Особливість Луганщини, регіону №13 (саме такий цифровий код має область), у тому, що тут велика кількість вимушених переселенців, котрі гостро потребують житла. В області діють шість програм для поліпшення житлових умов: дві державні, дві обласні та дві міські (до речі, обидві лише у Сєверодонецьку). Протягом останніх двох років (роботу регіонального управління Держмолодьжитла поновлено лише з 2016-го) завдяки державній підтримці власні квартири отримали 45 сімей.

Які із шести чинних програм підходять переселенцям?

«Програма з кредитування зі статутного капіталу Держмолодьжитла раніше у нас не мала попиту, бо в ній обов’язковою вимогою була постановка на квартирний облік. Квартоблік — це точка, в яку впиралися, і ніхто не міг далі забезпечити своє право на поліпшення житлових умов. Із січня цього року знято обов’язкову умову квартирного обліку під час пільгового кредитування молоді (до 36 років).

Тож відтепер навіть переселенці можуть брати участь у цій програмі», — розповідає директор Луганського регіонального представництва Держмолодьжитла Інеса Кірєєва.

Щоправда, це кредит на 20 років з відсотковою ставкою НБУ. Особистий внесок, тобто власні кошти, становлять не менш як 10%.

«Спочатку здається, що це багато. Та  якщо рахувати, то середня виплата за однокімнатну квартиру за місяць виходить майже  4 тисячі гривень. Це приблизно дорівнює орендній платі в Сєверодонецьку. Тобто або за цю суму ви орендуєте чужу квартиру, або виплачуєте, але вже за власне житло», — наголошує  Інеса Кірєєва.  За цією програмою в 2019 році надано три  кредити.

«Раніше (в 2014—2016 роках) переселенці за жодними програмами не могли отримати житло. Тепер намагаємося якомога більше уваги приділити саме цій категорії.

Торік за цією програмою забезпечення молоді житлом у Сєверодонецьку було передбачено гроші на одну квартиру, яку придбала родина внутрішньо переміщених осіб. Цього року вже надано один такий кредит», — зауважує Інеса Кірєєва.

Щодо обласних програм, то 2016-го видано два  кредити для молоді, 2017-го — дев’ять для молоді, два  для педагогів і медиків (для цієї категорії бюджетних працівників реалізують окрему програму), два — для учасників АТО. Торік — два кредити для молоді, п’ять — для учасників АТО і чотири родини отримали кошти за програмою кредитування житла для переселенців.

У 2019-му видано (поки що!) чотири кредити.

Агов, забудовники!

Порядок надання державної підтримки та забезпечення громадян доступним житлом передбачає надання безповоротної фінансової допомоги виключно на будівництво доступного житла обсягом 50% для учасників АТО/ООС та переселенців, а також 30% — для інших категорій громадян.

А 50% — це теж чималі гроші, якщо врахувати, що в середньому квартира за програмою в Сєверодонецьку коштує близько 800 тисяч гривень.

«Не в кожної людини є гроші, щоб узяти участь у цій програмі, — погоджується Інеса Кірєєва. — Торік ми підготували, а Сєверодонецька міська рада затвердила Програму сприяння будівництву доступного житла для окремих категорій громадян. У ній прописано умову, що в її межах на 25% зменшується особистий внесок. Тобто людині треба буде заплатити тільки 200 тисяч гривень».

Хоч і це послаблення поширюється не на всіх, а на такі категорії, як педагоги, медики, держслужбовці, працівники служб соціального захисту, підприємств ЖКГ і учасники АТО. На жаль, фактично її поки що не фінансували.

«За цією програмою в Сєверодонецьку заплановано спорудити два нові будинки (один зводять, другий мають закласти в травні). Громадяни вже отримали квартири у збудованому торік, ще один будинок мають заселити влітку. На цей рік передбачено фінансування обсягом 5 мільйонів 106 тисяч гривень.

На жаль, більше в нашій області не будують житла, на яке можна було б використовувати ці фінанси», — пояснює директор регіонального представництва Держмолодьжитла.

Будують на Луганщині так мало, що другий рік поспіль регіональне представництво фонду змушене... повертати в державний бюджет частину коштів, передбачених для області.

