Історія спорту на Закарпатті від «А» до «Я» — таке гасло виставки, що проходить у великому залі Закарпатського музею народної архітектури та побуту в Ужгороді. Її відвідав кореспондент «Урядового кур’єра» і зробив відкриття для себе щодо учасників нинішніх Олімпійських ігор у Токіо.

«На Ігри у столиці Японії разом з нашою збірною полетів і олімпійський прапор із Закарпаття, — розповідає організатор виставки голова Закарпатського обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України та член виконкому відділення Національного олімпійського комітету України Василь Гаджега. — Це саме той прапор, інформацію про який три тижні тому вписали у Книгу рекордів України. Підтвердження про те, що в нашому краї виготовлено найбільший за розмірами стяг з олімпійською символікою, вручив спортивний журналіст, засновник Національного реєстру рекордів України Валентин Щербачов. Цей стяг було розгорнуто на реконструйованому стадіоні в місті Мукачеві».

Фотографії, банери, книжки, грамоти, медалі та інші експонати для цієї виставки протягом майже трьох десятиліть збирав Василь Гаджега. Виставивши їх на загальний огляд, він має на меті заповнити прогалини у знаннях наших сучасників про те, який внесок зробили земляки-закарпатці в загальнодержавну скарбницю спортивних досягнень.

Організатор виставки спортивний журналіст Василь Гаджега отримав десятки відзнак за пропаганду спорту й фізичної культури. Фото автора

Усе почалося з футболу

З відзначення 100-річчя із часу появи на Закарпатті футболу Василь Гаджега і розпочав цікавитися спортивним життям та висвітлювати його в медіа.

З інтересом розглядаю афішу футбольного матчу, що відбувся на стадіоні селища Великий Бичків 1936 року. Диво, що вона збереглася досі. На ній написано: «У неділю дня 24 мая велике футбалове змагання — СК БОЧКО проти ГКШ ХУСТ». Ця афіша демонструє давні футбольні традиції краю за Карпатами. А поряд — документальне підтвердження не лише про їхню давність, а й доказ того, що перший футбольний матч в Україні відбувся таки на Закарпатті.

Розповідь про зародження гри мільйонів у краї заслуговує окремої розмови. Василь Гаджега разом з колегами Михайлом Рущаком та Володимиром Католиком вивчали архіви в Угорській національній педагогічній бібліотеці, державному музеї-бібліотеці Затисянської реформатської єпархії в м. Дебрецен та Закарпатському державному архіві. І знайшли підтвердження того, що викладач Ужгородської королівської католицької головної гімназії Іштван Медрецький разом з колегами з Мукачева побували у Будапешті у травні та жовтні 1883 року на загальнодержавному семінарі. На ньому було ознайомилися з новими видами спорту із м’ячем (теніс, бадмінтон та англійський копаний м’яч). Усі троє викладачів зі столиці Угорщини привезли по футбольному м’ячу, придбаному в Будапешті. На початку 1893 року мер Ужгорода Міхай Фінцицький надав 7 голдів землі (тобто близько 4 гектарів) для облаштування спортивного майданчика. Цю інформацію було записано у віснику Ужгородської гімназії за 1892/1893 навчальний рік. На 122-й сторінці цього щорічника в переліку ігор, якими займалися гімназисти з жовтня 1893-го, значиться й «англійський копаний м’яч».

Якщо раніше вважали, що першими на території сучасної України у футбол почали грати у Львові, то завдяки нововідкритим документам першість перебрав Ужгород.

На окремому фотостенді — символічна збірна футболістів-закарпатців усіх часів. У ній і ті, хто захищав кольори збірної команди колишнього СРСР, і ті, хто грав або грає за збірну незалежної України: Василь Турянчик, Йожеф Сабо, Федір Медвідь, Йожеф Беца, Віктор Пасулько, Адріан Пуканич та ще чимало майстрів футболу. А загалом у першостях колишнього СРСР і незалежної України на найвищому рівні виступали або виступають досі майже 200 закарпатських майстрів шкіряного м’яча.

Ось футболка, яка належить Іванові Гецку, — авторові першого гола у складі збірної України в межах її першої офіційної міжнародної зустрічі у ворота команди Угорщини. Цей історичний матч відбувся на ужгородському стадіоні «Авангард» 29 квітня 1992 року.

Футбольні візії виставки сягають у довоєнну пору. Ось на світлині берегівчанин Гейза Калочаі — володар срібної медалі, здобутої на світовій першості 1934 року в складі збірної Чехословаччини. До речі, це єдиний представник України — володар медалі чемпіонату світу. А ось поруч футболка рефері ФІФА з футболу Валерія Онуфера. Його справедливо вважали одним з найавторитетніших арбітрів: заслужив міжнародне визнання, обслуговуючи матчі найвищого рангу.

