Зустріч людей з обох боків лінії розмежування — перший удар по гібридній війні. Вона нав’язує спрощену до примітива формулу: з одного боку Сіверського Дінця — тільки «рашисти» та терористи, з другого — «хунта» й карателі. Перемогти ці нав’язані ворогом штампи вже означає його обеззброїти. І кому як не жінкам, чиє природне призначення — захист життя, якому вони дають початок, і умиротворення світу, це під силу? Так вирішили волонтери громадської організації «Громадянський корпус» і кілька сміливих луганчанок.
Чи не занадто пафосно? Скажу більше: це життєва необхідність, бо навіть просто пройти всі кордони та блокпости на шляху до такої зустрічі було непросто. А напередодні у Станиці Луганській, за образним висловом однієї з учасниць зустрічі, вкотре «люди хапалися за документи» через новий обстріл.
Луганчанки прибули у Станицю Луганську раніше за жінок з українського боку і встигли зробити покупки на ринку. «Що купували? — трохи ніяковіє медичний працівник — учасниця зустрічі й дивує відповіддю: — Сіль. Літня консервація показала, що якість російської не така, як нашої. Тож вийшло не так смачно, як зазвичай».
Жінки розповідають, що в обласному центрі багато товарів із Росії та Білорусі. «Але саме український — наче зі знаком якості», — підкреслює інша учасниця зустрічі — пенсіонерка. За її словами, навіть продавці саме так і пропонують товар: українське — найкраще, щоправда, найдорожче.
Білоруське — трохи дешевше, але якістю поступається. А якщо перше і друге не по кишені — беріть російське.
Щоправда, є ще один особливий сегмент товару — луганські продукти. І коли волонтери виставили до чаю торт «Київський», гості з того берега Сіверського Дінця відкрили коробку з тортом «Шахтарський». І всі, хто вперше куштував майже антрацитовий шоколад із «краплинами» білих горішків, визнали, що раніше не смакували таким десертом.
Як здолати східці?
Усі, хто прийшов на незвичайну зустріч, ніколи не брали в руки зброю. Живуть у Луганську тому, що не можуть покинути стареньких батьків або хворих родичів. А хтось поневірявся з маленькими дітками по найманих квартирах за межами рідного міста, витратив заощадження на чорний день та й повернувся додому.
Цей чорний день розтягнувся для луганчан уже на півтора року. І весь цей час прості люди, які не дочекалися захисту від рідної держави, змушені виживати самостійно. Та вони це зуміли! Носять стареньким сусідкам, у яких хворі ноги, хліб, молоко й ліки. Продавці на близьких ринках, де кожен знає одне одного в обличчя, відкривають кредит «до пенсії» або «до зарплати», якщо йдеться про вчителів та лікарів. Ця взаємна турбота допомагає простим людям вижити, не з’їхати з глузду в умовах інформаційної війни та блокади.
«Але чому тепер тим із нас, хто свідомо відмовлявся від російського «пособія» і отримував тільки українську пенсію, рідна держава створює такі принизливі труднощі?» — запитує пенсіонерка з Луганська. Наша гостя прибула до Станиці заздалегідь, розраховуючи в банкоматі зняти пенсійні гроші. Уже вранці опинилася в черзі за номером 305. Та коли ми завершили зустріч, її номер усе ще не дійшов, а гроші вже закінчилися. Але ж кожен з тих, хто весняного холодного дня замерзав у цій черзі, повинен був ще й на мосту відстояти по три-п’ять годин, щоб пройти кордон до заповітного банкомата.
«Та й це не найстрашніше, — зауважує інша луганчанка. — Верифікація соціальних виплат означає, що наших стареньких доведеться «пред’являти» в установах соціального захисту на українській території. Ось сьогодні, доки ми йшли на зустріч, бачили, як на інвалідному візку родичі тягли сходами дідуся. Не знаю, як старий переживе таку подорож. Якщо є сумніви, чи не отримують пенсії за померлих, можна організувати перевірки за допомогою таких організацій, як Червоний Хрест.
А якщо немає бажання платити зароблені пенсії тим, хто не виїжджає в Україну, треба всім людям похилого віку надати в новому місці проживання хоча б кімнату в гуртожитку. Чи має право держава вимагати від людини переселення, якщо не надає жодних умов для життя?»
Інформацію про проблеми з банкоматами Ощадбанку в Станиці Луганській, а також пропозицію, щоб право отримувати зароблені пенсії надавати без обов’язкового оформлення довідки вимушеного переселенця, наші гості адресували першому заступникові голови обласної військово-цивільної адміністрації волонтерці ГО «Громадський корпус» Єлизаветі Пушко-Цибуляк, яка теж брала участь у цій зустрічі. А представники районної влади Станиці Луганської підтвердили: наявний порядок соціальних виплат змушує людей хитрувати. У результаті спільних рейдів міліції та соціальних працівників тут, наприклад, щодня виявляють по дві сотні «липових» переселенців. Якщо на момент початку перевірок у Станиці було чотири тисячі переселенців, тепер їхнє число зросло до 6,5 тисячі. Більшості з них соціальні виплати на оренду житла не потрібні. А ось як без довідки отримати пенсію? Таке зачароване коло потрібно розірвати для наведення порядку в державному обліку. І тут своє слово має сказати влада.
Домашнє завдання
«Найголовніше, щоб перестали стріляти. Коли припиняться бойові дії, всі інші проблеми владнаються», — такою була загальна думка всіх учасниць зустрічі. Тоді стане можливою допомога людям похилого віку, передача солодощів дітям, забезпечення хворих життєво важливими ліками, встановлення у Станиці Луганській додаткових банкоматів, проект з ремонту пішохідного мосту, до чого готові долучитися представники ОБСЄ і Норвезького фонду у справах біженців. І це не повний перелік завдань, про які говорили учасниці зустрічі.
У всіх у нас потерті через часті перевірки під час багаторазових поїздок сторінки паспортів, але все-таки документ один — громадянина України.
«Кожна людина, що перебуває на тимчасово окупованій території, має відчувати турботу держави, бути впевненою в тому, що її не покинули і не забули, щоб вогник патріотизму та любові до України не згасав, а розгорявся в душі луганчан, — наголосила керівник Луганського відділення громадської організації «Громадянський корпус» Олена Стеценко, завершуючи зустріч. — За ці роки війни я ще більше полюбила рідний край і, попри все, пишаюся тим, що я луганчанка. Щиро вірю, що Луганщина буде єдиною та квітучою!»
Поліна ОЛЕКСАНДРОВА
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+