СУМНА ДАТА

Сьогодні дзвони Львова голоситимуть  за загиблими під час  авіашоу 27 липня 2002 року

Настя ніколи не запитувала «Навіщо ми туди пішли?», але ці слова Ніна Василівна Міхно не раз читала в її очах. Материнське серце болить ще дужче, бо тоді не застерегла, не вберегла сина і невістку, ще й дозволила взяти п’ятирічну Настю на авіашоу. Якби ж то знала… Вдячна долі, що синові друзі пішли з маленькою подивитися салон винищувача. Так і залишилась живою. Мами й тата не стало — загинули під уламками пекельної машини. 

Ніна Василівна й зараз, через стільки років після тої чорної для її сім’ї суботи, не може зрозуміти, звідки взялися у неї сили витримати цей жах, коли, здавалося, у житті не залишилося нікого. Тільки місце для розпачу, болю. Відтак зрозуміла — не може собі дозволити впасти у відчай, відгородитись від світу, адже у них з чоловіком на руках залишилась п’ятирічна Настуся. Вони мають жити задля онучки. Не просто жити, а рятувати дівчинку. Після пережитого на летовищі Настуся перестала розмовляти.

Довгі місяці ходінь по лікарських кабінетах, сеанси у психологів результатів не дали. Не могла дивитися, які відкриті й щасливі дітки у садочку — активні, пустотливі щебетухи, а у Насті сердечко, наче на замку,  — мовчазлива, збайдужіла.

Коли медицина виявилася безсилою, знайомі порадили звернутись до нетрадиційних засобів. Що саме допомогло відігріти дитяче серце, розтопити в душі маленької лід відчуження — народні засоби лікування, чи бабусина та дідусева любов, доброта й тепло? А ще зуміли зацікавити  гімнастикою — вихователька із садочку рекомендувала записати здібну дівчинку в секцію. Так і повертали маленьку до життя. Поступово. Бо навіть час — отой наймудріший лікар, не здатний згладити пекучий біль втрати.

Життя триває і людська доброта лікує душу не гірше, аніж медицина. Вони, як і всі інші, тішаться маленькими життєвими радощами,  школярськими успіхами онучки, тим, що зуміли побороти замкнутість і страх. Дівчинка має добру і щиру вдачу, легко спілкується з ровесниками. З гарними оцінками закінчила 8 клас, легко їй дається англійська, а віднедавна самотужки вивчає німецьку. Насті прогнозували перспективне спортивне майбутнє, а вона записалась на бальні танці. Виходить чудово! З ансамблем «Фокстрот» побувала на конкурсах у Словаччині, Польщі.

Та не так все легко і просто в житті цієї маленької родини. Горе зробило Ніну Василівну міцнішою: не любить плакатися, нарікати на життя. Втім, ніхто й не цікавиться, як жилося родині ці роки після авіакатастрофи.

Багато хто в суспільстві, з гіркотою в голосі каже голова громадської організації «Скнилівська трагедія» Стефан Козак, котрий втратив сина, відтак не витримало серце у дружини, волів би викреслити з пам’яті цей страшний день. Не тому, що посадовці не завжди  знаходять можливість схилити голови перед загиблими хоча б в цей день, а тому, що й іншим родинам постраждалих не достукатися у чиновницькі кабінети, мало що з обіцяного виконується, не діє жодна з соціальних програм... 

…Поминальний день знову збере на Скнилівському летовищі родини загиблих та постраждалих на спільну молитву.  Разом з Ніною Василівною прийде Настя. Покладуть квіти, запалять лампадки. Відтак схилять голови перед могилами рідних на цвинтарях Львова та області, аби словами щирої молитви попросити прощення у рідних, що серце не підказало як вберегти.

ДОВІДКА «УК»

27 липня 2002 року під час авіаційного  шоу на Скнилівському військовому летовищі у Львові внаслідок падіння літака Су-27 на присутніх глядачів    загинуло 77 людей,  серед яких 27 дітей, 2  — неповнолітніх втратили обох батьків, 18 — одного із батьків,  статус потерпілих надано 583 особам.