Край гірників, металургів, машинобудівників, хіміків неспроста називають кочегаркою. Причому це визначення
популярне не тільки на розмовному рівні — свого часу в губернському місті Бахмут (нині Артемівськ) видавали газету «Всеросійська КОЧЕГАРКА». А коли виник намір створити щомісячний літературний додаток до цього часопису, над назвою довго голови не сушили — «Забой».
Доганяючи час
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть літературний рух у промисловому регіоні розвивався здебільшого стихійно і завдяки зусиллям поодиноких авторів. Про якусь системність не йшлося, але місцеві газети періодично друкували на своїх сторінках вірші й оповідання тутешніх поетів та прозаїків. Завдяки архівам відомі й прізвища тих донбасівців, які були літературними першопрохідниками: Яків Дебелий, Іван Журбенко, Софія Дальня, Пантелей Махіня й інші. А перший номер літературно-художнього журналу «Забой» у вересні 1923 року — найперша спроба організувати та об’єднати земляків, які мали хист і потяг до літературної творчості. Проте, схоже, рівень місцевих авторів був далеко не найкращим, оскільки тут знайшлося місце для творів тільки двох донбасівців, а інші сторінки заповнили легіонери з Києва, Москви, Петрограда тощо.
«Та й сам перший редактор Михайло Слонімський — з Петрограда, — свідчить у своєму історичному дослідженні літературний критик і краєзнавець Валерій Романько. — У Бахмуті він перебував у гостях, і його як уже відомого письменника, адже про написані ним оповідання схвально відгукнувся Максим Горький, умовили підготувати до друку перші номери «Забою». Та прикметно, що з кожним наступним номером у журналі з’являлося дедалі більше донбаських авторів, серед яких Борис Горбатов, Григорій Баглюк, Фелікс Ковалевський, Олексій Селівановський, Василь Гайворонський. «Доганяючи час, ми наполегливо вчилися, «гризли граніт науки»: ходили на курси, в загальноосвітні школи, займалися в ремісничих училищах, готувалися до вступу на робфаки, в інститути», — згадував ті роки один із перших авторів.
Трохи перегодя «Забой» видавали в Луганську, потім знову у Бахмуті, а з травня 1932 року редакцію нарешті перевели у Сталіно (Донецьк), де він почав виходити під назвою «Літературний Донбас». Рівень і рейтинг видання зростав, немов на дріжджах. У 1933 році газета «Правда» писала: «Поза сумнівом, за тематикою це один з найцікавіших наших журналів».
«ЛД» традиційно виходив двома мовами, але саме в той період дедалі більше місцевих авторів переходили на українську мову — Борис Горбатов, Василь Гайворонський, Георгій Жуков, Юрій Черкаський, тут же друкували твори визнаних українських письменників Павла Тичини, Володимира Сосюри, Остапа Вишні, Петра Панча. Невдовзі сюди переїхав і очолив письменницьку організацію «Забой» ще один автор — Іван Ле. На жаль, у 1930-х роках навальний наступ на все українське не обминув і часопис. Було заарештовано його головного редактора Григорія Баглюка, якого звинуватили в троцькізмі, така сама доля чекала Василя Гайворонського й інших. Влада фактично русифікувала часопис.
Ще одна чорна сторінка — роки Великої Вітчизняної війни, коли журнал припинив вихід. Вистачало клопотів і повоєнному альманаху «Літературний Донбас». Зокрема 1962 року ЦК КПУ ухвалив рішення про закриття регіональних альманахів, які вважалися нерентабельними. До «чорного списку» потрапив і колишній «Забой», але на його захист піднялися місцеві письменники, їхні колеги з Києва та Москви. Завдяки спільним зусиллям вдалося домогтися зустрічі з Микитою Хрущовим, який колись працював на Донбасі, і переконати його зберегти журнал.
Доживемо до 100 років?
«Як корабель виходить із тихої гавані в розклекотане десятибальним штормом море, так і журнал «Донбас» відважно випливає в знавіснілі води нашого розруйнованого життя, несучи надії і запоруку духовного зцілення. Щасливого плавання!» Ось так написав у привітанні до 70-річчя видання відомий український письменник Павло Загребельний і мав цілковиту рацію: початок 1990-х років, на жаль, став початком кінця багатьох літературних видань. Цей період став знаковим і для «Донбасу», і для його головного редактора Віктора Логачова, який очолює журнал майже чверть століття. «Це був важкий час, літературні журнали враз позбавили бюджетного фінансування, — розповідає він «УК».
Кризові явища таки добряче далися взнаки: колектив редакції довелося скорочувати і шукати різні способи, щоб утриматися на плаву. Тільки з 2004 року «Донбас» виходить щоквартально завдяки підтримці обласної влади, яка не забула привітати з ювілеєм.
Не забули про видання і в столиці. «Прикметно, що «Забой» відразу не став вузьким провінційним виданням: у 1920—1930 роки поряд із такими відомими письменниками, як І.Бабель, М.Горький, М.Зощенко, А.Аверченко, Г.Баглюк, П.Безпощадний, П.Байдебура, у ньому друкувалися письменники з інших країн — американець Джон Рід, англійський поет Тенісон та інші, — йдеться у привітанні Прем’єр-міністра Миколи Азарова. — Славні традиції «Забою», а потім літературного альманаху «Літературний Донбас» продовжує сучасний журнал «Донбас». Від імені уряду бажаю вам продовжувати ті добрі традиції, закладені вашими попередниками».
Урочистості з нагоди 90-річчя видання відбулися в Донецькій обласній науковій універсальній бібліотеці ім. Н. Крупської. Особисто привітати «Донбас» прийшов і голова Донецької облдержадміністрації Андрій Шишацький. Обласна влада зробила непоганий подарунок «донбасівцям». Андрій Шишацький повідомив, що вже зробив бюджетний запит щодо виділення журналу в 2014 році 160 тисяч гривень на щоквартальний вихід, і передав сучасний комп’ютер та іншу багатофункціональну оргтехніку.
До речі. Серед відзначених авторів журналу був і власкор «УК», голова Донецької організації НСПУ Павло Кущ — за багаторічний особистий внесок у розвиток та популяризацію журналу «Донбас» секретаріат НСЖУ нагородив його «Золотою медаллю української журналістики»
ПРЯМА МОВА
Віктор ЛОГАЧОВ,
головний редактор журналу «Донбас»:
— Літературно-художній журнал «Забой», а згодом «Донбас», здобув широку популярність у читачів і в нашому регіоні, і далеко за його межами. Видання стало своєрідним літературним хрещеним батьком для молодих авторів. І нині періодично друкуємо під рубрикою «Дебют» молодих літераторів — представників покоління, яке в майбутньому, хочу в це вірити, продовжуватиме традиції нашого видання.
.
Ми в Google+