Багато сказано про його мудрість і доброту, про щирість і справжність. А ще була затята міць, гострий розум й незламна віра.

Останнього весняного дня ми всі осиротіли. Але про світлої пам’яті Блаженнішого Любомира Гузара не хочеться писати «помер», радше — «відійшов». Бо, здається, він завжди буде поруч. Владика вмів бути великим і малим. Шляхом любові й силою духу вів за собою багатьох, і, гадаю, завдяки йому вона й жевріла в серцях, коли здавалося, що лише напалм і гнів — єдиний вихід. Переконував, що на ненависті нічого не збудуєш. «Чиніть добро! Чиніть добро!» — летіли над мільйонним Майданом його слова 1 грудня 2013-го. А ще: «Не бійтеся!»

І в нашому суспільстві, де часто душевність й інтелігентність сприймаються як слабкість, він переконував: «Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра, якщо хочете, якщо гуртуєтеся, якщо намагаєтеся спільно творити добро, жити чесно, жити творчо».

Маючи стільки любові й доброти в серці, водночас умів не потурати людським слабкостям, ліні й споживацькому ставленню до життя: «Ми маємо щось лише тоді, коли прагнемо до чогось величного й чистого. Ми будемо пропащими, якщо думатимемо лише про задоволення власних потреб». Вчив слухати власне сумління й безстрашшю бути собою: «Чого ми, люди, боїмося? Що нас вважатимуть за диваків? Боїмося викликати в інших сміх… Але людина дістає нові дари, і вона повинна бути собою!» Ясну відповідь «бути собою» важко втілити, казав він. «Це вимагає зусилля й розуміння гідності. Щоб бути щасливим, треба бути добрим, і це потребує копіткої праці. Ми щодня мусимо робити вибір. Немає легкого шляху бути собою. Але бути собою — це єдиний гідний шлях».

Коли виникла започаткована Блаженнішим Любомиром Ініціативна група «Першого грудня», чи багато хто вірив в ініціативу створити моральний компас, заради якої об’єдналися ці сивочолі мислителі? «Експерти» поблажливо стенали плечима, пророкуючи, як скоро «заглохне» це, здавалося, наївне починання. А Владика вірив. Умів, опираючись на досвід, бути чутливим до нового й дивитися в майбутнє. Працював для наступних поколінь і передбачав зміни в українському суспільстві. Поза сумнівом, саме ціннісні орієнтири «Першого грудня», багато в чому стали тим підґрунтям, що всім нам дало сили вистояти Революцію Гідності.

Був справжнім. Людиною, котра надихала, на мудрість якої можна було спиратися і в час непростого вибору, і в мить рішучих вчинків. Здається, не сказав жодного порожнього слова, його хотілося слухати й слухати. Кожна думка — чистий фрактал: що більше вслухаєшся, то глибші смисли відкриваються… З улюбленого: «Працюй так, ніби все залежить тільки від тебе, молись так, ніби все залежить тільки від Бога».

І хай простять мені Кант і Шопенгауер, та це його, Блаженнішого, слова треба вкладати в голови нашої молоді, читати й перечитувати, пояснювати, щоб сіялося на підсвідомість! «Для віруючої людини, яка розуміє те, що Бог є володарем Всесвіту, я кажу: все в руках Божих, і наша доля теж. Але це не скасовує важливості старань кожного з нас. Робіть свою роботу, те, до чого ви покликані, робіть добре незалежно від того, хто при владі і які виклики перед нами». Наголошував, до речі: не має ані найменшого сумніву, що «збільшується кількість молодих людей, які хочуть жити по-божому». «Мене дуже багато запрошують поговорити з ними і я радо це роблю. Це велика підтримка і піднесення, коли молоді люди за допомогою своїх питань заявляють, що зацікавлені в правді. Тому в мене є багато надії на краще», — казав він під час розмови з ще одним Великим українцем — Богданом Гаврилишиним.

…Здавалося, що він буде завжди і його відхід — непоправна втрата. Але, думається, найкращою пам’яттю про Блаженнішого стане виконання його настанови: «Моє до вас прохання — моліться і працюйте». І віра, бо «зневірені люди не в змозі побудувати вільну державу».

Дякуємо за те, що стали дороговказом. Світла пам’ять Вам, Владико.

П’ять висловлювань Любомира Гузара

♦ Війна, якою б жахливою вона не була, це й шанс подолати нашу відчуженість один від одного.

♦ Еліта — це люди, котрі вміють дивитися далеко вперед і зберігають головне — людську гідність.

♦ Корупція — це перш за все хвороба власної душі, а вже потім політична хвороба.

♦ Влада боїться свободи в серцях значно більше, ніж голодного бунту. Тому що голодного можна купити, а вільного — тільки вбити.

♦ Між сходом і заходом України немає поділу. Поділ існує між тими, хто любить Україну, і тими, хто її не любить.