Кожен сьомий землянин нині — волонтер. Таких у світі майже мільярд (точніше, 970 мільйонів). Їхню роботу можна обрахувати еквівалентом 125 мільйонів пов-ноцінних робочих місць або $1,348 трильйони, а це 2,4% світової економіки. Вони дуже різні люди з різними професіями, статками, інтересами та метою, але всі мають спільну рису: небайдужість до того, що відбувається навколо.

За пів року війни волонтерський рух українців сягнув у буквальному розумінні космічних висот. Ми нині допомагаємо одне одному відчинити вікно волонтерських можливостей на кожному кроці — чи вкинути пачку печива в кошик зі спеціальною позначкою в супермаркеті, чи, перейшовши за посиланням, пожертвувати кілька гривень на потреби захисників, чи під кулями та осколками доставити все необхідне на передову.

У цьому, на мою думку, безпрецедентному явищі кожен робить крок назустріч меті в міру власних можливостей. Кандидат філологічних наук Любов Дяченко-Лисенко, приміром, організовує важливі культурологічні проєкти. Вона ініціювала проведення «Літніх мовленнєвих прогулянок рідною Смілою», які зібрали десятки інтелектуалів, і тричі на тиждень протягом літа проводила мовні курси для інших волонтерів.

Гарний задум гідно оцінили

«Радію, що знайшла у  Смілі дуже багато однодумців, — розповіла Любов Дяченко-Лисенко. — Спочатку пандемія, потім воєнна ситуація — на перший погляд, досить несприятливе тло для розширення кола знайомств. Та, як з’ясувалося, у моєму рідному місті діє багато волонтерських груп та об’єднань. Я розуміла, що можу, наприклад, як волонтерка допомагати готувати їжу, сортувати й роздавати речі, але мені хотілося більшого. Маю досвід викладання мови й літератури, трохи досвіду журналістської, краєзнавчої роботи, тож хотілося діяти в такому напрямі, створити щось інше, ніж просто чистити картоплю, хоч і ця робота важлива. У другій половині червня познайомилася з одним з керівників громадського об’єднання «Січ» Сміла Денисом Балмасовим, поговорила з ним про напрями діяльності й допомогу Збройним силам та внутрішньо переміщеним особам. Це об’єднання допомагає всім, навіть просто літнім людям, які потрапили у складну ситуацію. Я приєдналася до цієї команди».

Любові Дяченко-Лисенко дуже сподобалася доброзичлива атмосфера громадського об’єднання, зокрема дружні й демократичні стосунки. Вона запропонувала разом реалізувати інтелектуальний проєкт — «Мовленнєві прогулянки». Проєкт зацікавив нових колег. Серед ідей його втілення було й залучення авторитетних людей, які могли б аргументовано й цікаво доносити до слухачів думки, спрямовані на популяризацію історичних та культурних надбань.

Однією з таких гостей стала активістка Валентина Осінська, яка розповіла учасникам «Прогулянок» про свого брата — дисидента, науковця, лексикографа одесита Олексу Різниченка. За проукраїнські погляди його двічі репресувала радянська влада. Нині науковець створює унікальний словник української мови за коренями слів. Коли Валентина Осінська стала спілкуватися з аудиторією, це захопило, викликало у присутніх непідробний інтерес, вони просили її продовжувати розповідь.

Організатори втілення проєкту подбали, щоб його учасникам було зручно й комфортно спілкуватися, а кожен міг з’ясувати все, що його цікавить. Оголосили попередній запис на екскурсії. Відгукнулося багато місцевої інтелігенції, студенти, переселенці. Не залишилася осторонь і місцева влада — допомогли в організації Смілянський міський голова Сергій Ананко та його заступниця Тетяна Карла, яка кілька разів відвідувала заходи.

Проєкт помітили навіть українці за кордоном. Авторка «Прогулянок» вдячна за підтримку медійникам, особливо Юлії Харченко (газета «Сміла»), Олександрові Горшкову та багатьом іншим.

Розвіюючи російські міфи

Під час «Прогулянок» виникали спонтанні дискусії, наголошували на потребі ширше роз’яснювати широкому загалу шкідливість агресивної ворожої пропаганди. А коли на чергову зустріч у Смілу завітав український історик доктор історичних наук Віталій Масненко, його розповіді про історичні міфи рф проти України неабияк розбурхали аудиторію. Він докладно розповів, як агресор використовує історичну пам’ять, спотворює її, продукує міфи, щоб нав’язати свою псевдоісторію для досягнення імперських цілей.

