Загалом із такою державницькою стратегією країна мала б потенційну спроможність збільшити за кілька років  удвічі-втричі експорт аграрної  продукції. Тобто не відправляти на світові  ринки морями-океанами та залізничними ешелонами, як це переважно нині роблять, мільйони тонн пшениці, ячменю, кукурудзи нового врожаю, а щорічно  нарощувати   обсяги  постачання  за кордон промислової   продукції  із зернових і зернобобових культур у вигляді сучасних конкурентних  продовольчих виробів.  

Чи довго ще триватиме неврегульований експорт зернових культур трейдерами-монополістами, на яких держава не має важелів впливу? Фото з сайту slovoidilo.ua

Надто що в Україні вже є досвід.  Десятки років  поспіль, наприклад, насіння  соняшнику було одним з основних  у нашому експорті.  Коли  ж нарешті    встановили  ефективне    мито  на його продаж, то нині Україна стала  найбільшим  експортером у світі  значно дорожчої продукції  — соняшникової олії. 

Тема не нова, але нині вона стала актуальнішою, гострішою і багатограннішою  після заяв України на рівні ООН про свою амбітну і реальну для досягнення мету: стати найближчими роками світовим донором продовольчої продукції. Аналізу пріоритетів щодо таких стратегічних намірів держави «Урядовий кур’єр» присвятив нещодавно матеріал «Сучасна меліорація та дотримання природоохоронних законів гарантуватимуть Україні статус світового продовольчого донора» (№166 від 31 серпня 2021 року). 

Сьогодні кореспондент «УК» поглиблює цю тему. Поспілкувавшись з аграріями під час нещодавньої поїздки південними регіонами країни, розповідає про  інші, теж реальні  складові, які  допоможуть  нашій країні досягти статусу комерційно життєздатного світового лідера з виробництва продовольства. 

«Збільшити експорт продовольства вдвічі — реальна можливість» 

Наприкінці минулого року Тарас  Висоцький, заступник міністра  економрозвитку, навів факт, який вражає.  Під час онлайн-брифінгу  з нагоди Всесвітнього дня продовольства і сільського господарства та святкування 75-ї річниці продовольчої і  сільськогосподарської організації ООН (ФАО)  він, за  інформацією Укрінформу, сказав: «Ми підрахували, і це підтверджено  джерелами  міжнародних розрахунків, сьогодні Україна годує 150 мільйонів населення світу із власним населенням трохи  більш як 40 мільйонів. Можна збільшити цю цифру вдвічі. Але найважливіша умова: Україні необхідна інтеграція в міжнародні ланцюги постачання». 

Конкретніші й переконливіші факти на підтвердження  висновків колеги навів уже цього року заступник міністра економіки — торговий представник Тарас Качка. Під час 52-ї сесії Міжнародної ради по зерну, як повідомляє  пресслужба відомства, він заявив: «Україна — важливий гравець на міжнародному ринку зерна, один з гарантів продовольчої безпеки у світі й має потенціал у нарощуванні  виробництва та експорту  зернових. За підсумками 2019—2020 маркетингового року в сукупності  за обсягом експорту всіх зернових культур Україна стала срібним призером, пропустивши вперед лише США». 

Як повідомив пан Качка, «за даними міністерства сільського господарства США, 2019—2020 маркетингового року в рейтингу найбільших експортерів зернових Україна посіла друге місце за обсягами поставок ячменю, четверте — кукурудзи, п’яте — пшениці».

Дуже приємну інформацію повідомило днями й Міністерство аграрної політики та продовольства. На 20 вересня в Україні намолочено 45,7 мільйона тонн зерна, із яких пшениці рекордна кількість — 33 мільйони. Чимало намолочено ячменю, ріпаку й гороху. Загалом, робить прогноз Мінагрополітики,  із цьогорічним урожаєм зернових і зернобобових Україна може встановити рекорд, поліпшивши  показник 2019 року, коли було зібрано 75 мільйонів тонн.

І це за умов, коли внаслідок деградації земель останніми роками зокрема через водну ерозію понад 6 мільйонів гектарів потребують консервації. Про це розповів міністр агрополітики Роман Лещенко під час Міжнародного форуму «Україна 30.Екологія». 

«Або ми, — наголосив  він, — переоснащуємося і відповідаємо  сучасним викликам екологічних загроз, або сільське господарство України втрачатиме лідерські позиції. Сьогодні 2/3 нашої території фактично розташовані в зоні ризикованого землеробства».

