Нещодавно я завітав до товариша на Одещину. Його село у степу і повітря тут чисте, запашне. Тож заздалегідь налаштувався відчути приємності сільського життя. Та лише ми привіталися, як повіяло густим димом. «У вас що — військові навчання проводять?» — запитав у нього. «Лізь на горище», — підказав він. Забрався я на найвищий оглядовий майданчик в садибі і заціпенів з подиву: то за городами фермер солому на полі палить. «Ще торік я цьому фермеру радив казку «Солом’яний бичок» прочитати. Та він відмахнувся», — зауважує товариш, і, зважаючи на мій спантеличений погляд, розповідає...

«Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані майданником, а баба сиділа дома. І такі вони бідні — нічого не мають. От баба й напалась на діда: «Бери, старий, «кравчучку» і гайда за кордон». Став дід гендлювати. Задзвеніли в кишені гривні і відчув він себе козаком. Та якось вернувся такий сумний, що аж блідий зробився. Баба злякалася: чи бува не причепилася до нього якась західна холера? «Я думу думаю, — заспокоїв її дід, — але не клеїться». В Європі солому пресують у дрібні клубочки і ними хати опалюють. А в нас же її, мов снігу взимку. І коштує копійки. От і задумав дід налагодити солом’яний бізнес. Чудо-машину, яка оті клубочки робить, він уже пригледів. Однак ніяк не міг придумати, як себе і фірму солідно подати. «Треба бренд! Ну, це щось заманливе і з туманом, як сватання», — сказав він і захропів. Баба взяла у руки кужіль і... вранці тицьнула діду того бренда. «Ти чого це, стара, дідуха смолою вимазала?» — здивувався він. «Це солом’яний бичок — символ фірми , а смола — то надійність контракту», — пояснила вона та розповіла йому, як на солом’яного бичка спіймалися заєць, лисиця, вовк і ведмідь. «Усі від тепла залежать», — підсумувала вона.

Тож невдовзі перша валка з пелетами вирушила на Захід. Європа уподобала золотаве українське «теля». Ще б пак: тепло з пелет дешевше, ніж з газу! Дід почав багатіти й узявся експортом соломи вирівняти негативний баланс, який тягне донизу імпортований газ. А свій дім він газифікував. Коли його запитували, чому, власне, не пелетами опалює, він з гідністю казав: «Ми ж не бідні».

«Казка» з перцем. Як краще — твердої думки немає.

Приблизно 5-6 років тому в областях почали ставити теплогенератори, які працюють на тюкованій соломі. Як правило, вони опалюють школи, а деінде — усі бюджетні заклади села. Виробництво тепла з неї обходиться у 4 рази дешевше, ніж з газу. До того ж, створюється 3-4 робочих місця. Однак експеримент не набув поширення. В організованому секторі економіки худоби мало і частина полів не отримує органічних добрив. Тому в господарствах прислухалися до порад науковців: солому подрібнюють та закладають в ∂рунт як добриво. Та, мабуть, є певний люфт щодо її використання, бо деінде вже не один рік працюють установки, які з неї роблять пелети. Їх відправляють за кордон. Цей вид бізнесу ставиться на промислову основу. Цікаво, що деякі спеціалісти бачать ризик у створенні підприємства, яке даватиме, скажімо, 100 тис. тонн пелет в рік. Аргумент такий: йому може забракувати сировини через те, що господарства зацікавлені перетворювати солому в добрива. Хто його знає. Та якщо ідеться про інвестицію на суму кілька десятків млн євро, то бізнес, безсумнівно, усе ретельно порахував і передбачив на роки вперед. Тож солома, яку деінде пускають за вітром, дасть робочі місця і надходження до бюджету. От лише чому екологічно чисте і порівняно дешеве паливо має йти в Західну Європу, якщо у світі стійка тенденція до подорожчання газу? Кажуть, що на вітчизняному ринку на пелети відсутній попит. А хіба за нас його хтось створить?