«Ми викупили всі квартири, які були в єдиного в області забудовника, а більше новобудов не було. І тоді нам довелося повернути по два мільйони гривень в державний  бюджет, бо нікуди реалізувати — не було будівництва», — наголошує  Інеса Кірєєва.

Саме тому директор регіонального представництва радіє, що тепер «у всіх програмах кредитування прописано можливість купівлі вторинного житла».

«Нині здебільшого реалізуємо всі програми саме щодо вторинного житла. Особливість нашого регіону в тому, що воно удвічі дешевше, ніж нове. У всій Україні вторинне житло набагато дорожче, ніж новозбудоване. А в нас, на Луганщині й Донеччині, навпаки. Тут на вторинному ринку можна купити квартиру за 50%, які надають у межах програми «Доступне житло», — пояснює Інеса Кірєєва.

ОТГ не поспішають

В області є об’єднані територіальні громади, місцеве самоврядування в містах і районах. Усім адміністраціям було надіслано пропозиції про співпрацю з Держмолодьжитлом. Тобто громада може ухвалити або програму «Доступне житло» (будувати помешкання за програмою, аналогічною до державної, в якій можна частково залучати кошти державного бюджету), або кредитування (тобто надати змогу жителям придбавати житло на пільгових умовах та повертати поступово ці кошти до бюджету, щоб люди будували житло й залишалися у ньому). Та ось уже другий рік поспіль ніхто з ОТГ й адміністрацій міст і районів за винятком Сєверодонецька не висловлює бажання допомогти своїм жителям!» — гарячкує Інеса Кірєєва.

Чому так? Чим пояснити цю пасивність? Адже особливість регіону, і це визнають на всіх рівнях, — велика кількість вимушених переселенців, які гостро потребують житла. Здавалося б, попит є.

Представник регіонального управління Держмолодьжитла поки що відповіді на ці запитання не знайшла.

«Наприклад, програму для переселенців ми розробили першими в Україні. Щоправда, затвердили другими. Торік в Україні для переселенців діяли лише дві кредитні програми — в Харкові й у нас. Більше ніде. Хоч з фінансуванням у нас не так добре, як хотілося, є проблеми з обласним бюджетом через недоотримання фінансування з непідконтрольних територій. Ми працюємо в межах наявного фінансування: якби нам дали більше грошей, ми б більше людей забезпечили житлом. Та все, що є і працює, — це саме наші обласні програми», — коментує ситуацію Інеса Кірєєва.

За її словами, серед програм, які діють, —  дві обласні з кредитування. Обласний бюджет для реалізації програм забезпечення молоді житлом у 2016 році надав 935 тисяч гривень, у 2017-му — 4,5 мільйона, 2018-му — 423 тисячі. І за програмами щодо житла для учасників АТО: 913 тисяч та 2,3 мільйона гривень відповідно.

Малувато? А що ж державна підтримка?

«Цього року на програму «Доступне житло» передбачено 100 мільйонів гривень, але це на всю країну», — каже Інеса Кірєєва.

Зрозуміло, що Луганщині знову багато не перепаде. Та проблема глибша: за словами Інеси Кірєєвої, державної програми кредитування житла для переселенців немає взагалі, як  немає такої державної програми й для учасників АТО. А державну молодіжну програму не фінансують із 2014 року.

Виходить, регіон у цьому питанні змушений розраховувати тільки на власний бюджет? Мабуть, так.

Однак  днями в області ухвалили нову Регіональну цільову програму житлового кредитування внутрішньо переміщених осіб та членів їхніх сімей на 2019—2021 роки. Фінансове забезпечення здійснюватимуть за рахунок коштів обласного бюджету.

Буде визначено кількість сімей із числа ВПО, які зможуть поліпшити житлові умови шляхом отримання пільгових кредитів та формування реєстру кандидатів, а також укладено довгострокові кредитні договори з надання ВПО пільгових довгострокових кредитів терміном на 30 років на будівництво (реконструкцію) або придбання житла.

Обсяг ресурсів, які планують залучити, — 4,5 мільйона гривень для забезпечення житлом шести  сімей внутрішньо переміщених осіб.

Небагато щасливчиків? Але ж шість сімей уже зможуть мріяти про новосілля на українській Луганщині.

Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»