Нещодавно по телевізору побачив розповідь про наш літак-велетень «Мрія», який наймають для перевезень навіть ті держави, до яких ми звертаємось як до арбітра. Звісно, не вперше чую про нього, але щоразу проймаюся гордістю за силу української технічної думки. Літак — великий дипломат!

Після сюжету мимоволі згадав, що свого часу в моєму селі шалене захоплення спричинив горбатий легковик «Запорожець», особливо серед нас, хлопчаків. А придбав його колгоспний бухгалтер. Нам здавалося захмарною мрією сісти в нього, а тому при нагоді заглядали в салон, як у казку. Це не порівняти з тим, як дівчата дивляться у дзеркало.

Ан-225 «Мрія» має кодове ім’я НАТО «Козак» (Cossack). Тлумачний словник української мови подає значення слова «козак» у різний час та в різних країнах. Але для нас «козак» — це своєрідна ідентифікація. Цікаво, а який код у «горбатого»?

Офіцер, який у Другу світову війну був командиром танка, якось розповів мені таку історію. Коли в Європі війна майже завершилася, екіпажеві танка несподівано дали наказ висунутися за два кілометри вперед. Річ у тім, що там був автомобільний завод. Тож танк максимально швидко демонтували й перевезли в український степ. Офіцер запевняв, що так і з’явився в нас предмет заздрості осіб чоловічої статі. Із часом українські машинобудівники надали «Запорожцеві»  нових форм, і він чхав, поширюючи веселі анекдоти.

Нині козаки їздять на іномарках, а модифікації «горбатого»  доживають свій вік. Не знаю, чи ще працює завод, який його виготовляв.

На жаль, не склалося в нас із народним легковиком. Та чи  шкодуємо про це (крім робітників, які працювали на заводі)? Річ не лише в тому, що дівчина з чужого села краща. А й у тім, що ніколи перейматися вітчизняним автомобілебудуванням, бо всенародне питання — розмитнення євроблях.

Проте можемо похвалитися новими марками українських автобусів. Щоправда, тут не без того, що заглянули в чужу криницю.

«У наших нових автобусів силові агрегати китайські чи індійські», — запевнив один пасажироперевізник. Тож поєднали їхню практичну науку з нашими потребами. Автобуси народні — зорієнтовані на перевезення простолюду, себто на платоспроможність населення. Зауважимо, що селян мало цікавить, чий двигун, бо головне для них, аби автобус у село ходив не 2—3 дні на тиждень, а регулярно.

Та багато є проблем, як кажуть, домашніх. Не вони визначають  репутацію, а наприклад те, що Україна — світова житниця. Міжнародний ринок зерна багато років складає прогнози з урахуванням врожаю на українських ланах. Щоправда, є оскома від того, що високих показників досягаємо на імпортній сільськогосподарській техніці. Однак реалізація державної програми з виробництва українського зернозбирального комбайна (і не тільки ця) яскраво показала: не все відразу. Основне, щоб аграрії залучали валюту в державу, розраховувалися за оренду земельних паїв. І безперечно, сам процес з’ясування, потрібен мораторій на землю чи ринок землі.

Глобалізація, інтеграція, інвестиції… Світ спілкується. І держави дбають про захист інтересів своїх виробників. Машинобудування — не лише готові технічні засоби, а й запчастини до них. Це робочі місця, податки й інвестиції громадян в економіку власної держави чи чужої.

Кажуть, що за станом розвитку машинобудування судять про інтелект нації. Мені не доводилося бачити, якими очима іноземці дивляться на український літак «Мрія», однак дуже знаково, що його кодова назва «Козак».