Ні-ні, саме так — «з цукрової тростини», а не картка на отримання кілограма чи скількись-там цукру. А ще — з кукурудзи. Волокна цих рослин слугуватимуть матеріалом, з якого один з українських банків почав виготовляти кредитні картки. Бо пластик — це зло, і його треба замінити на щось природне.

І справді, пластик не розкладається сотнями років і засмічує планету. А цукрово-кукурудзяні картки після трьох років служби спеціально оброблюватимуть, і вони перетворяться на органічну потерть.

Я двома руками за. Хіба що хотілося б знати, скільки ж цих пластикових карток — у тоннах — буде замінено на «зелені» аналоги. Але у прес-релізі цього немає, і на прес-конференції з приводу екологізації карток така інформація не прозвучала.

Так само не було озвучено, скільки саме коштуватиме цукрово-кукурудзяна картка. Сказали лише, що «дорожче», бо такі новітні матеріали поки що випускають лише три-чотири виробництва у Європі. Ось буде попит — буде більше виробників — буде більша пропозиція — будуть нижчі ціни і т. ін. Я за європейців крутих радий. Але ж і в нас цієї кукурудзи… Тож із більшою охотою за наше якесь таке виробництво порадів би.

Хай там як, екологізація — це європейський тренд, тож не у грошах, кажуть у банку, річ. Мабуть, що так. Тим більше, що до кожної картки додається ще й… дерево! Ага, персональне, іменне — кожному власникові картки ще посадять по зеленому другу.

Я тут знову зі своїм традиційним питанням виліз: а хто ці дерева доглядатиме? Бо посадити — як народити, раз — і готово. А роститиме хто? Поливатиме? Прополюватиме? Білитиме? Обрізатиме? Щовесни висаджують мільйони (якщо звітам вірити) саджанців, нерідко «на камеру», крассс-иии-во так, душевно. Часто чомусь не там, де дерев геть нема, а в і без того озеленених парках, плюндруючи ошатні газони. А вже восени прийдеш до тих урочистих посадок, а там — сухі патички.

Головний банкір не розгубився, відповів на запитання детально: так, є нехороша практика пил в очі пускати, але ми, каже, не з таких. Ми до висаджування дерев залучили спеціалістів, що знають, і як садити, і які породи для міста (почати іменний парк, як завжди, планують зі столиці) підходящі обрати. «Київзеленбудом» ці спеціалісти називаються.

Тут заперечити нічого, зеленбудівці таки свою справу знають. І схема мені навіть подобатися почала. Банк перераховує гроші зеленбуду, той за це частину дерев, які й без усіляких солодкокарткових акцій щовесни висаджує, називає так, як банкіри попросять. І банку піар, і зеленбуду якась копієчка, і догляд за посадками щорічний буде.

Ще банкіри вірять, що власники карток також свої дерева провідуватимуть і про них турбуватимуться. Я так і уявляю зграї усяких там «мерседесів» і «БМВ», припаркованих біля якогось скверу. І власників цих сталевих коней з лопатами в руках та відрами вапна. Покопають, побілять під пильним оком тілоохоронців, вип’ють чогось ексклюзивного за здоров’я дуба свого іменного — і знову до праці, затиснувши в кулаці один з робочих інструментів — цукротростинно-кукурудзяне диво сучасного банкінгу.