Олімпійська чемпіонка
Ольга ХАРЛАН

Головним претендентом на звання кращої спортсменки липня стала вихованка Миколаївської фехтувальної школи. У перший день чемпіонату Європи, який нещодавно завершився в англійському Шеффілді, Ольга Харлан здобула золоту медаль у змаганнях шаблісток. Фінальний двобій з польською спортсменкою Олександрою Сосі пройшов за переконливі переваги нашої землячки — 15:10. Наші дівчата повторили прекрасні результати континентальної першості 2009 року у Пловдиві, де О. Харлан також стала чемпіонкою, а її подруга по команді Галина Пундик піднялася на третю сходинку п’єдесталу. У фіналі командної першості український квартет у складі Олени Хомрової, Галини Пундик, Ольги Жовнір та Ольги Харлан поступився збірній Італії — 43:45 і завоював срібні нагороди.

Голова Миколаївської обласної ради Ігор Дятлов нагородив Ольгу Харлан та Олену Хомрову Почесними грамотами облради. Він запропонував спортсменкам, які є депутатами обласної та міської рад, розробити програму для того, щоб у майбутньому заохочувати переможців за рахунок місцевих бюджетів. Після закінчення зустрічі лідер української дружини відповіла на запитання нашого кореспондента.

— Вашу команду після Пекіна охрестили «золотою четвіркою». А як складаються ваші стосунки поза тренувальною залою?

— У нас справжня дружба. Радимося з різних питань, у тому числі і щодо особистого життя. А під час змагань завжди перемагає той, хто краще тренувався. Звичайно, ми дуже добре вивчили одна одну — особливості техніки, сильні і слабкі сторони. Дівчатка знають усе про мене, я — про них.

— Минулого року ти перевершила давній рекорд шпажиста Жака Бордена з Франції, ставши чотириразовою чемпіонкою юніорської  першості світу.

— Черговий чемпіонський титул я здобула влітку 2010-го в Баку. Слава Богу, він виявився останнім. Тому що раніше доводилося виступати і в юніорських і у дорослих змаганнях. Наприклад, у квітні мої подруги по національній команді відпочивали, а я їздила на збори разом з юніорами. Взагалі, тренування і змагання тривають приблизно дев’ять місяців на рік.

— Ти наймолодша спортсменка у нашій фехтувальній дружині. Який день народження запам’ятався найбільше?

— У мене взагалі ніколи не виходило відзначати цей день удома.  Якось майже три роки тому мій друг запропонував поїхати в ліс прогулятися.  Раптом десь під кущем знаходимо кавун, а до нього записка. Мовляв, це подарунок Олі на день народження. Багато приємних сюрпризів дарує мені хлопець, з яким зараз зустрічаюся.

— Напевно, від кавалерів відбою немає?

— Мій друг виступає за збірну України.  Він теж шабліст, з Нетішина Хмельницької області. Ми проводимо багато часу разом на тренувальних зборах і змаганнях. Так що в особистому житті повний порядок.

— Що тобі більш за все подобалося у дитинстві?

— Бальними танцями займалася три роки. Але виникли фінансові труднощі: заняття платні, плюс потрібно було витрачатися на костюми. Мені, правда, бабуся і тітка шили сукні та туфлі для танців. Але все одно це дуже дорого коштувало. Пам’ятаю, закінчився навчальний рік, літо відпочивала, а 10 вересня пішла на фехтування. Мене привів мій хрещений і перший тренер Анатолій Шлікар. Уже за рік занять зрозуміла, що цей вид зброї мені подобається більше. Шабля рубає, а шпага і рапіра колють.

— Ти обрала досить небезпечний вид спорту.

— (Сміється). Насправді шабля — це найбільш безпечний з усіх видів фехтування. Травми, звичайно, трапляються, але мінімальні. Синці, садна, забиті пальці.

— Суддівство у фехтуванні завжди справедливе?

— У Піднебесній майже ніхто не очікував на перемогу жіночої збірної України. За півроку до Олімпійських ігор-2008 ми самі не були впевнені, що потрапимо на них узагалі. А вже безпосередньо у Пекіні спочатку ми обіграли росіянок, потім американок. З китайською командою в нас до Олімпіади було безліч зустрічей. Господарки змагань були впевнені у перемозі, адже виступали вдома. Спочатку ми програвали і майже змирилися з цим. Але після моїх дванадцяти точних ударів вирівняли рахунок — 44:44. Зрештою я завдала переможного удару.

— Як часто вдається зустрічатися з друзями, однокласниками?

— В основному спілкуємося за допомогою Інтернету. Іноді можу сходити до клубу — на людей подивитися, знайомих зустріти, поспілкуватися. Люб?лю поспати досхочу. А взагалі відпустки як такої у мене немає. Дуже б хотілося приміром зустріти Новий рік у Карпатах, покататися на лижах (хоча на лижах ніколи не стояла), побачити, як зустрічають Різдво у Західній Україні. Чула багато цікавого про місцеві традиції.

— Які країни і міста тобі подобаються найбільше?

— Яскраві враження лишилися від французької столиці. Та найбільше подобається в Америці. Але жити б там не хотіла. Я люблю Миколаїв, а тепер уже й прив’язана до нього. У мене тут буде власний будинок.

— Виходить, одна мрія — мати власний будинок, — вже збулася? Якось ти казала, що хочеш мати собаку…

— Будинок, який ми зводили за власним проектом, практично збудований. Мама буде займатися розведенням квітів, а ось картоплі і помідорів точно не вирощуватиму.

— В їжі ти вибаглива?

— Їм усе — від суші до фаст-фуду. Але при цьому «Макдональдс» все-таки намагаюся уникати. Сама готую рідко. Але коли постараюся, виходить смачно. А поїсти люблю що-небудь солоненьке — рибку, огірки. Солодкого майже не вживаю.

— Якщо б не займалася спортом, то...?

— Коли мене запитують, що б робила, якби не фехтування, не знаю відповіді. Її  просто немає. Тому що шабля — це справді моє. Спасибі фахівцям, які допомогли розкрити мої здібності.

— Костюми для фехтування, інше обмундирування дорого коштують?

— Якщо порахувати, що на нас одягнуте, потягне на дві тисячі євро. Спортивне «вбрання» треба оновлювати, як мінімум, раз щодва роки. А звичайний гардероб у мене складається з усіляких суконь. Їх багато, тому що доводиться бувати на різних світських заходах. Дуже люблю взуття на високих підборах. Але зручніше і комфортніше почуваюся в кросівках та джинсах.

— Після Олімпіади ти стала відомою людиною. Який з численних титулів вважаєш найважливішим?

— Звичайно, мені приємно, що в різних конкурсах, номінаціях люди обирають мене. Останнім часом фехтування не було найпопулярнішим видом спорту. Але тепер, у тому числі завдяки нашому жіночому квартету, про нього дізналися набагато більше. Можливо, саме цим і пояснюється звання «Людини року» Миколаївської області. Це  оцінка моїх земляків. А моя мрія — перемогти на літніх Іграх у Лондоні-2012 в особистому заліку.

Олена ІВАШКО,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Ольга ХАРЛАН. Народилася 4 вересня 1990 року в Миколаєві. Олімпійська чемпіонка у командній першості (фехтування на шаблях). Чемпіонка Європи-2011 в особистій першості, срібний призер — у командній, чемпіонка світу-2009 у командному заліку. Чотириразова чемпіонка світу серед юніорів. Закінчила Вище училище фізичної культури. Нині навчається в Миколаївському національному університеті кораблебудування.