Перше, на що неодмінно звертаєш увагу в Комишах, — доглянуті добротні будинки, по-своєму ексклюзивна внутрішня культура приміщень школи, дитячого садка, поштового відділення, численних торгових точок, дільничної лікарні, яку тут зуміли зберегти.
А ще особливі, притаманні лише цьому населеному пункту, ажурні цегляні арки та паркани помаранчевого кольору, які милують око обабіч центральної вулиці.
Такий загальний ансамбль стверджує в переконанні: тут цінують порядок і добробут, уміють не тільки працювати, а й відпочивати. Бо чого тільки вартий величний і розкішний будинок культури, який височіє у глибині палісадника і наче кличе всіх охочих завітати до його просторої зали. Коли про це сказав багаторічному керівникові «Комишанського» Володимирові Зубку, нині депутатові Сумської обласної ради, кавалерові ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, заслуженому працівникові сільського господарства, той охоче погодився. Втім, сказав, що звик до цієї картини, бо в селі, вважай, усе життя.
Ці зміни відбуваються завдяки насамперед місцевому сільгосппідприємству, яке вважається одним із кращих не лише в Охтирському районі, а й на Сумщині загалом. Це господарство має не просто стабільно високі показники, а невпинно їх поліпшує.
Рецепти успіху від Володимира Зубка
Недавно виповнилося рівно чверть століття, як Володимир Іванович став біля керма «Комишанського». Було це в лютому 1990-го, коли суспільні процеси вирували з особливою силою, а Україна стояла на порозі незалежності.
Сказав би, що тоді не вагався з новою посадою, — покривив би душею. Сумніви були, однак їх швидко переважило бажання створити такий сільськогосподарський підрозділ, у якому б місцеві селяни почувалися захищеними, впевненими у майбутньому. Відчував, що має вдосталь і досвіду, і знань. Та й однодумців не бракувало. Сам же місцевий, із селянської сім’ї, то чому б не повести за собою рільників і тваринників, які здавна беручкі до роботи?
По-різному складалися ситуації, однак керівник жодного разу не схибив в основному: дбав не тільки про виробництво, а й про працівників. Бо знає, що тільки їхні руки творять спільний добробут. Тож потроху «Комишанське» вийшло на рубежі, якими тепер можна похвалитися. Якщо десь уникають тваринництва як галузі, мотивуючи це його збитковістю, то в Комишах — навпаки. Неухильно нарощують поголів’я великої рогатої худоби, якої вже майже три тисячі, зокрема понад тисяча корів. Торік за надоями господарство вийшло на показник 5 тисяч кілограмів молока від корови.
Землю і худобу доглядають майже 450 трудівників, середньомісячна зарплата яких сягає трьох тисяч гривень. У селі, на щастя, не знають, що таке безробіття, — було б бажання працювати.
Ой ви, коні, вітер в гривах
Та особлива гордість і своєрідна візитівка господарства — конеферма. Її організовували за особистої опіки Володимира Зубка. Нині тут 160 баских красенів і красунь, яким знаходять щоденне застосування на різних роботах. Та весь лоск і сила кінноти з особливою силою і оригінальністю проявилися під час проводів зими і зустрічі весни, які тут традиційні. Якщо хочете, то це щось на кшталт Сорочинського ярмарку — лише не в таких великих масштабах.
Ось і недавно до Комишів приїхали сотні гостей із навколишніх сіл і містечок, із сусідньої Полтавщини. Урочисту ходу відкрили козаки на конях, за ними — фаетони-трійки (до речі, фаетони виготовили місцеві умільці). Охочих кататися хоч відбавляй. Звісно, насамперед садовили дітлахів, для безпеки — у супроводі дорослих. Ото радість для малечі!
Дійство тривало до пізнього вечора і запам’яталося смачними шашликами, виступами гуртів художньої самодіяльності, безпрограшною лотереєю, одне слово, теплотою, задушевністю, родинністю.
Звідки ж любов керівника підприємства до коней? Замість відповіді Володимир Іванович вказує на руку з покаліченим пальцем. Каже, що то пам’ять про коня ще з середини 1980-х. Ще б трохи — і... Хтось інший затамував би на коней якщо не злість, то тиху образу. Але не Володимир Зубко. По-філософському пояснив, що не треба було підставляти руку. І саме після того випадку пройнявся особливою симпатією до огирів.
Мільйон на соціалку
Щоб збагнути фінансово-економічні масштаби роботи «Комишанського», варто навести таку цифру. Торік господарство інвестувало у місцеву соціальну інфраструктуру понад мільйон гривень.
Хоч би про який об’єкт ішлося — скрізь відчутна підтримка. Потрібні нові вікна для дитсадка «Сонечко» — отримуйте сто тисяч гривень на обнову. На ремонт школи — будь ласка. Дільничній лікарні — також. А за ними — будинок культури, форма для учнів… Так-так, торік вирішили придбати для всіх 170 школярів красивий одяг. Тепер усі хлопчаки і дівчатка мають доладно підігнану одежину, якою дуже задоволені.
Не забувають у селі про допомогу воїнам — учасникам АТО. Недавно власними силами відремонтували і відправили на передову БРДМ, постійно відвозять харчові продукти.
Приміром, Охтирський район вирішив відвезти бійцям свинину на шашлики. То з Комишів привезли не кілограми, а цілу тушу — нехай хлопці смакують.
Тож цілком має рацію заступник голови Охтирської РДА Валентина Устинова, яка назвала «Комишанське» оазою працелюбства і щедрості.
Ми в Google+