Символічна футбольна збірна Закарпаття за всі роки

Двадцять заслужених майстрів спорту

На виставці її організатор — 66-річний ветеран журналістики представив понад два десятки написаних і виданих ним книжок, брошур, буклетів з історії спортивних досягнень закарпатців. Внесок краян, вважає Василь Гаджега, недооцінюють, і пояснює, чому.

«Ось, — каже, — у галузі культури серед наших краян лише одна особа носила звання «народний артист СРСР». Це Гізелла Ціпола, відома у світі як найкраща виконавиця арії Чіо-Чіо-сан. А для порівняння: звання заслужених майстрів спорту здобули аж двадцятеро закарпатців. І насамперед їхніми здобутками на рівні світових досягнень формується імідж Закарпаття в Україні, а країни — за кордоном. До речі, звання заслуженого майстра спорту СРСР за багаторічну історію київського «Динамо» (1927—1992) було удостоєно 42 гравців цієї команди. З них кожен шостий — закарпатець (Михайло Михалина, Йожеф Сабо, Василь Турянчик, Стефан Решко, Василь Рац та Іван Яремчук). Приємно, якщо мені вдалося хоч трохи наблизитися до бажаної мети і віддати належне спортсменам — авторам високих досягнень».

Інший стенд розповідає про найкращих тенісистів Закарпаття. У 1960-х роках Йосиф Гагер і Михайло Мозер представляли Україну на найвищих міжнародних змаганнях.

Одна з яскравих сторінок спортивного літопису присвячена найсильнішій людині планети — чемпіонові світу з боксу 1920—1930-х Іванові Фірцаку. За надзвичайну силу і переможні (без жодної поразки!) виступи на рингу його назвали іменем міфічного героя Кротона. На стенді — десятки публікацій, світлин із зображенням людини, котра своїми здібностями викликала захоплення у багатьох країнах і стала прообразом головного героя кінострічки «Іван Сила».

Чемпіон світу з боксу 1920—1930-х Іван Фірцак-Кротон заслужив славу людини з надзвичайними можливостями

Окремий банер розповідає про 100 найкращих атлетів Закарпаття

Насамперед олімпійці

І все-таки в центрі уваги цими днями олімпійці. Про це свідчать на найвиднішому місці фотографії та особисті речі спортсменів, які представляли нашу країну на цих загальносвітових форумах. Тут представлені футболки чемпіонки Олімпійських ігор та світу з гандболу Ніни Гецко-Лобової, бронзової призерки з цього виду спорту Наталії Митрюк, першого українського олімпійського чемпіона з футболу (1956 рік) Йожефа Беци, володарки золотої нагороди з баскетболу на Олімпіаді в Барселоні 1992-го Марини Копчі-Ткаченко. Є нагороди найтитулованішого спортсмена краю дворазового срібного призера Олімпійських ігор та п’ятиразового чемпіона світу з фехтування (рапіра) Василя Станковича. До речі, він був на урочистому відкритті цієї унікальної виставки.

Гандболістка Наталія Митрюк прославила Закарпаття, здобувши олімпійську бронзову медаль

Виставка продовжить роботу й після завершення Олімпіади в Токіо і нагадуватиме гостям про наші спортивні звитяги. У її відвідувачів з’являється гордість за свій край і країну. А невтомний спортивний колекціонер із Закарпаття Василь Гаджега звертає увагу на інше: «Головна мета цієї виставки, яка триватиме до 16 серпня, — привернення уваги до Народного музею спортивної слави Закарпаття. Про нього ще майже 100 років тому мріяли літописці крайового спорту. Уже минуло шість років, як на сесії обласної ради було прийнято рішення про відкриття цього музею, а голова облдержадміністрації видав спеціальне розпорядження. Відповідні управління спільно з Ужгородською міською радою повинні були знайти приміщення, надати кошти для облаштування музею. А три роки тому Ужгородський міський голова Богдан Андріїв пообіцяв знайти в обласному центрі таке приміщення. Проте знов, як у відомій байці, віз і нині там.

Завершувалась екскурсія виставкою-згадуванням вислову Максима Рильського: «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього, хто не відає про славу своїх предків, той сам не вартий пошани». Здобутки вітчизняних спортсменів на аренах України та світу кувалися і зростали в різні часи в різних регіонах. І заслуговують на те, щоб про них пам’ятали і ними пишалися.