Критичні для землеробства липень та серпень, а в деяких областях торік упродовж чотирьох місяців зовсім не було опадів. Особливо ризикованими Лещенко назвав, повідомляє epravda.com.ua, південь України. Кілька тижнів  тому я зустрічався з  меліораторами  й  аграріями Одещини, зокрема й у передовому господарстві області — сільськогосподарському виробничому кооперативі «Дружба», що у Саратському районі. Через посуху торік замість  стабільних  прибутків тут зазнали  55  мільйонів гривень збитків.

У зачарованому колі декларацій

Із перших хвилин нашої розмови зрозумів, що загрозливий наступ посухи в південних районах Одещини і непередбачуваність ситуації з вирощуванням майже всіх сільгоспкультур після занепаду 20 років тому Дунай-Дністровської зрошувальної системи для   Георгія Чиклікчі, голови СВК «Дружба» — проблема із проблем.

— Торік не було  жодного дощу.  А коли не маєш гарантій на сходи і розвиток рослин, не маєш і  гарантій на врожай. На ділянці 2 тисячі гектарів посівів зернових зібрали лише… 19 тонн.  Страшна біда. Щоб не  пустити наших корів  та свиней  під ніж,  довелося везти  корми (дякуємо колегам!) аж із Рівненської області. 

І  з такими викликами природи  в нашій Бессарабії,   зоні ризикованого   землеробства, стикаємося  дедалі частіше. Тому без відродження  зрошувальних систем, дотримання на державному рівні прозорої й виваженої політики імпорту та експорту сільгосппродукції, впровадження державного замовлення на зернові культури та продукцію тваринництва нам годі чекати конкретних результатів від  численних стратегій та комплексних програм.

Георгій Чиклікчі говорив жорстко, аргументуючи  свою державницьку позицію переконливими фактами. 

— Я був в Ізраїлі, де все пронизано крапельним зрошенням. Там давно зрозуміли, що без зрошення в аграрного сектору не буде  перспектив. 60% території країни — пустеля, а вона вже 70 років на 95% забезпечує себе продуктами. А ми між двома  річками — 60 км до  Дунаю і 60 км до Дністра. І не можемо за 30 років незалежності не тільки створити в нашому регіоні —  житниці  країни гарантовані умови  для стабільного сільгоспвиробництва, а й забезпечити всі населені пункти водопровідною питною водою.  Багато сіл і селищ Татарбунарського і Болградського районів   і досі користуються привізною питною воді. Підземні води в наших краях високомінералізовані, не придатні й для зрошування.  

Із Георгієм Чиклікчі  дружимо  майже 15 років.  Розкриттю та поширенню досвіду цього унікального господарства «Урядовий кур’єр» присвячував чимало публікацій. Не раз у селі Зоря, де розташований СВК «Дружба»,  висаджувався десант наших журналістів, щоб поспілкуватися з неординарною добре відомою серед аграріїв  країни особистістю.  

Голова  кооперативу, куди їдуть по науку десятки делегацій не лише з України, кілька скликань був депутатом Одеської обласної  ради і  керівником її аграрної комісії, 15 років — членом ради ГО «Аграрний союз України», яка об’єднує  майже 4 тисячі підприємств, і 10 років очолював її Одеську обласну організацію. Довелося, до речі, за президентства Віктора Ющенка очолювати Саратську  райдержадміністрацію, щоб через пів року з радістю  піти з посади за власним бажанням після звернення жителів Зорі, членів СВК «Дружба» до глави держави повернути «нашого Чиклікчі». Досі вдячні Вікторові Ющенку,  що задовольнив їхнє прохання.

А чи багато, до слова, в нашій країні керівників підприємств та господарств, хто переплив Босфор? Тобто  був учасником щорічного міжконтинентального запливу через протоку   Босфор, який Всесвітня асоціація з плавання на відкритій воді (WOWSA) визнала найкращим масовим змаганням із плавання у світі. Георгієві Чиклікчі пощастило торік 23 серпня  не тільки потрапити  з молодшим сином Павлом до складу учасників  32-го  запливу  через   Босфор (1765  плавців  із 46 країн), а й подолати дистанцію 6,5 км з  Азії до Європи, отримавши від організаторів змагань сертифікат міжконтинентального плавця. 

