Два роки життя українців в умовах неоголошеної війни на сході країни не залишили байдужим жодного з нас. Кількість тих, хто ще рік тому казав, що не визначився зі ставленням до питання, значно скоротилася. Війна вносить корективи не лише в життя жителів цілого регіону, а й у свідомість. Про це говорили й учасники круглого столу на тему «Непідконтрольний Донбас: заморозити не можна — реінтегрувати не виходить».
За спостереженнями соціологів, політологів, громадських діячів, суспільство реагує на події, які відбуваються всередині країни, всередині конкретного регіону. Як показують результати соціологічних досліджень, простежуються регіональні відмінності, зокрема стосовно виборів на Донбасі та надання особливого статусу окремим територіям.
Як завершити конфлікт
Проблему, зауважують фахівці, треба час від часу обговорювати. На сьогодні важко знайти швидкі правильні рішення. Та зрозуміло одне: говорити потрібно не лише про реінтеграцію території, а й про реінтеграцію людей. Загальнонаціональне опитування населення України, проведене Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Центром Разумкова у травні цього року, дає підстави ствердно казати про зміни громадської думки в питанні врегулювання змін на Донбасі.
За словами однієї з організаторів опитування політичного аналітика Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Марії Золкіної, як і рік тому, більшість населення Донбасу орієнтується на досягнення компромісів для врегулювання конфлікту. Єдина різниця — що більшість населення орієнтується на досягнення компромісів не з усіма, не про все, не на будь-яку тему. Спостерігається вибірковість. Втім, серед основних рецептів відновлення мирного життя на Донбасі громадська думка стабільна. Рецепт номер один, на думку людей — здійснювати міжнародний тиск на Російську Федерацію, щоб змусити її вийти з конфлікту. Ще одним рецептом називають перспективи успішного відновлення життя визволеної території Донеччини й Луганщини.
Примітно, зауважує аналітик, що не мають підтримки такі варіанти, як надання міфічного спеціального статусу Донбасу, проведення виборів на не підконтрольній Україні території, амністія. Питання зовнішньополітичних орієнтацій, наприклад відмова України від руху в бік НАТО.
А ось щодо політичного майбутнього не підконтрольних нині Україні територій, які перебувають під владою так званих ДНР і ЛНР, так само громадська думка стабільна. Результати опитування засвідчують, що 48% говорять про повернення територій до складу України на тих самих адміністративно-політичних умовах, що й до початку конфлікту, зауважує фахівець.
Чверть українців згодна, щоб після повернення цих територій під юрисдикцію України вони претендували на більший рівень незалежності від центральної влади. Важливо, що на Донбасі нині найпоширеніший варіант такий: щоб ці території без особливих повноважень було повернуто під юрисдикцію України. Його обирають 42% жителів регіону. Дані цьогорічного опитування відрізняються від торішніх, коли громадська думка на Донбасі була розділена між прихильниками надання більших повноважень цим територіям у разі повернення в Україну, і їхніми опонентами.
Вибори — чи не найпривабливіша тема, коли йдеться про врегулювання конфлікту, наголосила Марія Золкіна. 43% опитаних вважають, що найближчим часом жодних виборів на непідконтрольній території проводити не варто. На самому Донбасі про це говорять 35%, загалом на сході — 34%, на півдні — 33%.
Порівняно з торішніми даними змінилися й погляди на введення міжнародних миротворчих сил. Нині 58% українців позитивно ставляться до такої перспективи. Це на 5—6% більше, ніж торік. За словами аналітика, найважливіше, що у ставленні до міжнародних миротворчих сил змінилася й думка жителів Донбасу. Торік лише 16% місцевих були за таку ідею, 68% — проти. А на сьогодні громадська думка змінилася на 39% за і 36 % проти.
Як має Українська держава діяти щодо не підконтрольних їй територій? На це запитання одностайної думки немає. Однак 23% українців виступають за повну ізоляцію цих територій з перериванням будь-яких зв’язків з непідконтрольними районами. 19% — за те, щоб зв’язки були обмеженими, але був відкритим умовний коридор для жителів, які могли б перетинати лінію розмежування, отримувати виплати на території України. 12,5% висловилися за певне обмеження, зокрема лінією розмежування, але зі збереженням торговельних і економічних зв’язків, а 16% — за поступову реінтеграцію цих територій з реалізацією політичних положень (вибори, спілкування із самопроголошеними лідерами), але з цього приводу громадська думка не одностайна.
Ідея винесення питання про статус непідконтрольних територій на всенародний референдум так само не має підтримки більшості. Так, 42% — за референдум, а 37% — проти.
Щодо офіційного визнання територій окупованими на самому Донбасі проти визнання — 41% і 21% — за. Є ще велика частка тих, хто не визначився.
Які шляхи до миру?