Один із таких міфів, що українці та росіяни — буцімто один народ, а українці ніколи не мали власної державності. Як дослідив науковець, у ХІХ столітті було сформовано ідею про російський народ, який складається з великоросіян, малоросіян і білорусів, і всі мають розчинитися в морі великоросіян. Усе це робили задля загарбання нових земель.

Ще один міф — що нинішня росія — нібито спадкоємиця Київської Русі. московщина завжди була слабка інтелектуально, і росіяни просто не знали, куди себе приткнути, а деякі українські інтелектуали, які потребували певної підтримки, свого часу почали стверджувати, що московщина — спадкоємиця Київської Русі. Уперше це можна простежити у творі «Синопсис», який написано 1672 року. Схожих міфів багато, й загарбник постійно продукує нові.

Слухачі, яких цього разу зібралося чи не найбільше, не хотіли відпускати Віталія Масненка, розвиваючи діалог, вникаючи в дедалі нові аспекти досліджень науковця.

Яскравою була зустріч із письменницею з Черкащини Тетяною Брукс. Багато уваги її учасники приділили книжці «Переможець». Письменниця розповіла про свій нелегкий шлях жінки, яка поїхала з Батьківщини на Аляску з коханим чоловіком, про становлення її як письменниці. Тетяна Брукс пише детективи, жіночі романи, зворушливі дитячі оповідання. Гості приймали письменницю дуже тепло, ставили багато запитань, брали автографи.

До кожної із «Прогулянок» ретельно готувалися. Намагалися передбачити все, кожну дрібницю. Головна ж складова — пізнавальна. Завдяки залученню широкого кола науковців історичні події Смілянського краю, його сучасність ставали ближчими та зрозумілішими. Тепер, як зауважив один з учасників «Прогулянок», він з більшою увагою й шаною ставиться до історично-культурних пам’яток міста, де свого часу бували Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, герой «Коліївщини» Максим Залізняк, чемпіони світу Іван Піддубний, Віталій і Володимир Клички, де народилася поетеса Олена Журлива, працювали актори Гнат Юра, Амвросій Бучма.

Історія й сучасність тісніше поєднуються завдяки таким проєктам, який започаткувала Любов Дяченко-Лисенко. Вони виховують культуру спілкування українською, допомагають швидше долати наслідки лінгвоциду, який здійснювано протягом століть шляхом повсюдного насадження мови нинішніх російських агресорів і окупантів.

«Нині українці за допомогою інтернету можуть навіть з-за кордону побачити, що відбувається в моєму місті, які там зміни, — розповіла Любов Дяченко-Лисенко. — Тож я отримала багато відгуків, на кожну нову зустріч приходило дедалі більше людей. Утілити проєкт мені було дуже легко, адже волонтери ГО «Січ» Сміла правильно розподілили обов’язки й велику частину з них узяли на себе. Було приємно бачити, як російськомовне середовище волонтерів (більшість із них у першу зустріч спілкувалася російською) поступово починало говорити українською. Це відбувалося завдяки мовним курсам саме для волонтерів. Головне, що люди свідомо хочуть спілкуватися рідною мовою».

Для себе ж пані Любов намагається зрозуміти, чому серед волонтерів у споконвічно українській Смілі так багато російськомовних. Запитувала їх, і вони визнавали, що так звикли, бо не хотіли мати кумедний вигляд в очах інших, припускаючись помилок у простих ситуаціях, навіть елементарно звертаючись до незнайомця. Саме на такі практичні аспекти — наприклад, формули мовленнєвого етикету, й було орієнтовано мовні курси для волонтерів.

Ідеї та проєкти, які започаткувала Любов Дяченко-Лисенко, знайдуть продовження з початком навчального року, коли вона викладатиме мовні дисципліни студентам у столичному Університеті сучасних знань.

«Починаючи «Прогулянки», думала, що це буде досить скромний проєкт, — розповіла Любов Дяченко-Лисенко. — Не була певна, чи буде це цікаво. Навіть не мріяла, що одержу аж стільки позитивних відгуків. Тож дуже хочу продовжити проєкт наступного літа. Та головне нині, щоб вій-на закінчилася нашою перемогою і ми могли в безпеці збиратися та обговорювати мовні, культурологічні, історичні й філософські питання.

До речі, місцева журналістка Юлія Харченко має намір продовжити розповідати містянам і гостям про видатні історичні місця Сміли у вересні. А той, хто бажає вдосконалити свою українську, тепер відвідує Смілянську міську бібліотеку, де діють благодійні мовні курси».