— Я довів собі, що  можу подолати себе, витримати  неймовірні навантаження, — промовив стримано Георгій Гаврилович, розповідаючи  деталі  неповторних  торішніх заходів у Стамбулі.

Перепрошую за такі подробиці.  Але вони, вважаю, не зайві: як не пишатися  тим,  що серед друзів «Урядового кур’єра», до яких  ми час від часу  їдемо по науку, щоб отримати з перших вуст об’єктивні поради і оцінки у сприйнятті складних  процесів, що відбуваються  в аграрному секторі України, є й така могутня, цілеспрямована і авторитетна постать, Аграрій  з великої літери. 

Невтішні прогнози збуваються. Чому?

Важлива деталь: усі оцінки, прогнози і застереження, які Чиклікчі висловлював мені на диктофон і які увійшли в газетні публікації «УК» багаторічної  давності, збулися на 100%. Достатньо навести лише кілька його висловлювань: «Без зрошення Придунав’я перетвориться на пустелю», «Держзамовлення — перший  крок до відродження  аграрного сектору України», «Власне тваринництво знищують неврегульований експорт зерна та імпорт м’яса». 

Чиклікчі й 10 років тому, й нині дає чітку відповідь, чому все це відбулося  й триває досі.

— Наші господарі життя, маючи потужний бізнес у промисловості, прийшли в село лише заради швидких і шалених грошей на вирощуванні вигідного для експорту ріпаку, соняшнику, кукурудзи та ячменю. Тому їм не потрібні тут ні спорт, ні медицина, ні духовність, ні дитячі садки. Засіяв, зібрав, продав зерно, взяв добрі гроші — і більше ні про що у нього голова не болить. Влада втратила важелі впливу на них. Хтось же повинен жорстко контролювати дотримання сівозмін і карати гривнею тих, хто виснажує землю. Хтось повинен впливати на латифундистів: маєш землю, то займайся не лише зерном, а й тваринництвом. Ні — жодних преференцій, дотацій на зерно. Як відбувається у всьому цивілізованому світі. 

Після цих слів пригадалась інформація про найбільші агрохолдинги світу, яку свого часу вичитав у кількох  спеціалізованих виданнях. Майже всі згадані  в них іноземні компанії  обробляють землі в кілька разів більше, ніж наші відомі олігархи. Але всі вони, крім вирощування зернових та кормових культур, найбільші у світі виробники  яловичини, свинини, молочної продукції. Це насамперед  компанії Австралії, Аргентини, Китаю. 

Агрохолдинг Kidman & Co  Ltd  (Сідней), маючи земельний банк 8 мільйонів га,  вважається одним з найбільших  виробників яловичини в Австралії, тримає  стадо з понад 170 тисяч голів великої рогатої худоби. Аргентинський  холдинг Cresud, обробляючи майже 900  тисяч гектарів землі, спеціалізується  не лише на вирощуванні зернових і цукрової тростини, а на м’ясному і молочному тваринництві.  Поголів’я, яке утримує компанія, налічує майже 380 тисяч. Ще більш вражає досвід комплексного й ефективного  використання землі  китайської компанії  Beidahuang Group, в якої 5,4 мільйона га. Це найбільший агрохолдинг країни й один зі значних виробників сільгосппродукції у світі. У ньому сконцентровано 104 великі ферми, рисова та молочна компанії, масложирові комбінати, чимало промислових потужностей з виробництва борошна та інші активи для переробки аграрної сировини.

Про інший чудовий досвід, який Україні теж не зайве запозичити, нагадав Георгій Чиклікчі нещодавно: 

— Свого часу ваша газета про це писала. Я із групою колег  побував в Англії. Там теж ринкові умови, але їхній фермер не зробить жодного кроку з використання своєї землі без погодження з державною установою. У нього по три-чотири роки гуляють окремі поля, набираючись сил, і йому за це  доплачують. А щоб стимулювати розвиток тваринництва, фермерові за кожну голову ВРХ держава нараховує 300 фунтів стерлінгів. 

І в нас,  в Україні,  свого часу  і фермерські господарства, і приватний сектор  теж отримували  дотації на ВРХ та свиней. Подивіться статистику, як  на початку 2000-х помітно зростало поголів’я  худоби, бо була підтримка  держави —  по 300—400 тисяч і більше  гривень   дотацій на рік.  Але 2008 року, коли все це скасували, ми, по суті, програли бій у плані забезпечення себе власним  м’ясом і м’ясопродуктами.