Думку щодо результатів соцдослідження висловила директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна. За її словами, опитування засвідчили головні надії людей на мир у тому, щоб змусити Росію припинити втручання в конфлікт на Донбасі саме шляхом посилення міжнародних санкцій. На військову силу розраховує 15%. І що ближче територіально до лінії фронту проводили опитування, наголосила експерт, то менше людей висловлювалися за силове врегулювання конфлікту.
Своє бачення окреслив і головний редактор видання «ОстроВ» Сергій Гармаш. Він зауважив, що спільної громадської думки не існує. З одного боку, 47% людей хочуть компромісу, а з іншого — не хочуть особливого статусу. Консервація ситуації — не вихід, вважає громадський діяч.
— Затягування на роки розв’язання проблеми мене як жителя Донбасу не влаштовує, — розповів Сергій. — Не можу поїхати до сестри, не можу відвідати могили родичів. Що довшим буде термін конфлікту, то важче говорити про реінтеграцію. Там уже підростає нове покоління, народжене в умовах війни. У школах по той бік лінії розмежування дітям вбивають у голови поняття, які нам складно буде викоренити. Про те, що нам слід робити, написано в законах України. Треба просто виконувати записане в Конституції.
ПРЯМА МОВА
Роман БЕЗСМЕРТНИЙ,
Надзвичайний та Повноважний посол
України в Республіці Білорусь (2010—2011 роки),
член тристоронньої контактної групи
з урегулювання збройного конфлікту на сході України (ТВС):
— Я прихильник поступової, планової, мабуть, тривалої реінтеграції цих територій до складу України. Будемо нікудишніми нащадками наших предків, якщо дозволимо собі бодай думати, що маємо право порушувати питання, що можемо комусь дозволити віддати, подарувати, обміняти частину території країни. Вважаю за неприпустиме починати дискусію про долю частини Донбасу, Криму, про теорію того, що вони в якийсь спосіб можуть перейти під суверенітет іншої держави. Якщо нинішнє покоління не здатне повернути ці території до складу України, то наступне це зробить.
Проблему слід розв’язувати у взаємодії багатьох внутрішніх процесів, які відбуваються на окупованій території, в Україні загалом, на Європейському континенті й у світі. Цілісний підхід моделювання континентальної й глобальної безпеки потребує залучення всіх учасників міжнародної політики «круглого столу».
ДУМКА ФАХІВЦЯ
«Поступове заморожування конфлікту»
Володимир ФЕСЕНКО,
голова правління Центру
прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Скрізь лунає лише критика. Усі все роблять не так. Але ніхто не каже, як, яка альтернатива. Якби ми оголосили воєнний стан у 2014 році, чим дорікають дуже часто, ми війну не виграли б. А залишилася б Верховна Рада з попередніми депутатами, не зрозумілим було б питання із Президентом. У нас тут є бодай якась визначеність, а по той бік її немає. Люди не знають, що буде завтра, в якому статусі існуватимуть самопроголошені республіки. І найголовніша проблема — соціальна (тарифи, пенсії, зарплати).
Як бачимо, запропоновані компроміси не влаштовують ту сторону. Громадська думка не має домінантної позиції.
Щоб досягти припинення вогню і поступового виходу з конфлікту, необхідна або місія ОБСЄ, або миротворчий контингент на лінії розмежування і на українсько-російському кордоні. Наступне — соціально-економічні відносини з урахуванням того, що вони мають масовий характер. На сьогодні 80% пенсіонерів отримують пенсію тут, на переходах щодня фіксують майже 25 тисяч людей. Триває масовий обмін. Різку ізоляцію провести не вдасться. Я прихильник такого варіанта: в разі припинення вогню за допомогою міжнародного миротворчого контингенту відновити неформальні спеціальні економічні зв’язки аж до торгівлі.
Реальний план, як на мене, такий: поступове заморожування конфлікту. На довгі роки може затягнутися змішаний стан, як у Карабаху чи Придністров’ї — і воюємо, й торгуємо. Це, звісно, найгірше, бо звідти піде експорт криміналу. Тіньова економіка легалізується. Збереження статус-кво — найвірогідніша тенденція. До кінця року не вбачаю жодних передумов для проведення виборів чи ще яких кроків у пошуку компромісу.
Від редакції. Як бачимо, і соціологічні дослідження, і думки експертів щодо проблеми повернення Донбасу до мирного українського життя мають різні чисельники. Однак знаменник маємо спільний. Хоч би як склалося, мусимо пам’ятати: що довше ці території перебуватимуть не у складі України, то складніше вестиметься їхнім жителям. Відчуження закріплюватиметься і посилюватиметься. Навіть повернувши територію, люди психологічно звикнуть жити нарізно. А цього, звичайно, не хоче ніхто. Адже Україна в нас єдина.
Ми в Google+