Якщо до сонця додати місяць, стане яскраво, а коли біля людини поставити дерево, вийде відпочинок. Один за одним старанно виводить китайські ієрогліфи Павло Звенигородський за столиком кафе на осінньому Хрещатику.

Талановитий четвертокурсник Київського лінгвістичного університету найкраще серед студентства Європи знає китайську, а в світових масштабах став другим. «Ось цей ієрогліф означає мир, складніший — Україна», — коментує свої малюнки-шедеври Паша і залюбки розповідає, як вдалося досягти високого рівня знань, про схожість культур наших народів та чому майбутнє за китайською.

Від маленької історії до великої перемоги

Павло мене одразу виправляє, мовляв, ієрогліфи не малюють, а пишуть. Хоч писати їх — неабияке мистецтво, а розмовляти китайською ціла наука: кожне слово, промовлене чотирма інтонаціями або їхнім поєднанням (!), матиме зовсім різні значення. «Приміром, слово «ма» різними інтонаціями означає: мати, тканина з конопель, кінь та дієслово сварити», — пояснює студент. І якщо, скажімо, англійську можна вивчати, не особливо поглядаючи на Біг-Бен, опанувати мову Піднебесної вдасться лише увібравши всі тонкощі тисячолітньої культури східної країни.

Павло Звенигородський, випускник чернігівської школи №1, ризикнув вивчати ієрогліфи п’ять років тому, а вже цього літа показав, що найкраще володіє китайською серед студентства Європи, та посів друге місце зі знання цієї мови у світі серед спудеїв зі 108 країн. Тож ця почесна перемога не випадковість, а щоденна невтомна праця завзятого студента. «Спершу навчався в математичному ліцеї, але я гуманітарій, тож батьки перевели мене до школи з вивченням іноземних мов, — розповідає хлопець, — роками вивчав англійську, німецьку».

Чому майбутнім фахом обрав саме китайську, запитую. «З дитинства цікавився східними культурами», — каже Паша й додає, що китайською розмовляє найбільше людей на планеті — понад 1,2 мільярда. «Тож пройшов на бюджет на «право» і на контракт на китайську філологію, дуже вдячний батькам, які мене підтримали у моєму виборі вивчати китайську. Так розпочалася моя маленька китайська історія».

Схожість — у працьовитості

Є анекдот, мовляв перші 10 років вивчати китайську важко, а потім вже трохи легше, адже існує у середньому 50 тисяч ієрогліфів! «Це справді так, — усміхається Паша. — Починати вчити дуже важко, адже стикаєшся з тим, що все інше, немає абетки. Єдине, якщо раніше писали зверху вниз і справа наліво, то поступово китайці перейшли на написання під європейський стандарт зліва направо і в рядок. Але все одно це інша писемність — ієрогліфічна, зовсім інша фонетика: китайська — тонова мова, де є чотири основні тони. Тобто можна сказати одну й ту ж морфему різними тонами і вийде чотири різних слова. Це шокувало! Тож спершу вивчити складну мову здавалося нереально. Але мені було неймовірно цікаво. Тим паче, мова — не лише інструмент спілкування, а частина культури. Китайська культура дуже відрізняється від української, але водночас багато в чому схожа. Це дуже цікаво віднаходити».

«У чому?» — щиро дивуюся. З’ясовується, найперше системою цінностей, зокрема, сімейних. От як ми уявляємо собі китайців: мовляв, їх багато, вони заклопотано бігають… Але водночас вони настільки велику частку себе, свого серця віддають батькам, дітям, це для них настільки важливо — попри щоденну заклопотаність, безкінечну роботу. Дбаючи про родину, вони готові жити й працювати, старатися все життя. Можливо, в українців немає аж такого культу родини, але ми з ними в цьому схожі. «Також китайці, як і українці, не кочовий, а хліборобний народ, а отже, й миролюбна нація, — каже Павло. — Їм не притаманна жорстокість, вони завжди готові йти на компроміс, щоб зберегти мир. Я це дуже ціную в їхній культурі».

Як зрозуміти вірші?

У вивченні мови Паші пощастило — він цілий рік навчався у Піднебесній, бо одночасно є слухачем Інституту Конфуція, який діє при університеті. А вже цього року, вигравши конкурс в Україні, полетів у Китай, щоб позмагатися у знанні мови із 146 учасниками зі 108 країн. Щоправда, після першого відбору їх залишилося лише тридцять.

Студент розповідає, як крок за кроком проходив численні етапи, які чергувалися із телезйомками, інтерв’ю, навіть творчими виступами на сцені. Що й казати, за цим конкурсом стежив увесь Китай. Тож можна повчитися у китайців, як треба любити й популяризувати рідну мову в світі! «Увага була неймовірною, ми — студенти з різних країн, відчували повагу і вдячність, що знаємо китайську на такому рівні», — каже Павло.

У фіналі залишилося п’ятеро: по одному з Америки, Європи, Азії, Австралії та Африки. Тоді студентів здивували найтяжчим завданням: продовжити китайські вірші. Знаю, що зрозуміти весь зміст на слух невідомого вірша цією мовою нереально — доки не прочитаєш письмовий варіант. А Паша зміг. «Допомогли знання — деякі вірші я вже раніше читав, один додумав, знаючи культуру», — усміхається хлопець. Тож загалом українець вперше виборов почесне друге місце у світі серед студентів, які володіють китайською.

«Перемога Павла — визначна подія, важлива як для нашого університету, так і для розвитку китайської мови в Україні, — каже його університетський викладач Денис Мерзлюк, який теж родом із Чернігова. — У нас було багато талановитих студентів, які доходили до фіналу, але Паша першим здобув перемогу серед студентства Європи й став другим у світі. Загалом останніми роками студенти залюбки вивчають мову, оскільки бачать велику роль Китаю в сучасному світі, перспективи отримати гідну роботу там. Але можуть реалізуватися й в Україні».

— У Паші постійне бажання вчитися, він активно спілкується з нашими викладачами, носіями мови, — зазначає директор Інституту Конфуція Ши Яцзунь і додає: щороку кількість слухачів у закладі збільшується.— Моя мова набуває популярності, адже на український ринок заходять нові китайські компанії. Пашею вже деякі з них зацікавилися, його перемога — добрий приклад для всього студентства.

Павло Звенигородський планує ступінь магістра здобувати в Китаї, а от працювати — у рідній Україні. Каже, що з кожним роком українсько-китайські відносини дедалі більше розвиваються. Тож, окрім ієрогліфа «мир», який так нам потрібен, старанно виводить «дружба» й «надія».