Усе це відбулося, звичайно, не без опосередкованого  впливу на законодавців і чиновників великих монопольних структур, які мали і мають  стосунок до масового ввезення у країну сотень тисяч  тонн дешевого м’ясного непотребу  або кришують такий бізнес, де крутяться  мільярдні кошти.  І це  вже триває  майже 20  років. У підсумку — стрімке  падіння поголів’я тварин. Якщо на 1 січня 2010-го свиней у всіх категоріях господарств України ще налічувалося, за даними Держстату,  понад 8 мільйонів голів, то  на початок  цього року  — лише 5,8 мільйона.  У Бельгії й Данії, порівнянних за розміром територій з однією нашою областю, рік тому утримували 6 і 12  мільйонів голів свиней відповідно. 

Українське тваринництво, давно втративши  належні  дотації, рік у рік  втрачає конкурентоспроможність ще й з іншої, більш загрозливої причини: наш  внутрішній  ринок  заполонили або іноземна дешевша продукція, бо фермер з ЄС, отримуючи  вагомі дотації, не має збитків від демпінгового експорту, або вітчизняні  вироби з імпортної м’ясної сировини, завезеної за тіньовими добре і давно напрацьованими схемами.

В  Асоціації «М’ясної галузі»  із цього приводу називають  цифри, що вражають. На початку цього року імпорт свинини в Україну зріс у 3,5 раза, бо ціна українських свиней  у живій   вазі значно вища,  ніж  її пропонують за свою продукцію  в ЄС.  На початку березня 2021-го вона була на 10—15 гривень вищою за кілограм, ніж  у  Польщі, Німеччині та Данії. І це значною мірою тому, що в цих країнах, як і загалом у Європейському Союзі, про що зазначали не раз, тваринництво — дотаційна галузь. У Німеччині, наприклад, на її  стабільний розвиток і захист  від конкурентів передбачено  щорічні прямі бюджетні дотації в сумі понад 10 мільярдів євро, у Польщі — 1,5 мільярда євро на рік.  

Експортувати соняшникову олію вигідніше, ніж продавати за кордон насіння соняшнику. Фото з архіву редакції

І в  Україні   давно існують   аналогічні дотації на підтримку тваринництва, але непорівнянні  з тими сумами, які отримують фермери країн ЄС — в десятки разів менші. Останніми роками Верховна Рада робила і робить спроби підвищити наші дотації до європейського рівня. Законопроєкт №10371 від 06.06.2019 пропонував «збільшити  щорічну підтримку власникам ВРХ до суми, еквівалентної не менш як 300 євро в національній валюті  України  з розрахунку на одну голову об’єкта  дотації». І в законопроєкті №4450 від 03.12.2020, який вніс у парламент народний депутат від «Слуги народу» Максим Заремський, «Про внесення  змін до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства» (щодо підтримки розведення великої рогатої худоби, вівчарства та інших галузей тваринництва)» теж амбітні  побажання: «Мінімальний рівень такої дотації має становити не менше половини рівня витрат на утримання однієї голови об’єкта  дотацій по кожному виду». 

Чудова пропозиція. Але цей законопроєкт, на який на селі чекають уже десятки років, після багатомісячних погоджень у різних високих кабінетах ще жодного разу не виносили на обговорення в сесійній залі парламенту. Серед багатьох контраргументів опонентів цього документа звучить і традиційне: «У держбюджеті на такі великі дотації немає коштів».

— І як же ваше господарство виживає? — запитую у Георгія Чиклікчі. 

— Скинули поголів’я худоби, бо без зрошення   кормову базу в наших умовах  створити неможливо, а привізні   корми — дуже дороге задоволення. І фактично повністю перейшли на переробку. Маємо пекарню, м’ясний  і ковбасний цехи, цех молочної продукції.  Тож  забезпечуємо  нашим хлібом  й екологічно чистими без домішок молоком, сиром та маслом усі навколишні  села. Свого часу було макаронне виробництво, але витримати конкуренцію з іноземною навалою цієї продукції — дешевшою, в більшому   асортименті й в значно  привабливішій упаковці неможливо.  

