завдання стосовно автоматичного доступу до реєстрів. Законопроект перебував у парламенті, але його навіть не було розглянуто, внесено до порядку денного. І це перешкоджає арифметичній перевірці електронних декларацій.

Уряд ухвалив дорожню карту, яка до кінця року має дати змогу реалізувати всі заходи, щоб отримання траншу було можливим. Але це все ще в процесі. Будемо далі вести розмову, працюємо над цим.

— У литовському Сеймі 6 листопада відбулося представлення Європейського плану для України, який ще називають «планом Маршалла». Ви вже сказали, що він отримав чіткіші обриси. То які перспективи реалізації цього проекту?

— Так, план набрав чіткіших обрисів, і наші литовські друзі запропонували чіткіші формати, розуміння того, як би це могло виглядати, як би могло працювати, на що б мало бути спрямовано. Питання передусім стосовно цього плану європейської підтримки України в тому, що ніякого рішення на загальноєвропейському рівні ніхто не ухвалив. Вважаю, що є прекрасна база для максимальної мобілізації наявних ресурсів, які вже надають чи планують надати Україні в ЄС і спрямувати їх у зрозумілому вигляді на допомогу Україні. Це йдеться і про грантові, і про кредитні, і про інвестиційні ресурси. Це широка композиція, вироблена нашими литовськими партнерами.

Водночас є кілька завдань, які слід далі вирішувати і знаходити, в який спосіб це могло б отримати статус рішення. Це і конкретні проекти, які б мали бути закладені, і створення механізмів ефективного використання коштів чи той формат, за яким ми працюємо нині з Європейським інвестиційним банком, Європейським банком реконструкції та розвитку. Ми маємо відповідну можливість, щоб використовувати ті кредитні ресурси за невеликі відсотки, по суті, ми вже це маємо. Думаю, ця дискусія займе ще якийсь час, і лише після того розумітимемо, яких остаточних обрисів може таке рішення набути.

Європейський Союз відкрив План зовнішніх інвестицій ЄС (EU External Investment Plan), і Україна працювала над тим, щоб мати до нього доступ. І я рада, що цього тижня оголошено, що Україна матиме до цього інвестиційного інструменту доступ, так само як Грузія і Молдова.

— На вашу думку, чи не завузьким став формат «Східного партнерства» для України?

— «Східне партнерство» — прекрасний набір інструментів, які дають нам можливості для великої кількості секторальних і технічних речей, в яких зацікавлені всі 6 країн-партнерів. Але там, де йдеться про цілевказання та амбіції відповідного рівня розвитку відносин ЄС з конкретними країнами, то, очевидно, це той формат, який абсолютно стримує. Для нас також важливо, щоб цей формат розвивався, був стабільним, модернізованим. З іншого боку, в питаннях, у яких ми зацікавлені, зокрема в європейській інтеграції, поглибленні цього діалогу, економічній взаємодії маємо зосереджуватися на двосторонньому форматі. Там, напевно, найбільші можливості й зацікавлення.

Ольга БУДНИК,
Укрінформ,
(Друкується зі скороченнями)