Державному регулюванню цін на продукти харчування дали передихнути. Так, з 1 жовтня Кабінет Міністрів України призупинив таку практику як експеримент на три місяці. За його результатами вирішать: регулювати ці показники чи ні. Чому уряд пішов на це?

«На період пілотного проекту українські фермери, виробники продуктів харчування, а також торговельні мережі звільняються від обов’язкової декларації цін і примусового встановлення націнки. Це дасть змогу виробникам і ритейлерам заощадити сотні мільйонів гривень щомісяця на адмініструванні декларативної собівартості продуктів і націнки. Саме таку ціну вони платять сьогодні за те, щоб виконувати застарілі пострадянські вимоги», — йдеться в повідомленні уряду.

11 серпня 2016 року завершено процедуру ліквідації Державної інспекції з контролю за цінами, яка, по суті, була єдиним органом у цій сфері. Частково повноваження цього органу передали Держспоживслужбі. Її керівник Володимир Лапа заявляв, що він виступає проти державного регулювання цін.

Щоб на наших полицях ціни на продукти не зашкалювали, треба обмежити норми прибутків виробників і особливо торговельних мереж та перекупників. Фото Володимира ЗAЇКИ

Тією чи іншою мірою всюди

Чи треба регулювати ціни в Україні? Що нам про це каже досвід передових держав та наших сусідів? А ще в Україні є такий важливий орган, як Антимопонольний комітет, який повинен ретельно вивчати питання вчинення різними природними монополіями протиправних дій та створення так званих картельних змов.

Щодо декларації собівартості продуктів та націнки для торговельних мереж, супермаркетів та інших точок продажу товарів. Експерт з економіки Олександр Бондаренко пояснює, що справді на адміністрування декларативної собівартості продуктів і націнки торговельні мережі витрачають багато часу й сил, тому, можливо, нам треба буде й відмовитися від такого досвіду: «Проте я певен, що загалом державне рулювання цін нам необхідне. По суті, це відбувається тією чи іншою мірою майже у всіх країнах, навіть розвинених».

Заступник голови правління Всеукраїнської громадської організації «Союз споживачів України» Олег Сільвик згоден з колегою, проте робить акцент на іншому: «Робота такого органу, як Державна інспекція з контролю за цінами, в нашій країні була нікому не потрібна. Чому? Тому що ця установа фактично не виконувала своїх обов’язків, адже витрати на утримання інспекції на рік були набагато більшими, ніж її керівники виписували різних штрафів за порушення законодавства. Тому нам потрібен ефективний орган, а не той, що є, але фактично не діє».

Голова правління Всеукраїнської громадської організації «Фінансова грамота України» Михайло Стрельников також зазначає, що в Україні така служба конче потрібна і держава повинна (як це відбувається у багатьох розвинених країнах) регулювати не лише рівень цін на ті чи інші товари, а й рівень рентабельності різних підприємств.

«Приміром, в Австрії уряд може вводити терміном на півроку регулювання цін на будь-який товар, якщо ціни на нього було безпідставно завищено. Уявіть: таке роблять навіть, якщо ціни завищила лише одна фірма. Ось вам приклад державного та державницького підходу до цієї важливої справи. Зокрема, це роблять урядовці, коли бізнесмени не знижують ціни на готову продукцію (товар) за умови зменшення вартості сировини та матеріалів. Де таке у нас є? Це запитання залишається риторичним», — наголошує юрист.

Обмеження норм прибутків

Щодо Австрії юрист ЮК «Центр конфліктології і права» Олена Садовець додає: у цій країні парламент встановлює телефонні, телеграфні та поштові тарифи, регулює ціни на тютюн, тютюнові вироби, сіль. «Ще там держава регулює 10% цін на брухт та відходи чорних металів, електроенергію, теплопостачання, фармацевтичну сировину та лікарські вироби», — додає вона.

В інших розвинених країнах — так само. У США регулюванням цін на різні товари займається комісія цін та міністерство сільського господарства, в Японії — бюро цін у апараті управління економічного планування при уряді, у Швейцарії — федеральне відомство з контролю за цінами.

За словами Олени Садовець, основний принцип регулювання цін у розвинених країнах — обмеження норм прибутків підприємств соціально значущого виробництва на рівні 5—7% та введення спеціальних штрафів за його перевищення.

У багатьох державах є відповідні закони і в деяких їх чимало. В Австрії є такі нормативно-правові акти: закон про ціни (1976 року в редакції 1988-го), закон про картелі (в редакції 1988 року) та антидемпінговий закон (1985 року).

У Бельгії основний акт, який регулює роль держави в ціноутворенні та контролі, — закон про ціни. Згідно з цим документом, фіксують верхню межу цін, тобто показник продажу. Цікаво, що будь-яке підприємство, незалежно від обсягів торговельного обороту (мале чи велике) не має права підвищувати ціни для пенсіонерів, на медикаменти та послуги для більшості видів страхування.

А у Швеції, яку ми часто називаємо найрозвиненішою країною «соціалізму», держава жорстко регулює закупівельні ціни на зерно, молоко, яйця й інші продукти харчування.

Якщо думаємо, що з недоречно збільшеними цінами не борються у США, то глибоко помиляємося. Так, більша частина цін на товари та послуги  у цій країні формується під впливом дії ринку (але ж там він доволі цивілізований і вже давно склався, на відміну від українського). Проте держава контролює енергетику та зв’язок, де встановлюють так звані державні ціни (у нас такого немає). До того ж адміністрації окремих штатів мають право введення та контролю тарифів на міжміські автомобільні та залізничні перевезення пасажирів. 

Контролюють навіть ресторани

Відомо, що вже чимало років поспіль лихоманить усіма економічними негараздами сонячну курортну країну Грецію. Те, що ЄС вклав у її розвиток  і фактично пробачив сотні мільярдів євро, відомо всім. А ось те, що в цій країні жорстко завжди регулювали ціни згідно з кодексом ринкового регулювання, знають одиниці. Там на деякі товари встановлюють так звану стелю цін або максимальний прибуток для оптового та роздрібного торгівця. Держава жорстко контролює рівень цін повсюдно — навіть у ресторанах. Мабуть, останнє притаманне цій країні тому, що греки люблять попоїсти саме у цих закладах харчування. Справді, останнє в українців може викликати якщо не усмішку, то неабиякий подив.

А що ж наш Антимонопольний комітет? Як він впливає на ці непрості процеси?

На думку Михайла Стрельникова, ця інституція давно відіграє роль весільного генерала, «який лише погрожує, а не запобігає і не карає порушників закону».

Проте Олег Сільвик захищає Антимонопольний комітет. За його словами, цей орган проводить успішне розслідування проти картельної змови кількох великих торговельних мереж, і штрафи, які він має виписати цим структурам, сягнуть  200 мільйонів гривень.

Від редакції.Звісно, що держава і в Україні повинна жорстко контролювати ціни на товари, особливо так званий соціальний їх пакет. Особливо в умовах, коли в нашій країні фактично триває війна, значно збільшилася кількість економічних злочинів, картельних змов, а спекуляціям меншого ∂атунку взагалі немає ліку. Ми повинні взяти все найкраще в цьому сенсі із практики роботи подібних органів різних країн. Але найголовніше — щоб така інституція, якщо її  буде утворено, або управління при вже наявних структурах працювали ефективно. Проте не слід забувати, що більшість цін регулює цивілізований ринок.

Щодо експерименту, то,  як зазначають експерти аграрного ринку, за час його дії ціни на продукти харчування майже не змінилися.