У курортний  сезон майже всі санаторії та бази  відпочинку  Затоки теж на наших м’ясо-молочних  продуктах харчування. Працівникам  кооперативу все продаємо за собівартістю. Ветеранам  надаємо  хліб  безплатно, по 130 буханців кожному на рік.

У внутрішньому офшорі, в тіні перебувають 8—9 мільйонів га

Про це ще у травні цього року повідомив Роман Лещенко, міністр аграрної політики та продовольства: «Це коли ці землі обробляють, на них вирощують сільгосппродукцію, проте місцеві громади нічого не отримують  до свого бюджету, тим паче нічого не отримує державний бюджет». 

Як повідомляє Інтерфакс-Україна, міністр уточнив, що вирощену у внутрішніх офшорах сільгосппродукцію шляхом маніпуляцій із податковим кредитом реалізували й експортували за кордон з відшкодуванням ПДВ через компанії-одноденки. Отримана виручка залишалася на офшорних рахунках у всьому світі. Внаслідок цього країна зазнавала втрат  чотири рази: від недоїмок на етапі оподаткування землі, недоотримання ПДВ від її реалізації, унаслідок відшкодування державою фіктивного ПДВ, недоотримання валютної виручки. 

Роман Лещенко, за  повідомленням  Інтерфаксу  від 25 травня, «має намір внести на розгляд парламенту законопроєкт про детінізацію білих плям — земельних ділянок, на яких вирощують сільгосппродукцію для продажу за готівкові кошти, але з неї не сплачують податки».  Сумарна площа земельних ділянок внутрішнього офшору, за даними Мінагрополітики та Державної податкової служби, може становити 8—9 мільйонів га. Передбачено впровадити поняття мінімального податкового зобов’язання. 

«Незалежно від того, хто працює на цій землі, не має значення організаційно-правова форма.  Значення має те, що кожен гектар української землі має бути врахований, і його слід оподатковувати за мінімальним податковим зобов’язанням, оскільки така детінізація внутрішнього офшору передбачає мільярди додаткових відрахувань до місцевого бюджету», — зазначив міністр. — Ми  хочемо, щоб у нас були рівні умови щодо земельного оподаткування і покроково рухатимемося до них зокрема через вищезазначені механізми».

Поки що таких механізмів не створено, у стадії розроблення, напевне, і згаданий законопроєкт. Тому й досі, як розповідав Георгій Чиклікчі, сотні людей у регіонах, маючи і обробляючи тисячі гектарів власної землі, реалізують вирощену сільгосппродукцію, не укладаючи жодних договорів, не сплачуючи податків. Усе продають  різним заїжджим структурам за готівку, вони ж, приїжджаючи з мішками грошей, забезпечують своєрідні  мінікооперативи у складі свата, брата, сусідів,  друзів з їхніми ділянками землі по два-три гектари насінням, добривами, організовують збирання врожаю сучасною технікою, гарантують його реалізацію за вищою ціною від тієї, яку пропонує, сплачуючи всі податки, законослухняний фермер. 

— Нині це найбільша біда в  сільському господарстві країни, — наголосив Георгій Чиклікчі. — Саме за такими схемами у нас, вважаю, до 30% землі в тіні, поза зоною оподаткування, ми не знаємо реального балансу, скільки землі обробляють і за скільки гектарів сплачують податки.

Наміри у нинішньої влади, зауважив голова СВК «Дружба», дуже добрі, але  чи вдасться нарешті  створити відповідну законодавчу базу і домогтися її виконання і в центрі, і на місцях? І хто нарешті перекриє назавжди тіньові схеми вивезення за  кордон  мільйонів тонн зернових культур, зокрема вирощених на тіньових земельних ділянках незаконослухняного приватного власника? А розмір таких ділянок у  так званому  внутрішньому офшорі, нагадав Роман Лещенко, уже збільшився загалом у країні до 8—9 мільйонів гектарів. Саме тут сховано ті мільярди потенційних податкових надходжень, які можна спрямувати і на дотації, і на підтримку  українського тваринництва, що вже давно опинилося на  колінах.

ПРЯМА МОВА

Роман Лещенко, міністр аграрної політики та продовольства України:

 

— Це голосування й підтримка законопроєкту —  подарунок для всіх аграріїв посушливого півдня України. Ключ до відродження зрошувальної системи України, адже українські поля, які десятиліттями засихали через недбале управління іригаційною інфраструктурою, отримали шанс на відновлення. Поштовх до розвитку економіки нашої держави.